Работягова Аліна ЛІТЕРАТУРНА ВІЗІЯ ОБРАЗУ КНЯЖНИ ГАЛЬШКИ ОСТРОЗЬКОЇ В РОМАНІ О. ГУЛЬКО «ПОСАГ»

 

Работягова А. О.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

ЛІТЕРАТУРНА ВІЗІЯ ОБРАЗУ КНЯЖНИ ГАЛЬШКИ ОСТРОЗЬКОЇ В РОМАНІ О. ГУЛЬКО «ПОСАГ»

 

У сучасній українській прозі спостерігається тенденція до осмислення та інтерпретацій життєпису видатних історичних постатей, зокрема представників впливового князівського роду Острозьких.

Єлизавета (Гальшка) Острозька посідає особливе місце в галереї яскравих і визначних особистостей історії України. Постать княжни цікавила В. Антоновича, М. Бельського, Л. Ґурніцького, С. Кардашевича, М. Максимовича, Й. Новицького, М. Пашковця, М. Стрийковського тощо. Доля юної аристократки стала джерелом натхнення поетів та прозаїків, до неї звертались І. Гушалевич, І. Голуб’юк, І. Звонок, Н. Кавера-Безюк, М. Ткачівська, П. Угляренко, І. Шараневич.

Нестача документальних даних робить її привабливою для істориків і письменників, адже, за словами М. Ковальського, «у розпорядженні дослідників майже немає конкретних свідчень про життя Гальшки до початку 50-х років XVI ст.» [1, с. 50]. Отже, мета нашої розвідки – розглянути образ Гальшки в історичному романі О. Гулько «Посаг». Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: ознайомитися з біографією княгині; проаналізувати художнє висвітлення образу в романі.

Олеся Гулько-Козій у романі «Посаг» пропонує оригінальний погляд на життєпис княжни Єлизавети (Гальшки) Острозької.

У центрі сюжету – прагнення до незалежності в патріархальному середовищі однієї з найнещасніших і найбагатших жінок XVI ст. На тлі драматичних суспільних-політичних перипетій і побуту шляхти Волині й Галичини авторка змальовує портрет Гальшки, чиє життя стало постійним полем битви для чоловічих амбіцій, проводячи через горе, зради й втрати.

Гальшка Острозька постає перед читачем образом трагічним, водночас сповненим внутрішньої сили, невичерпної віри, гідності й здатності до переродження. Становлення особистості княжни відбувається під сильним впливом матері Беати. Вона зростала на морально-етичних принципах, що визначають збереження честі як найвищої цінності: «Юна Галшка, як вчила її мати, готова була ризикувати життям, аби захистити свою честь» [2, с. 4]. Передчасна смерть батька князя Іллі Костянтиновича Острозького ще до її народження в 1539 р. фактично зумовило майбутній нещасливий перебіг буття княжни: «…Галшка стала нареченою із найбагатшим посагом у Русі, Литві й Польщі» [2, с. 7]. Це зробило героїню заручницею власного капіталу, адже уже змалку вона усвідомлює себе об’єктом постійної майнової й політичної боротьби.

Твір відтворює міфологізований образ Гальшки, як-от численні перекази про надзвичайну вроду, хоча «її оригінального портрета або малюнка із сучасним зображенням не вдалось відшукати» [3, с. 288]. У тексті зовнішність героїні відтворює еталон аристократичної краси: «Біла шкіра, блискуче волосся, виніжені руки» [2, с. 81]. Проте портретна характеристика княжни позбавлена розлогих описів, натомість О. Гулько зосереджується на очах, міміці, поставі або рухах, що відображають її приховані переживання і страхи.

Біографія Гальшки Острозької позначена низкою шлюбів, які мали катастрофічні наслідки для чоловіків і принесли страждання самій княжні. Відчуття приреченості спершу змушує її відкидати будь-які бажання до персонального щастя: «Навіть якщо я зустріну чоловіка, якого покохаю, все одно не буду з ним» [2, с. 50].

Історично перше сватання Дмитра Сангушка до Гальшки Острозької, «якій тоді було не більше тринадцяти років» [1, 55], відбулося орієнтовно 1552 р. Авторка акцентує на неготовності героїні до дорослих соціальних ролей, що реалізується за допомогою опису її дитячого світогляду: «Притискаючи до грудей ляльку, вона розуміла, що йдеться про неї, але второпати, що таке шлюб, не могла» [2, с. 9].

Шлюб із Семеном Слуцьким змальовується як по-справжньому світлий  епізод, що знаменує визволення Гальшки від нав’язаних ролей. Після років розчарування та страху перед чоловіками зустріч із Семеном повертає дівчині віру в життя. Княжна проходить шлях від намагання затамувати почуття до чоловіка, боячись зробитись вразливою, до цілковитого визнання своєї закоханості: «Галшка закохалася. Вона бачила себе лише поряд із Семеном, уявляла, як вони обоє злилися у танці» [2, с. 109]. Момент вінчання зі Слуцьким – це вершина абсолютної радості персонажа та усвідомлення власної цінності. О. Гулько підкреслює зміни в героїні: «Галшка стояла молода, квітуча, а головне щаслива. <...> немає і щасливішої нареченої за Галшку» [2, с. 169–170]. Їхній союз став для Гальшки першими й останніми подружніми стосунками, які ґрунтувалися на духовній близькості й довірі.

Втрата коханого виступає драматичним зламом у долі героїні. Її поневолення Лукашем Гуркою перетворює існування дівчини на духовну й фізичну в’язницю. Простір чоловіка символізує повну ізоляцію та деградацію Гальшки: «Гурка привіз її у свій замок і замкнув у одній із найвищих веж. Усі дні були однакові – нудні і довгі» [2, с. 201]. Після шлюбу героїні із Семеном стосунки з Гуркою набувають деструктивного характеру, мотивація персонажа зміщується з романтичного компонента на жадання тотального підпорядкування Гальшки й розгляду її виключно як інструмента відновлення ураженого самолюбства: «Хотілося зруйнувати щастя Галшки. Стерти з її обличчя сліди блаженства, зумисне змусити її плакати і побачити приниженою» [2, с. 172]. Взаємини з Лукашем розкривають бунтарську природу юної княжни, яка вдається до конфронтації і відкрито заявляє про його злочинну сутність: «Я теж хотіла жити і кохати. Але ви вбили моє кохання, і змарнували життя, – не соромлячись правди говорила Галшка» [2, с. 227].

У романі простежується поступова трансформація образу Гальшки Острозької, вона проходить шлях від невпевненості та хвилювання за майбутнє до утвердження власної суб’єктності: «Я не боюся нічого! Навіть гніву короля!» [2, с. 110]. Дівчина розкривається натурою чесною, доброю, тою, що «не вміла лицемірити» [2, с. 112].

У фіналі твору Гальшка демонструє екзистенційну стійкість, випромінюючи готовність до подолання посттравматичного стану, що вербалізується в словах: «Я почуваюся так, наче моє життя починається заново» [2, с. 381]. Авторка інтегрує в текст біографічні відомості щодо заповіту княгині, її меценацтва: матеріальну підтримку Острозькій академії, шпиталю та православному монастирю святого Спаса.

Отже, інтерпретація життєпису Гальшки Острозької в історичному романі О. Гулько «Посаг» є свідченням майстерного синтезу задокументованих фактів і художніх вигадок. Твір виконав функцію актуалізації образу княжни в національній пам’яті, перетворивши її приватну трагедію на маніфест моральної сили й перемоги.

 

Література

1. Ковальський М. Етюди з історії Острога : нариси. Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 1998. 288 с.

2. Гулько О. Посаг : роман. Тернопіль : Богдан, 2011. 384 с.

3. Острозька академія XVI–XVII століття : енциклопедичне видання / ред. кол.: І. Пасічник, М. Ковальський, А. Атаманенко та ін. Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2008. 417 с.