Клименко Аріна, Кобилко Наталія «БІЛИЙ ПОПІЛ» ІЛЛАРІОНА ПАВЛЮКА – ДЕТЕКТИВНИЙ ТРИЛЕР З ЕЛЕМЕНТАМИ МІСТИКИ

 

Клименко А. А.

студентка 1 курсу,

Кобилко Н. А., к. філол. н., доцент

Харківський національний університет внутрішніх справ

 

«БІЛИЙ ПОПІЛ» ІЛЛАРІОНА ПАВЛЮКА –
ДЕТЕКТИВНИЙ ТРИЛЕР З ЕЛЕМЕНТАМИ МІСТИКИ

 

         Література ХХІ століття вирізняється жанровим розмаїттям, автори не бояться експериментувати, а роман для цього є найбільш придатним. Сьогодні до найпопулярніших жанрів належить трилер, який викликає палкі дискусії щодо композиційних особливостей, манери зображення головних героїв, а також проблематики. Яскравим представником цього жанру є І. Павлюк – український письменник і журналіст, який паралельно з художньою літературою створює документальні фільми. У 2015 році митець брав участь у російсько-українській війні на Сході в складі добровольчого батальйону, а з початку повномасштабного вторгнення несе службу в Збройних силах України.

         Дебютний роман «Білий Попіл» побачив світ у 2018 році. За словами автора, ідея створення книги була спонтанною й викликана російською екранізацією «Вія» – приватизацією нашої літератури [1]. Спочатку І. Павлюк написав «Кіносценарій. Вій 2.0», який згодом переродився в роман. Дослідник М. Бриних говорить, що «“Білий Попіл” – це та література, яку я вже не сподівався побачити в українському письменницькому доробку» [1]. В анотації книги визначено жанрову специфіку: «надзвичайно цікавий, атмосферний та водночас динамічний трилер у стилі нуар» [4]. Автор зізнається, що композиція «Білого Попелу» повністю відповідала трилеру, проте ознаки нуару помітив пізніше. «Сам жанр додавав мені драйву. Метою було взяти гоголівський сюжет та описати його за голлівудськими канонами. Щодо структури – ця книжка абсолютно кінематографічна» [1].

         Роман «Білий Попіл» поєднав у собі елементи декількох жанрів. Насамперед, це містичний трилер. І. Павлюк подає авторську інтерпретацію повісті М. Гоголя «Вій», де зображено демонічну істоту. Події твору відбуваються на хуторі Білий Попіл неподалік Києва: «За переказами, в нас тут зовсім поруч – ворота в пекло… І ця пилюка – насправді й не пилюка, а попіл, який летить звідти» [4, с. 76]. Селяни дотримувалися суворих правил, щоб не порушити баланс між двома світами: заходячи до помешкання, завжди мили руки в мертвій воді, а пили – живу. Хто не дотримувався цього закону, помирав у муках. Ще одним оберегом було коло. Місцеві жителі вважали, що воно створює захищений простір, у який не може потрапити демон. У церкві мертвій панночці не вдалося дістати Хому Брута, бо навколо нього було намальоване коло. Проте захисну функцію воно виконує, якщо суцільне. Так Іванові та Марфі намальований символ не допоміг, адже лінія була розірвана. Не менш цікавим у романі є образ Вія: «Вії заплющених очей цього чоловіка були довжелезні. Вони спускалися до самісінької долівки, торкалися загнутими кінчиками сірого каменю» [4, с. 191]. Прикутий ланцюгом у склепі, він поїдав власне серце. Кривава сцена підсилює моторошну атмосферу трилеру. Містичним є і походження прізвища Томаша Болгара. Переставлені місцями літери знову вказують на демона Балорга, який відбирає в людей віру в прощення. Варто зазначити, що І. Павлюк, хоча й насичує роман містичними елементами, але подає раціональне пояснення всіх подій у творі. Так, Настя вважає, що «справжній Вій – всередині нас. Він знаходить найменші червоточинки в наших душах і роз’їдає їх, щоб змусити людину повірити, що вона – зла. І тоді дрібні провини спершу спонукають до справжніх гріхів, а потім призводять до страшних злочинів» [4, с. 290]. Автор поступово підводить реципієнта до роздумів про гріх, провину, спокуту, совість, страх. Головний герой роману має множинну особистість. Він з’являється в образі київського детектива Тараса Білого, овіяного таємницею Томаша Болгара і, зрештою, злочинця Хоми Брута. І. Павлюк не просто розкриває злочин двадцятирічної давнини, а занурює реципієнта у внутрішній світ персонажів із їхніми моральними принципами та життєвими цінностями. Хома Брут відчуває провину й страх, тому зникає. Томаш Болгар уособлює совість, тому надсилає листи сотнику про місцеперебування злочинця. Тарасу Білому автор відводить найважливішу роль, адже він має зібрати всі особистості в єдиний образ. Безсумнівно можемо стверджувати, що в романі «Білий Попіл» письменнику вдалося поєднати містику з глибоким психологізмом. Крім того, чітко простежуються філософські роздуми митця про людську совість.

         У творі «Білий Попіл» простежуються такі ознаки стилю «нуар»: «похмура атмосфера міста, що породжує почуття розпачу та приреченості» [3, c. 188]; головний герой Тарас Білий не дотримується моральних принципів, пов’язаний із кримінальним світом, але водночас здатний до саморуйнування, адже відчуває докори сумління; домінування жорсткого типу оповіді, що підсилює відчуття неминучої катастрофи.

         Дослідниця О. Вещикова виокремлює жанрові ознаки ретродетективу. Події роману відбуваються в середині ХІХ століття. Літературознавиця припускає, що це час між 1852 роком (виробництво вина, яке п’є Тарас Білий) і 1861 роком (скасування кріпацтва) [2, с. 124]. Приватний детектив розслідує вбивство Соломії Засухи, яке скоїли двадцять років тому. Пояснюючи дивну поведінку жителів хутора та їхні забобони, автор використовує ретроспекцію. Власне, цей прийом допомагає зрозуміти мотиви справжнього вбивці.

         Отже, роман І. Павлюка «Білий Попіл» є яскравим зразком дифузії жанрів, адже поєднує в собі елементи трилеру, детективу, нуару, містики. Твір вирізняється динамічним сюжетом, глибоким психологізмом і філософськими роздумами митця про категорії моралі.

Література

1. «Білий попіл» – якісна жанрова література, на яку чекали давно. URL: https://starylev.com.ua/news/bilyy-popil-yakisna-zhanrova-literatura-yaku-chekaly-davno?srsltid=AfmBOopXL2koHjrbbzW_L1AT2rXlJMLrQIjukpV0iQQnkLgfSKyJNQC8

         2. Вещикова О. Наративні стратегії в романі Ілларіона Павлюка «Білий Попіл». Studia ukrainica posnaniensia. 2021. Vol. IX/1. P. 121–130.

3. Гонюк О., Шаф О. Жанрово-стильові особливості роману І. Павлюка «Білий Попіл». Закарпатські філологічні студії. 2022. Вип. 24, т. 1. С. 183–189.

         4. Павлюк І. Білий Попіл / перекл. з рос. М. Бриниха. Львів: Видавництво Старого Лева, 2023. 352 с.