Кирил Анна ЖІНОЧЕ ДОРОСЛІШАННЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ СУБ’ЄКТНОСТІ В РОМАНІ Н. ДОВГОПОЛ «ШПИГУНКИ З ПРИТУЛКУ “АРТЕМІДА”»

 

Кирил А. О.

студентка 2 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

ЖІНОЧЕ ДОРОСЛІШАННЯ ЯК ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ СУБ’ЄКТНОСТІ В РОМАНІ Н. ДОВГОПОЛ

«ШПИГУНКИ З ПРИТУЛКУ “АРТЕМІДА”»

 

Сучасна українська література дедалі активніше осмислює жіночий досвід як складний і багатовимірний процес особистісного становлення, що зумовлює актуальність звернення до аналізу жіночих образів у прозі XXI століття. У цьому контексті роман Наталії Довгопол «Шпигунки з притулку “Артеміда”» репрезентує художню модель, у якій жіночі персонажі постають не як статичні типи, а як динамічні особистості, чия внутрішня еволюція безпосередньо впливає на розвиток сюжету. Метою розвідки є аналіз становлення жіночих персонажів у романі, а основними завданнями ‒ виявлення ключових етапів їхнього дорослішання, осмислення ролі травматичного досвіду та визначення механізмів формування внутрішньої сили через дію й взаємодію з іншими. Саме з цих позицій е осмислення дозволяє окреслити специфічну «артемідівську» модель жіночої суб’єктності.

Жіночі образи роману вибудовуються за принципом поступового розкриття, коли кожна героїня проходить індивідуальний шлях внутрішніх змін, водночас залишаючись частиною спільного простору притулку «Артеміда». Центральною постаттю цього процесу є Аня, чия історія стає своєрідною віссю, довкола якої розкривається розвиток інших персонажок.

Початковий етап становлення Ані пов’язаний із травматичним дитинством, що формує її ранню дорослість і водночас внутрішню вразливість. Її походження окреслене через історію матері-балерини, яку суспільство відкинуло: «мама ... залетіла від такого-от палкого шанувальника, що обіцяв золоті гори, а зрештою лишив її саму з дитиною. … Ця Лариска, слова нікому не кажучи, вирішила залишити дитину, народити й виховати. Ну, а з театру її, ясна річ, викинули…» [1, с. 24]. Від раннього віку героїня стикається з бідністю, виснажливою працею та нестабільністю, про що засвідчує підсвідомість дівчини: «їй наснилось дитинство. Примхлива прима-балерина Талія зі своїми вибриками й перепадами настрою … Наснився голод, пронизливий, гострий, із яким лягаєш спати й прокидаєшся, знаючи, що наступна вистава за тиждень, а грошей на хліб уже немає» [1, с. 36]. Такий досвід формує в Ані навички виживання ‒ уміння бути непомітною, гнучкою, адаптивною, що символічно виявляється у вимушеному маскуванні під хлопчика: «Мені було вісім, коли мама влаштувала мене в оперний театр ... Хлопцем на побігеньках. Посильним між палками шанувальниками та їхніми пасіями» [1, с. 34]. Ця стратегія стає основою її майбутньої професійної придатності ‒ шпигунки.

Зіткнення власної ідентичності Ані із зовнішніми очікуваннями, що виникає після її потрапляння до «Артеміди», постає новим етапом внутрішнього конфлікту героїні. Репліка Глорії: «в «Артеміду» беруть лише красивих дівчаток. Бо шпигунки мають обов’язково бути красивими. А ця якась, чесно кажучи, не дуже» [1, с. 39], фіксує соціальний стереотип, який героїня змушена подолати. Важливою тут стає позиція гера Фрідріха, що визнає цінність «непримітності» перевагою: «нам потрібні не тільки красиві, а й сірі та непримітні артеміди, які зможуть розчинитися в натовпі, яких кожен у місті бачитиме щодня, а потім навіть не згадає обличчя» [1, с. 39], що сприяє зародженню в Ані внутрішньої впевненості. Отже, перший етап її становлення завершується прийняттям власної «інакшості».

Подальший розвиток героїні відбувається в умовах дисципліни, конкуренції та самотності. Її внутрішній стан передано через відчуття ізольованості: «У цій переповненій людьми й галасом залі Анничка почувалася такою самотньою, як ніколи раніше в житті» [1, с. 51]. Однак вирішальним чинником зростання стає відповідальність ‒ перед матір’ю, собою, даним словом: «Аня не втече. Не сміє. Вона пообіцяла. Вона сильна й дасть собі раду» [1, с. 51]. Навчання, яке дається через труднощі й спротив, поступово зміцнює її характер: «Нові мови бджолами роїлися в голові. Англійські та французькі слова влітали і вилітали, не затримуючись, а німецькі й зовсім проходили мимо … Утім, коли дівчина сказала про це мадемуазель Тамарі, та пообіцяла з наступного року включити в її програму мандаринську мову. Тож більше Аня жалітися не сміла» [1, с. 52]. Кульмінаційним моментом стає порятунок Зої під час пожежі, де дівчина вперше діє без сумнівів і страху: «Аня кинула погляд на пані Тамару, а потім на охоплену полум’ям башту й без вагань пішла карнизом, стрімко перестрибуючи на сполучений із бібліотекою дерев’яний балкон. … Несподівано згори вежі, перев’язана мотузком під грудьми, стала спускатися Зоя. Аня стояла на балконі, що догорав, і, перекинувши мотузку через металевий брусок, мов важіль, повільно осаджувала донизу семилітку» [1, с. 64‒65]. Після цього змінюється й статус героїні в групі, що символізує завершення першого циклу її еволюції: «Усі наші так бояться цієї контрольної... Переймалися через тебе. Ержбета каже, що може допомогти тобі готуватися, а Віталіна пообіцяла, що ходитиме до тебе на балет, якщо ти здаси з першого разу!» [1, с. 73].

Паралельно розгортаються лінії інших героїнь, кожна з яких уособлює окремий тип жіночої сили. Мірто поєднує фізичну міць: «Особа, яка краще всіх знається на автомобілях і фотокамерах, за лічені секунди збирає гвинтівку й швидше за всіх пробігає стометрівку» [1, с. 75], із глибокою травмою втрати; Амелі втілює інтелектуальну й моральну силу, проходячи через відкрите проговорення насильства: «Коли мені виповнилося п’ять років, я прийшла на звичайну недільну сповідь до отця Себастьяна … Я пам’ятаю ваші пальці в себе між ніг, пам’ятаю вашу... як ви тоді її назвали? Ах, мишку... яку я мусила пестити. Бо інакше Господь не простив би мені гріхів» [1, с. 135]; Глорія трансформується з легковажної красуні у стратегиню, здатну на холодний розрахунок і самопожертву, її визнає сам гер Фрідріх: «Особа, яка народилася з револьвером у руках. Здібна в математиці й шахах, тож вправно перераховує виграшні комбінації в азартних іграх» [1, с. 75]. Ці образи демонструють різні траєкторії дорослішання, що разом формують колективний портрет жіночої суб’єктності.

Вагому роль у становленні героїнь відіграють другорядні жіночі персонажі, які репрезентують різні моделі жіночого досвіду. Мадам Марта уособлює повсякденну, непоказну витривалість і відповідальність [1, с. 19], мадмуазель Тамара постає втіленням жіночого лідерства та професійної дисципліни [1, с. 152–153], тоді як Істем презентує досвід єдності, взаємної підтримки й дружби між жінками [1, с. 57]. Сукупність цих чинників дозволяє розглядати «Артеміду» як соціально організований простір, у якому індивідуальні траєкторії розвитку героїнь переплітаються та взаємно підсилюються, формуючи тип жіночої спільності, що виходить за межі приватних емоційних зв’язків і набуває структурованого характеру. Цей тип взаємин корелює з науковими спостереженнями щодо жіночих форм соціальної взаємодії, зокрема з тезою О. Фельдман, яка зазначає, що «…жіночі альтруїстичні відносини не завжди були суто особистісним побутовим феноменом, пов’язаним з турботою, чутливістю, піклуванням, жалістю, в окремих співтовариствах жіноча солідарність та взаємодопомога не поступалися чоловічим в глибині, силі волі й стійкості, проте були більше емоційно забарвлені» [2, с. 124]. У романі Н. Довгопол така модель спільності реалізується через практики взаємної підтримки й співпраці, де жіноча єдність постає джерелом внутрішньої сили та важливим чинником особистісного зростання героїнь.

Отже, аналіз жіночих образів у романі Н. Довгопол «Шпигунки з притулку “Артеміда”» дозволяє стверджувати, що їхнє становлення подається як динамічний, багаторівневий процес, у якому травма, досвід, дія та взаємна підтримка стають ключовими чинниками формування особистості. Авторка послідовно демонструє, що жіноча сила не є вродженою чи одновимірною, а формується через подолання страхів, відповідальність і здатність до солідарності. Притулок «Артеміда» постає символічним простором ініціації, де жінка з об’єкта обставин перетворюється на суб’єкт власної історії, а жіноче дорослішання ‒ на акт самоствердження та свободи.

Література

1.        Довгопол Н. Шпигунки з притулку «Артеміда» : книга 1: пригодницький роман. Харків : Vivat, 2019. 304 с.

2.        Фельдман О. Феномен альтруїзму у світлі чоловічого та жіночого (гендерний підхід). Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди "Філософія". Харків : ХНПУ, 2015. № 45 (частина І). С. 120‒133.