Конєв Владислав ДВІЙНИЦТВО ЯК ФОРМА ОПОРУ КОЛОНІАЛІЗМУ Й ТОТАЛІТАРИЗМУ В ПОВІСТІ ОЛЬГИ МАК «ЧУДАСІЙ»

 

Конєв В. В.

аспірант

Запорізький національний університет

Наук. кер. Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

ДВІЙНИЦТВО ЯК ФОРМА ОПОРУ КОЛОНІАЛІЗМУ Й ТОТАЛІТАРИЗМУ В ПОВІСТІ ОЛЬГИ МАК «ЧУДАСІЙ»

 

Маловідомою на сьогодні залишається повість «Чудасій» письменниці-емігрантки Ольги Мак (Ольга Петрова). Твір побачив світ 1956 року, а вже 1958 року був у списках на здобуття Нобелівської премії з літератури.

Повісті «Чудасій» присвятили розвідки В. Мацько (вивчав аспекти буттєвості), Н. Тимощук (розглянула події Голодомору) та ін. Попри ці напрацювання, наша робота є спробою окреслити образ із роздвоєним «Я» з позиції теорії колоніалізму та тоталітаризму.

Метою дослідження є аналіз образу Альоші (Олекси) Ухо як виразника антиколонільного й антитоталітарного спротиву в повісті Ольги Мак «Чудасій».

До феномену двійництва неодноразово зверталися в епоху Античності, добу Середньовіччя та Відродження, письменники романтизму та модернізму, вбачаючи в ньому як руйнування людської особистості, так і спосіб віднайдення ідентичності. Мотив двійництва може набувати різних форм втілення (фізичне розділення на дві особи, розщеплення однієї особистості на «Я» та «Іншого», існування «другої натури» й оригіналу). Двійництво стає предметом уваги тоді, коли кризові моменти стимулюють звертатися до розділеної свідомості, здійснювати особистісний вибір у конфліктних ситуаціях.

В Альоші (Олексі) Ухо одночасно суміщаються дві людини: перша – чудасій Альоша («…не «чудак», і не «дивак», а чомусь неодмінно «чудасій»» [1, с. 5]), що під егідою свого дивацтва існує в колоніальному середовищі; другий – Олекса («…бідний хлопчина цілий день дрова рубає, а вечора й досвітками ще й у садку працює, і город обробляє, і пасіки пильнує…» [1, с. 4]) намагається чинити спротив проявам колоніалізму та тоталітаризму.

У контексті роздвоєння особистості доречним є твердження В. Мацька, що «…юнак змінюється у зв’язку зі змінами в суспільних відносинах, в особистому житті, формах життєдіяльності, а відтак разом із ними формуються нові парадигми, новий сенс життя» [2, с. 58].

Образ чудасія є показом балансу між колоніальним «простаком» та пересічним громадянином Радянського Союзу. Ольга Мак не наділяє Альошу рисами нонконформіста, але він може висловлюватися тоді, коли іншим неможливо: «чудасієм у теперішні часи найвигідніше бути. Бо нормальна людина – що? Нормальна людина зі своїм розумом тепер зовсім дурна і не знає, куди його приткнути…» [1, с. 78]. Юнак упевнився, що стан «нормальності» не допомагав людям розуміти суть речей і мати спільну мету для боротьби, а натомість вони «…воліли вигинути мовчки, як овечки, покірно, без спротиву, викинути без ризику. Чи це не божевілля?» [1, с. 210].

Маска «Альоші» спадає, коли Олекса ототожнює стратегію поведінки матері з російською колоніальною політикою: «прийшла в теплу хату на готовий хліб, господаря під ноги взяла, наймитом зробила, та ще й нарікає, ще й лається ціле своє життя» [1, с. 84]. Зіставляючи стосунки у взаємодії «колонізатор – колонізований», простежуємо, що мати Альоші є колонізатором, він та його батько – колонізованими в родині.

Мати Альоші переїхала з Саратова до України й ненавиділа чоловіка та наймолодшого сина. Словесно знущалася над сином, відбирала заробіток, долучаючи доньок до цієї справи: «…так допитували, ніби в ГПУ вишкіл пройшли: розбили мені носа, вискубували жмутками волосся, понадривали вуха, пообщипували руки, а на кінець мамаша мене замкнула в коморі і сказала, що заморить в холоді й голоді» [1, с. 86]. Альоша – елемент колонізованого середовища, де прагне здобути економічну незалежність. Він починає ставати Олексою, коли чинить опір і порівнює дії матері зі справами колонізатора: «Чиста Москва! Як тільки підлеглий посміє голову підняти – зараз кричить, що це божевілля, що це знущання над нею!» [1, с. 137].

Двомовність для головного героя – спосіб зберегти національну й культурну гідність. У родині Альоша спілкується з матір’ю, сестрами та братами російською мовою, із Павлом та «…з батьком завжди говорю по-українському, і з жінкою та дітьми також говоритиму тільки по-українському» [1, с. 11]. Причиною використання двох мов є внутрішня потреба опиратися колоніальному режиму.

Олекса вирішує набути статусу «пролетарія», щоб уникнути підозр в освітньому закладі як утриманець секретаря в «Комбєді» за третьою категорією. Він зумів виробити пролетарський стаж, аби стати інженером в Індустріяльному Інституті за першою категорією і «…прийшов до інституту, як пролетарій, від родини не залежний, самостійний батрак» [1, с. 16]. Зрікаючись сім’ї, Олекса доводить абсурдність соціальної ієрархії, яка автоматично ставить людину певної категорії під підозру.

Третя зміна імені належить Олексі і є формою внутрішнього опору, який спрямований проти атеїстичних догм, репресивних заходів тоталітаризму. У Другу світову війну Олекса опиняється за кордоном і стає отцем Онисифором.

Отже, роздвоєння головного героя (Альоші–Олекси–Онисифора). реалізується в життєвих ситуаціях вибору між імперським і колоніальним, національним і тоталітарним, виражаючи позицію «Я» (Олекси, Онисифора) та соціальної маски (Альоші).

Література

1.           Мак О. Чудасій : повість. Торонто : Бібліотека Видавництва «Гомін України», 1956. 213 с.

2.            Мацько В. Корелятивна модель «автор – буття» в літературно-художній практиці Ольги Мак (до сторіччя із дня народження письменниці). Слово і Час. 2015. № 2. С. 57–62.