Кумечко Ангеліна ОБРАЗ «ІНШОГО» В ОПОВІДАННІ О. САЙКО «НОВЕНЬКА ТА ІНШІ ІСТОРІЇ»

 

                                                                                                             Кумечко А. Р.

                                                                                                       студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

           Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

ОБРАЗ «ІНШОГО» В ОПОВІДАННІ О. САЙКО «НОВЕНЬКА ТА ІНШІ ІСТОРІЇ»

 Сучасна українська література активно осмислює виклики, пов’язані з ідентичністю, соціальною адаптацією та відчуженням. Ці складні аспекти людського буття знаходять своє найглибше відображення у малій прозі, де образ «іншого» стає потужним інструментом для їх розкриття.

Незважаючи на значну увагу літературознавців до сучасної української прози, комплексне вивчення художнього зображення «іншості» в малих прозових формах залишається незавершеним. Особливо бракує глибокого аналізу специфічних художніх прийомів, що використовуються для моделювання досвіду соціальної ізоляції та відчуття неприналежності персонажа до спільноти.

Мета нашого дослідження – аналіз художніх особливостей репрезентації образу «іншого» в сучасній українській малій прозі на прикладі оповідання «Новенька» Оксани Сайко.

Центральною темою оповідання є процес інтеграції головної героїні до шкільної спільноти. Її ідентичність зводиться до статусу «новенької», що слугує потужним літературним прийомом [3]. Відсутність конкретного імені не лише узагальнює її образ, роблячи його універсальним для будь-якої подібної ситуації, але й загострює увагу читача на її стані соціальної ізоляції та невпевненості.

Твір представляє школу як замкнену спільноту з чіткою структурою та неписаними правилами. Новоприбула героїня потрапляє в усталене середовище, де соціальні ролі вже розподілені. Її поява описується у творі так: «Вона з’явилася у їхньому класі…ніби її привів весняний вітерець» [2, с. 1]. Завдяки такому введенню персонажа авторка символічно установлює героїню як чужу у цьому замкненому соціальному просторі, бо клас, тобто колектив, має власну динаміку стосунків. Цей образ метафорично передає легкість і одночасну уразливість героїні. Взаємодія нової учениці з  класом створює виразний контраст, що проявляється у невербальних сигналах однокласників – критичних поглядах чи мовчазному спостереженні. Ці прояви посилюють відчуття соціальної дистанції та відчуженості персонажа. З точки зору літературознавства, саме структура взаємодії між персонажем та групою є джерелом художнього конфлікту та засобом посилення образу «іншого», що відповідає загальним положенням про соціальну ідентичність у сучасній літературі.

Психологічний портрет героїні формується через деталі сприйняття іншими та символічні зображення, а не прямі монологи чи коментарі автора. Саме цей прийом допомагає читачеві самостійно реконструювати внутрішній стан персонажа. «Він ніколи ще не бачив дівчини з такими великими сірими очима» [2, с. 1] – це спостереження іншого персонажа створює емоційний контекст, через який долучаємося до її внутрішнього сприйняття світу. Аналіз подальшої поведінки персонажа, зокрема її реакція у вигляді усмішки на критичні чи конфліктні дії з боку однокласників, виявляє її внутрішню резистентність, етичну автономію та здатність ефективно протистояти зовнішньому соціальному тиску. Таке психологічне змалювання відображає сучасні тенденції малої прози, де внутрішній світ персонажа формується через дрібні деталі, мовчання, фрагментарні спостереження та внутрішній монолог. У контексті психологічного аналізу, подібне зображення, реалізоване через поведінкові та невербальні елементи, узгоджується з окремими принципами психоаналітичних та когнітивних підходів до інтерпретації художнього тексту, що є типовим для літературознавчих методів психологізації.

Стиль оповідання, лаконічний і нейтральний, свідомо спрямований на поглиблення читацького занурення у психологічний портрет персонажа. Авторська відмова від широких емоційних оцінок створює простір для інтерпретації, де дрібні, але значущі деталі – як-от описи реакцій однокласників, жести та погляди – слугують потужними мовними маркерами, що ефективно передають відчуття соціальної дистанції та почуття «новенької».

Отже, соціальне відчуження нової учениці формується не тільки під впливом зовнішніх обставин, скільки через реакцію усталеного колективу та динаміку міжособистісних взаємодій. Мовчазне спостереження, критичні погляди та дистанціювання однокласників створюють для героїні психологічний простір інакшості, що посилює її внутрішню ізоляцію. Отже, структура соціальних контактів у класі виступає ключовим механізмом формування образу «іншого», демонструючи, що художній конфлікт між особистістю та колективом розгортається через соціальні взаємодії та психологічне сприйняття, а не виключно через зовнішні події.

 

Література

1.       Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. Київ: Академвидав, 2003.

2.       Сайко О. Новенька та інші історії. Львів: Видавництво Старого Лева, 2012.