Литвин Вікторія ПСИХОАНАЛІТИЧНІ МАРКЕРИ У РОМАНІ Н. ЗБОРОВСЬКОЇ «УКРАЇНСЬКА РЕКОНКІСТА»

 

Литвин Вікторія

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Кравченко В. О., к. філол. н., професор

 

ПСИХОАНАЛІТИЧНІ МАРКЕРИ У РОМАНІ

Н. ЗБОРОВСЬКОЇ «УКРАЇНСЬКА РЕКОНКІСТА»

 

Дослідження психоаналітичних аспектів літератури набуває особливої ваги в умовах національної кризи та травматичного досвіду війни, коли автори звертаються до сфер несвідомого та альтернативної реальності. Роман Н. Зборовської «Українська реконкіста» кваліфікується як антироман, у якому поєднано містичний, психоаналітичний і феміністичний виміри [4, с. 3-4]. Актуальність теми полягає у потребі з’ясувати, як психоаналітичні механізми – сновидіння, містичні видіння, архетипні образи, внутрішній діалог «Я–Інший» – відображаються у романі й сприяють зціленню травм.

Твір «Українська реконкіста» був предметом уваги науковців. М. Жулинський розглядав його в контексті націєтворчих процесів і проблеми автобіографізму. В. Василенко зосереджувався на жанровій природі та концепції «реконкісти» як повернення культурного простору через слово. Л. Тарнашинська аналізувала спадщину Н. Зборовської крізь призму психоісторії та національної стратегії осмислення літератури. К. Гусенко пропонувала прочитання твору як зразка містичного постмодернізму з акцентом на категорії Іншого. Літературні критики та культурологи розглядали його в контексті феміністичної стратегії письма й проблем національної ідентичності. Психоаналітичні маркери художньої структури роману є недостатньо систематизованими, що й зумовило актуальність нашої розвідки.

Мета дослідження – виявити особливості художнього моделювання кризи свідомості героїні Дзвінки Заньковецької у романі «Українська реконкіста» через аналіз психоаналітичних маркерів.

Сновидіння в романі виконують провідну роль входження у внутрішній світ героїні. Повторюваний сон Дзвінки зображений як містичне видіння, що відкриває доступ до забутої травми: «Приснився знову той самий сон, у якому горить наша хата… У мене немає тіла, лише – голос» [4, с. 5]. За Н. Зборовською, такий сон є не просто симптомом психічного виснаження, а способом актуалізації витіснених переживань: образ палаючого будинку втілює архетип родової катастрофи, а відсутність тіла символізує розщеплену свідомість і втрату суб’єктності.

Художній сон у літературному тексті не є простим відтворенням реального сновидіння. Автор свідомо моделює його, надаючи символічного змісту та включаючи у загальну систему образів твору. Тому сон у романі виступає не побутовою деталлю, а смисловим кодом, через який відкриваються приховані переживання героїні.

У «Українській реконкісті» сновидіння функціонує як форма мови несвідомого, що поєднує особисту травму з ширшим історичним досвідом. Його логіка побудована не на раціональній послідовності подій, а на символах і повторюваних образах, що надає сну архетипного звучання [5, с. 185].

У цьому контексті сон у романі «Українська реконкіста» постає як міфологізований простір, у якому героїня Дзвінка Заньковецька входить у контакт із власним несвідомим і колективною пам’яттю. Повторюваний сон про палаючу хату і втрату тілесності не лише відображає психологічний злам, а й функціонує як архетипний образ руйнування родової основи, що корелює з національною катастрофою

У романі сон не лише відтворює травматичний досвід, а й сигналізує про потребу внутрішнього «пробудження» героїні. Його інтерпретація неможлива без урахування загальної атмосфери твору, адже саме містична й фантомна поетика формує умови для психологічної трансформації персонажа. Через сновидіння авторка показує граничні стани психіки – роздвоєння свідомості, втрату тілесності, екзистенційну тривогу. Отже, у романі «Українська реконкіста» сновидіння постає не як декоративний елемент, а як семантичний центр психоаналітичної поетики, що поєднує індивідуальне несвідоме з колективним, а містичний досвід – із процесом духовної трансформації.

Містичні мотиви в романі створюють умови для психоаналітичного прозріння. Поетика містичного – трансцендентні видіння, фантомні образи, езотеричні ритуали – стає формою тілесного вираження несвідомого. Фактори містичного досвіду набувають рис архетипних: Юнґівські архетипи (Велика Мати, Аніма-Анімус, Тінь тощо) проявляються через символіку роману. Згідно з концепцією аналітичної психології, архетипи – «первинні, вроджені психічні структури» колективного несвідомого, що утворюють основу загальнолюдської символіки й постають у міфах, віруваннях і сновидіннях [3, с. 62]. У «Реконкісті» зустріч із «Великою межею» – ледь відчутним рубежем між життям і смертю – є кульмінаційним містичним епізодом, у якому героїня переживає «зустріч із Абсолютним Духом» і оновлення «відмиранням» страхів і родових сценаріїв. Містика в романі не має декоративної функції: вона є структуроутворювальним принципом, що моделює вихід за межі раціонального у сферу несвідомого й колективних архетипів [1, с. 31-32].

Дисоціативні стани героїні відображають її глибоку внутрішню кризу. Психоаналітичний ракурс дозволяє розглядати її свідомість як розщеплену: «Я» прагне вийти за межі ролі жертви, долаючи цю розщеплену свідомість через діалог з Іншим (внутрішнім та надособистісним). Внутрішній конфлікт Дзвінки виявляється у протистоянні «Воно–Я–Над-Я» (за Фрейдом) і у прагненні інтегрувати заблоковані переживання. Згідно з фрейдівською метафорою, «Я» опиняється затиснутим між бажаннями «Воно» та приписами «Над-Я», що у творі реалізується як конфлікт особистого болю героїні й вимог соціального минулого [2, с. 320]. У романі дисоціація виявляється у розірваній тілесності – «немає тіла, лише голос» – а через письменницький акт твір стає засобом «переписування» власної історії та психічного зцілення [4, с. 301].

У романі індивідуальний досвід героїні відзеркалює долі поколінь: її страхи і видіння трансформуються в образи загиблих предків, спільної історичної пам’яті та «голосу крові». Це дає змогу авторці поєднати особистісну драму з історичною. Завдяки текстотерапії письменницький акт стає інструментом реабілітації й «компенсаторного осяяння», що веде до оновлення наративу нації.

Сучасна проза, за С. Доброскок, характеризується посиленням художнього психологізму як системи засобів розкриття внутрішнього світу персонажа, де провідну роль відіграють внутрішні монологи, символічні образи, граничні психічні стани, а також ситуації екзистенційного вибору [2, с. 9–10]. Вона наголошує, що психологізм у художньому тексті не зводиться до опису емоцій, а постає як структурний принцип характеротворення, який формує логіку наративу та внутрішню динаміку образу [2, с. 14]. У контексті роману Н. Зборовської «Українська реконкіста» це означає, що внутрішні кризи Дзвінки Заньковецької не є індивідуальним переживанням, а художньою моделлю колективної травми, закодованої у структурі тексту [2, с. 18].

Отже, психоаналітичні маркери роману «Українська реконкіста» формують єдину стратегію реконструкції «Я» героїні, зрощуючи індивідуальні та колективні виміри самосприйняття. Психоаналітичний підхід дозволяє пов’язати особисті неврози Дзвінки з травматичним досвідом нації, представивши сюжет як спільний «код» колоніальних і родинних утисків. Водночас феміністична складова творчості Н. Зборовської змальовує боротьбу жіночого «Я» за голос і суб’єктність. Психоаналітичні та містичні елементи роману створюють психометафізичний простір, у якому травма індивіда та народу може бути осмислена і трансформована.

Література

1.            Гусенко К. «Українська Реконкіста» Ніли Зборовської. Містичний постмодернізм і проблема Іншого. Наукові записки Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Літературознавство. Харків : Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. 2022. Вип. 1 (99). С. 26–39.

2.            Доброскок С. Проблема художнього психологізму та принципи характеротворення в прозі Романа Федоріва : автореф. дис. … канд. філол. наук. Київ, 2013. 18 с.

3.            Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство : посібник. Київ : Академвидав, 2003. 392 с.

4.            Зборовська Н. Українська реконкіста : анти-роман. Тернопіль : Джура, 2003. 304 с.

5.            Чайковська В. Сон і сновидіння як художні прийоми психологічного розкриття персонажів в українській літературі. Волинь-Житомирщина. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. Івана Франка, 2002. № 9. С. 182–185.