Міщенко Софія СПОРТ ЯК ЗАСІБ МІЛІТАРИЗАЦІЇ СВІДОМОСТІ (ЗА КНИГОЮ В. КЛЕМПЕРЕРА «LTI. МОВА ТРЕТЬОГО РЕЙХУ. ЗАПИСНИК ФІЛОЛОГА»)

 

Міщенко С. Ю.
студентка магістратури
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

СПОРТ ЯК ЗАСІБ МІЛІТАРИЗАЦІЇ СВІДОМОСТІ (ЗА КНИГОЮ В. КЛЕМПЕРЕРА «LTI. МОВА ТРЕТЬОГО РЕЙХУ. ЗАПИСНИК ФІЛОЛОГА»)

 

Мирний характер спорту як специфічного виду людської діяльності підкреслено відомою максимою засновника сучасного олімпійського руху барона П’єра де Кубертена «О, спорт! Ти – мир!». Проте історичний взаємозв’язок і постійна взаємодія спорту й військової сфери дає підстави дослідникам стверджувати, що одним із головних завдань спорту є підготовка до війни. До того ж, сприйняття спортивного змагання, перемоги або поразки як аналога військових дій призвело до активного використання спортивної лексики в мілітарному дискурсі.

Під мілітарним (військовим) дискурсом традиційно розуміється висловлювання на професійні теми представників збройних сил як соціального інституту держави. Але залежно від обставин він може виходити за межі безпосереднього використання, концептуалізуватися, проникати в  політичний, діловий, побутовий, медичний, спортивний, художній, медійний дискурси тощо, змінюючи мовну поведінку людей. З іншого боку, семіотичний простір мілітарного дискурсу в результаті складних форм взаємодії між організаціями і людьми так само може поповнюватися елементами інших типів дискурсу.

Мілітарний дискурс, набуваючи певного колориту на тих чи тих етапах історичного розвитку суспільства, має міжчасовий характер. Але завжди його активізація відбувається на тлі загарбницьких інтенцій. Конфліктність буття в таких ситуаціях визначає і конфліктність комунікації, намагання передати загарбницькі інтенції відповідними мовними засобами.  

Найповніше мілітаристська модель буття – нарощування військової міці з експансіоністською метою, пропаганда збройного вирішення внутрішніх і зовнішніх конфліктів, популяризація військових принципів і технологій за межами військових  структур, поширення насильницької свідомості, розпалювання ворожнечі, вплив військових організацій на економіку, суспільне й зовнішньо-політичне життя тощо – реалізується в умовах політики мілітаризму. Прикладом такої держави ХХ століття була Німеччина за часів правління Націонал-соціалістичної робітничої партії. Книга німецького дослідника В. Клемперера «LTI. Мова Третього рейху. Записник філолога» (1947), написана автором на матеріалі щоденників за 1933–1945 роки, якраз і присвячена мілітаристському впливові на свідомість мови націонал-соціалізму, якою спершу говорив нацистський політикум, пропаганда, засоби масової інформації, культура, чиновники, а з рештою – люди. 

Соціолінгвістичне дослідження мови Третього рейху стало для автора як для єврея способом боротьби із власним знеособленням: «Моїм балансиром усі ці роки був щоденник, без якого я сто разів міг би впасти ниць. У хвилини, коли мене охоплювали почуття огиди і безнадії, в нескінченному спустошенні механічної роботи на фабриці, біля ліжка хворих і помираючих, на кладовищі, у власній біді, в моменти приниження, під час серцевих нападів – мені завжди допомагав наказ самому собі: спостерігай, вивчай, запам’ятовуй, що відбувається, – завтра все зміниться, завтра все постане тобі в іншому світлі; зафіксуй, як ти це зараз бачиш, як на тебе це діє. І дуже скоро цей заклик стати над ситуацією, зберігати внутрішню свободу втілився в чітку таємну формулу: LTI, LTI!» [1, с. 21–22]. Фізично ж професора Клемперера врятувало те, що в 1912 році він прийняв протестантизм та був одружений з арійкою, а отже не підлягав першочерговому знищенню.  

В. Клемперер розпочав спостереження над мовою 1933 року – з моменту приходу до влади Гітлера – і вів їх до розпаду Третього рейху. Добираючи мовний матеріал із засобів масової інформації, публічних виступів, книг, навчальної літератури, оголошень, мовлення знайомих тощо, дослідник прийшов до висновку, що в основі стандартизованої мови Третього рейху лежить мова Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії, яка синтезувала мілітарний, ідеологічний, агітаційно-пропагандистський та інші дискурси. З-поміж маніпулятивних прийомів використання LTI «чужого» словника, дослідник виокремлює послуговування спортивною лексикою.

Спорту в Німеччині приділяли помітну увагу, розглядаючи його як підготовчий етап військового вишколу ще з межі ХVІІІ–ХІХ ст. Свідченням того, як змінюється роль спортивної підготовки з приходом націонал-соціалістів до влади, є передача спорту, поряд із частковими галузями науки, освіти, мистецтва, до відання новоствореного міністерства пропаганди, очоленого Й. Гебельсом. За фінансової підтримки держави доступними для пересічних німців стали навіть такі елітарні види спорту, як гольф, теніс, гірські лижі та верхова їзда, розвивався туризм, культивувався масовий спорт. Так, чималою популярністю користувалися фігурне катання, автогонки, бокс. Випускники організованої Вищої спортивної школи прирівнювалися до випускників університетів. А фізична культура під час обов’язкової перерви стала невід’ємним складником робочого режиму організацій і підприємств. Документальним підтвердженням популярності спорту і його пропагування на державному рівні є поява в середині 1930-х років тютюнових виробів «Студент-спортсмен», «Спорт для оборони», «Спортивний стяг», «Спортивна русалка» [див.: 1, с. 354].

Спортивному способові життя як засобу внутрішньої консолідації і формування міжнародного престижу надавався ідеологічний відтінок. Державна пропаганда спорту мала на меті не лише підготовку для служби у війську фізично загартованого покоління, але й  формування суспільства, звиклого до виконання наказів і дисципліни, яка культивувалася фізичним вихованням. 

Розмірковуючи про двосторонній вплив між суспільним ідеалом героїзму й мілітаризацією свідомості, В. Клемперер зазначав: «У тих місцях «Моєї боротьби» Гітлера, де йдеться про загальні підходи до освіти, фізична культура завжди знаходиться на першому плані… Військова служба для нього – це передусім або переважно фізична витривалість. На другому місці у Гітлера стоїть формування характеру, яке, на його думку, відбувається більшою чи меншою мірою само собою, коли у вихованні переважає фізичне і витісняється духовне. Лише на останньому місці у цій педагогічній програмі, і то неохоче, з підозрою і знущаннями, визнається розвиток інтелекту й насичення його знаннями. Страх перед мислячою людиною, ненависть до мислення постає все в нових і нових формах. Розповідаючи на мітингах про свій підйом, про свої перші великі успіхи, він вихваляє бійцівські якості своїх офіцерів, з нечисленної групи яких скоро виросли штурмові загони SA, не менше, ніж власний ораторський дар. Завданням цих «коричневих штурмовиків» були напади на політичних опонентів під час зборів і витіснення їх із зали» [1, с. 11–12].

Поряд із бійцем штурмових загонів, ідеалом героїзму в його сумнівному                           трактуванні, став спершу автогонщик, а згодом – водій танка. Зрощення мілітарних чи парамілітарних формувань і спорту в книзі В. Клемперера підкреслюється їх зовнішньою уніфікацією: «форма, в яку виряджалося нацистське геройство, була запозичена з реквізиту автогонщика: шолом, окуляри-консерви, грубі рукавиці-краги» [1, с. 13]. На мовному ж рівні цей симбіоз позначився на витісненні з ужитку слова «войовничий», яке заступило слово «бійцівський», що, на думку автора, засвідчило девальвацію поняття «героїзм». Але найголовніше, що таке зближення стирало відмінності між спортом як грою, змаганням і розвагою та кривавою справою війни.

Візуальному закріпленню в свідомості суспільства фізичної форми нацистського ідеалу служила стилістика плакату: «Ви завжди бачите один і той самий тип жорстокого, напруженого до межі бійця з прапором, рушницею або мечем, у польовій формі СА чи СС, або й зовсім оголеного; цих плакатних воїнів, що пропагували спорт, війну і сліпе підпорядкування волі фюрера, завжди вирізняли фізична сила, фанатична воля, мускулистість, суворість і повна відсутність будь-яких слідів думки» [1, с. 135].

За таких умов спортивна лексика все активніше почала вживатися на позначення форм протистояння і досягнень у різних сферах життя. Зокрема, в мовленні Й. Гебельса, який не лише часто запозичував лозунги фюрера, але й відшліфовував їх для подальшого багаторазового використання, В. Клемперер відзначає використання лексики швидкісних видів спорту – бігу, велогонок тощо («Коли розпочнеться фінальний спурт, наше дихання не зіб’ється» [1, с. 356]; переможцем називає того, «хто розірве фінішну стрічку хоч на голову попереду інших» [1, с. 356]); футболу («Переможці в великій футбольній сутичці, залишаючи поле, перебувають абсолютно в іншому настрої, ніж були, коли вступали на нього; і народ буде виглядати зовсім по-різному в залежності від того, завершує він війну, або починає її ... Військове протиборство в цій (першій) фазі війни жодним чином не могло бути названо боротьбою з невідомим результатом. Ми билися виключно в штрафному майданчику супротивника...» [1, с. 357]; мотоспорту (не можна зізнаватися в слабкості, інакше «тебе візьмуть на буксир» [1, с. 357]); кінного спорту («змагатися на перемогу» [1, с. 357]) тощо. Вимога ж капітулювати – це все одно «... якби капітан команди, що програє, пропонував капітанові команди-переможця зупинити гру на рахунку, скажімо, 9:2. Таку команду, яка пішла б на це, справедливо висміяли і обплювали б. Адже вона вже перемогла, їй треба тільки відстояти свою перемогу» [1, с. 357]).

Нацизм, за спостереженнями В. Клемперера, заохочував усі види спорту, але в мовному плані на нього найбільший вплив справив бокс. Під час Другої світової війни лексика зі сфери боксу стає джерелом багатьох метафор пропаганди. Зокрема, після Сталінградської битви, яка змінила хід подій у війні й спричинила велику кількість жертв з німецького боку, Й. Гебельс так підкреслює непохитність свого війська: «Ми витремо кров з очей, щоб краще бачити, і коли почнеться наступний раунд, ми знову будемо міцно триматися на ногах» [1, с. 358]; «Народу, який до цих пір бив тільки лівою і має намір вже бинтувати праву, щоб безпощадно бити нею в наступному раунді, немає потреби йти на поступки» [1, с. 358]. Пізніше, коли німецькі міста вже піддавалися бомбардуванням англо-американської авіації, пропаганда продовжувала плекати міф про нацистську перемогу, послуговуючись звичною спортивною лексикою: «Боксер, завоювавши титул чемпіона світу, як правило, не стає слабкішим, навіть якщо його противник при цьому перебив йому носа» [1,  с. 358]; «... що робить навіть найвишуканіший пан, коли на нього нападають троє простих хуліганів, які б’ють не за правилами, а по морді? Він скидає піджак і засукує рукава» [1, с. 358]. Навіть восени 1944 року, коли до завершення війни залишалися лічені місяці, Й. Гебельс, уподібнюючи розв’язану Німеччиною агресію Божому суду, підкреслює необхідність того, «щоб нація міцно стояла на ногах і ніколи не опинялася на підлозі» [1, с. 392].

У лютому 1945 року, коли вже табір Аушвіц-Біркенау знаходився в руках радянських військ, нацистська влада вирішила відправити в табори смерті і євреїв, які перебували в змішаних шлюбах. В. Клемпереру було наказано рознести повістки про депортацію усім євреєм, які ще залишалися в Дрездені. Але після нічного бомдардування англо-американською авіацією, Віктор і Єва Клемперери, знищивши документи, змогли втекти з міста в зону американської окупації. Після завершення війни вчений із дружиною повернувся в Дрезден. У 1947–1960 роках він викладав в університетах Грайфсвальда, Галле, Берліна. І продовжував вести щоденники, в яких розповідав про своє життя в Німецькій імперії, Веймарській республіці, нацистській Німеччині і Німецькій Демократичній Республіці. У Німеччині вони вперше були надруковані через 35 років по смерті В. Клемперера, в 1995 році, після чого перекладалися іншими мовами. Ймовірною причиною неуваги Заходу до особи і праць В. Клемперера було його проживання в НДР і вступ до комуністичної партії країни. А от цілковите ігнорування його щоденників країнами соціалістичного табору можна пояснити виключно їх змістом: висновки, які автор зробив про Третій рейх як державу насилля і пропаганди, екстраполюються й на інші тоталітарні режими, зокрема, підкреслюють очевидну подібність «червоних» і «коричневих».

Використання мовою Третього рейху термінології і образності зі спортивної царини було покликане справляти емоційний піднесений вплив, підкреслювати активний характер, цілеспрямованість, рішучість німецького війська й здійснюваних ним дій. Проте, як зауважив В. Клемперер, популяризуючи війну, ці запозичення досягли прямо протилежного результату – «вони позбавили образ війни будь-якої героїки, надавши йому грубості, а зрештою і байдужості, властивої професії ландскнехта…» [1, с. 359], «війна втратила свою трагічну велич» [1, с. 359].

Література

1.    Klemperer V. LTI. Notizbuch eines Philologen. Berlin : Aufbau Verlag, 1947. 433  s.