Ципанов Сергій РЕІНТЕРПРЕТАЦІЇ «І НЕ ЛИШИЛОСЯ ЖОДНОГО» А. КРІСТІ: ВІД КЛАСИКИ ДО ПОСТКОЛОНІАЛЬНОГО ТРАКТУВАННЯ

 

Ципанов С. О.

аспірант 3 року навчання

Київський столичний університет імені Бориса Грінченка

Наук. кер.: Жигун С. В., д. філол. н., професор

 

РЕІНТЕРПРЕТАЦІЇ «І НЕ ЛИШИЛОСЯ ЖОДНОГО» АГАТИ КРІСТІ:

ВІД КЛАСИКИ ДО ПОСТКОЛОНІАЛЬНОГО ТРАКТУВАННЯ

 

Дослідження творчості Агати Крісті у вимірі постколоніальних студій зазвичай зосереджене на проявах орієнталістичних мотивів в текстах авторки, оскільки письменниця за походженням, способом життя і матеріальним становищем була представником верхнього прошарку середнього класу Британської колоніальної імперії, вихованої на вікторіанських засадах.

«І не лишилося жодного» формально зберігає орієнталістичні мотиви починаючи з назви (в оригіналі «Ten Little Niggers»), і закінчуючи перенесенням подій на острів, що відрізаний від цивілізації і винесене за рамки нормального західного суспільства. Однак при глибшому розгляді даний текст виявляється сповненим антиорієнталістичних мотивів і в ширшому сенсі є критикою панівного прошарку вже занепадаючої Британської імперії.

Варто зауважити, що доходження цих висновків не обов’язково передбачає глибинного знання літератури та майстерності читання між строк. Авторка вкладає у вуста своїх персонажів зізнання в скоєнні злочинів та показує процес скидання масок пристойності та цивілізованості аж до скоєння нових злочинів. Таким чином, замість більш згладженого «представники англійського середнього класу деградують через екстремальні умови» Крісті пропонує читачеві погляд «представники англійського середнього класу завжди були такими».

Через високу популярність роман пережив численні екранізації від 1945 до 2020 року, що дозволяє простежити перетворення реінтерпретацій в контексті зміни епох.

Першою екранізацією стала американська стрічка 1945 року режисера Рене Клера. Створений у повоєнну епоху класичного Голлівуду, вона пропонує інший фінал, запозичений з театральної версії 1943 року, де Крісті змінила завершення на більш «гуманне». Такий вибір був продиктований етичними нормами того часу: глядачеві потрібно було показати справедливість і моральне відновлення, навіть якщо сюжетна реальність роману була значно більш песимістичною. Атмосфера стрічки іноді легка, з елементами комедії, що відповідало тодішнім обмеженням у темах кіно та униканню надто трагічних сюжетів. Відсутнє підкреслення будь-яких колоніальних чи орієнталістичних мотивів, за винятком місця подій.

У 1965 році з’явилася британська версія режисера Джорджа Поллока. Вона переносить події на гірський курорт, а не на безлюдний острів, надаючи історії новий європейський колорит. Сюжет в цілому лишається близьким до роману, проте тон стрічки стає менш похмурим, наближаючись до гостросюжетного трилера 60‑х з елементами соціальної гри. Фільм демонструє модернізацію класики для сучасного кінематографа того часу, де більший акцент робиться на стиль і атмосферу, ніж на сувору вірність сюжетним деталям.

У 1974 році Пітер Коллінсон створив версію, дія якої переноситься в пустельне середовище, що створює відмінний тон – від ізольованої англійської оселі до екзотичного, навіть екзистенційного простору. Сюжетні зміни підкреслюють змішування жанрів: кримінального трилера, психологічної містерії та екзотичного нуару. Ця екранізація демонструє тенденцію 70‑х до експериментів із формою й стилем та інтернаціоналізації контенту (навіть імена більшості персонажів змінені).

Парадоксальним чином, британська екранізація 1989, тобто та, що була знята після розпаду Британської імперії, сповнена і наскрізь пронизана орієнталістичними мотивами (події переносяться до Африки, місцеве населення і природа є лише фоном, всі дійові особи – білі).

В радянській екранізації 1987 року подібні мотиви відсутні і вона дуже близька до оригіналу за сюжетом. Дві індійські екранізації цікаві тим, що населення колоній в них дивиться саме на себе очима Заходу.

Найсучаснішою є міні‑серія BBC 2015 року режисера Крейґа Вівейроса. Вона зберігає оригінальну трагічну кінцівку роману і робить акцент на психологічній глибині персонажів та їхніх мотиваціях. Соціальні теми, такі як вина, покарання та моральні дилеми, підкреслені значно сильніше, ніж у попередніх версіях.

В екранізаціях, як і в романі, саме білі люди в рамках замкненого середовища стають де-факто населенням колонізованих країн (негритятами або індіанцями), над якими довліє чужа і незрозуміла воля. Таким чином, оповідання Крісті є не просто психологічним детективом, а певною мірою алюзією на британський колоніалізм.

 Література

1. Беньямін В. Мистецький твір у добу своєї технічної відтворюваності / В. Беньямін // Вибране. – Львів : Літопис, 2002. – С. 77-78.

2. Крісті, А. Десять негритят / Аґата Крісті; пер. з англ. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2019. – 256 с.

3. Крісті, А. М. Come, Tell Me How You Live. – Лондон: William Collins & Sons, 1946. – 225 с.

4. Movie Reviews for Murder on the Orient Express Archived 15 March 2010 at the Wayback Machine. Rotten Tomatoes. Retrieved 5 December 2025.

5. Williams, Raymond. Culture and Society, 1780–1950. London: Chatto & Windus, 1958.