Циндяйкіна Анна МОРАЛЬНИЙ ВИБІР ГЕРОЯ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ОБСТАВИНАХ (ЗА РОМАНОМ «ВИФЛЕЄМ» В. ЛИСА)

 

Циндяйкіна А. М.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Доброскок С. О., к. філол. н., доцент

 

МОРАЛЬНИЙ ВИБІР ГЕРОЯ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ОБСТАВИНАХ (ЗА РОМАНОМ В. ЛИСА «ВИФЛЕЄМ»)

 

Проблема морального вибору в екстремальних обставинах є однією з ключових у романі-триптиху «Вифлеєм» Володимира Лиса. Автор розкриває складні внутрішні трансформації особистості, яка змушена приймати життєво важливі рішення в умовах війни, окупаційних режимів і соціальних катастроф. Екстремальні обставини у творі виступають каталізатором духовних змін персонажів, оголюючи їхню справжню сутність і моральні переконання. Письменник акцентує увагу на тому, що вибір між добром і злом, честю і зрадою, співчуттям і жорстокістю стає визначальним чинником формування особистісної ідентичності героя.

Воєнні події, змальовані у творі, створюють атмосферу постійної загрози фізичного знищення, що загострює проблему відповідальності за власні вчинки. Герої роману опиняються перед дилемою: зберегти людяність чи піддатися інстинкту самозбереження, пристосувавшись до жорстоких законів тоталітарної системи. Відтак моральний вибір постає як акт внутрішньої свободи, що не залежить від зовнішніх обставин, адже навіть у ситуації примусу людина здатна визначати власні духовні орієнтири.

У першій частині роману ця концепція розкривається через внутрішній конфлікт раба Скитія (Ітомава), залученого до виконання наказу Ірода в умовах масового знищення немовлят. Скитій постає як відданий раб свого господаря, чесний і кмітливий. Попри прагнення здобути свободу й повернутися на Батьківщину, він жодного разу не замислився про втечу. Коли Ірод «позичає» раба у Квірінія для особливої місії – пошуків немовляти, майбутнього царя Ізраїля, – Скитій виявляє відповідальне ставлення до дорученої справи. За виконання цього завдання він, за словами господаря, має отримати свободу.

Квіріній апелює до базових, природних потреб людини, і саме ця обіцянка стає рушієм дій виснаженого працею та неволею раба. На цьому етапі герой фактично «обирає себе», будучи переконаним у правильності власного рішення. Водночас згодом у його свідомості дедалі частіше виникають сумніви щодо слів Ірода про нібито безневинність майбутніх дій. Ітомав намагається придушити ці сумніви, однак саме тут уже можна простежити перші ознаки формування власної позиції на екзистенційному рівні та зародження внутрішнього морального конфлікту. Коли Скитій ловить себе на думці, що він, «звір, полює на беззахисне створіння – жінку з немовлям», –  на мить відчуває «щось схоже на сором», який незабаром подавляє, виправдовуючи себе – перед собою – тим, що лише хоче «бути вільним» [2, с. 110].

Цікавим є те, що формування внутрішнього переконання, яке згодом стане вчинком, відбувається поступово – через вагання й внутрішні діалоги з власним «Я». Скитій дедалі виразніше усвідомлює відповідальність за свої дії, за двох беззахисних істот, які цілковито довірили йому свої життя. Він ще неодноразово гнатиме «цю думку», але ж він – чоловік, захисник, отже, не може завдати їм шкоди.

Втративши владу над жінкою та її сином, Скитій остаточно усвідомлює, що вчинив зло, яке мусить виправити. «Ти зрадиш не Кедара та Естер, ти зрадиш себе» [2, с. 142], –  прошепотів Скитію його внутрішній голос. Хоч він і знає, «яка покара чекає раба, що збунтувався проти свого хазяїна» [2, с. 142], він усе ж наважується визволити Естер і Кедара з в’язниці. Його вибір постає не лише як відмова від злочинного наказу, а й як екзистенційний акт «вибору себе», у якому людина стверджує власну моральну ідентичність.

Друга частина роману, зокрема історія німця Генріха та напівєврейки Бетті, продовжує розгортання проблеми морального вибору в умовах історичної катастрофи. Події твору відбуваються на тлі Другої світової війни та нацистської окупації, що супроводжується політикою Гітлера, спрямованою на систематичне переслідування та знищення євреїв. Ці обставини створюють радикальний ціннісний злам і граничні умови для прийняття рішень, у яких актуалізується проблема вибору себе.

Цей аспект передусім розкривається через постать Генріха фон Заукеля – майора німецької армії, відзначеного нагородами й репутацією «вмілого тактика в боях» [2, с. 288]. Він посідає особливе місце в системі нацистської влади: сам фюрер вручає йому орден, який «таким офіцерам, як він, … давали у виняткових випадках» [2, с. 287]. З погляду державної ідеології Генріх постає як «справжнє уособлення істинного арійця» [2, с. 298]. Він є «частиною великої машини. І державного механізму» [2, с. 170].

Переломним моментом стає його зустріч із Бетті: «та зустріч, два коротких спілкування, хвилини пристрасті таки змінили його» [2, с. 244]. Його вражає освіченість й мудрість цієї дівчини, яка має особливий шарм. Слід зауважити, що за фашистською ідеологією зв’язок «чистого арійця» «вищої раси»  з «жидівкою» вважався тяжким державним злочином. Генріх спілкується із дівчиною лише кілька разів, але вже на цьому етапі, окрім кохання, зароджується усвідомлення відповідальності за інше життя: «І тут Генріх фон Заукель зрозумів і був уражений своїм відкриттям – ця дівчина довіряє йому свою душу і своє майбутнє» [2, с. 176].

І хоча головним рушієм його вчинків є любов до дівчини, він проходить поступовий шлях від захоплення до розчарування, а згодом і до спротиву фашистській ідеології. До нього доходять чутки про жахи гетто, а згодом він бачить наслідки нацистської політики на власні очі: розстріляних, повішених, принижених і знищених людей. Десь у підсвідомості Генріх намагається відмовитись від відповідальності за скоєне «державним механізмом», тікає «од того відчуття, що він переможець» [2, с. 247]. Якщо фюрер бачить «велику і красиву перемогу», то Генріх – «вогонь, руйнування і смерті». Його дедалі більше відштовхує логіка системи, яка перетворює людей на безіменний матеріал історії. Показовою є сцена, коли він ледве стримує себе, почувши зневажливі слова про жертв, і відчуває внутрішній протест проти такого «порядку» [2, с. 291]. Пізніше, коли у поїзді пасажири спостерігають страшну картину, як маленька дівчинка стоїть біля двох повішених, Генріх відчуває відразу, він готовий «врізати» тому, хто схвалить побачене [2, с. 294].

Подальше усвідомлення масштабу зла пов’язане з розповіддю Бетті про загибель їх спільного дворічного сина та про розстріл близько двох тисяч дітей. Згодом сестра Генріха нагадає йому біблійну історію про масове знищення ізраїльських немовлят, яку Генріх не раз згадуватиме, роблячи висновок, що «давня історія повторюється у їхній новітній імперії» [2, с. 312]. Усвідомлення масштабу зла руйнує його колишні уявлення про війну й обов’язок та переводить проблему вибору в площину особистої відповідальності.  

Хоча Генріх добре розуміє, що допомога Бетті означає для нього смертельну небезпеку й фактичну зраду режиму, він усе ж наважується діяти. Його рішення постає як вибір, здійснений усупереч інстинкту самозбереження, – вибір на користь іншої людини і водночас на користь власної моральної ідентичності.

Водночас В. Лис виразно підкреслює зв’язок художнього вимислу з історичною дійсністю. У романі згадано щоденник Анни Франк та обставини, за яких євреїв рятували прості мешканці українських міст і сіл [2, с. 264–265]. Так історія Генріха й Бетті проєктується на реальні вчинки людей, які в умовах нацистського терору наважувалися на моральний опір.

У цьому контексті особливої ваги набуває феномен Праведників народів світу – людей різних національностей, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв під час Голокосту. За даними Меморіального комплексу Голокосту «Яд Вашем», почесне звання «Праведник народів світу» було присвоєно 2707 українцям [1]. Їхні вчинки засвідчують, що моральний вибір у ситуації тотального зла можливий і в реальному житті (не лише в художній площині). Саме в такому ключі роман набуває не лише літературного, а й виразного етико-історичного звучання.

Отже, роман «Вифлеєм» переконливо демонструє, що моральний вибір в екстремальних обставинах є формою екзистенційного самовизначення особистості. Історії Скитія та Генріха показують шлях від підпорядкування «механізму» насильства до усвідомленого прийняття відповідальності за інше життя. Такий вибір постає як утвердження людської й моральної ідентичності всупереч страху, примусу та загрозі смерті.

Література

1.     Коментар МЗС до Дня пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни [Електронний ресурс]. Міністерство закордонних справ України, 14 травня 2025 р. Режим доступу: https://surl.lt/xsnnvr  (дата звернення: 10.02.2026).

2.     Лис В. Вифлеєм : роман-триптих.  Харків : Фоліо, 2022. 507 с.