Халаши Павло МІФОНІМИ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ФЕНТЕЗІЙНОГО СВІТУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ А. НІКУЛІНОЇ «ЗАВІРЮХА»)

 

Халаши П.А.

аспірант

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ільченко І. І., к. філол. н., доцент

 

МІФОНІМИ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ФЕНТЕЗІЙНОГО СВІТУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ А. НІКУЛІНОЇ «ЗАВІРЮХА»)

 

Важливим компонентом художнього простору роману А. Нікуліної «Завірюха» виступають міфоніми, які становлять значний пласт онімної лексики твору та виконують ключову роль у конструюванні вторинного світу. Система міфонімів роману вирізняється розгалуженістю та семантичною насиченістю. У ході суцільної вибірки було виділено та проаналізовано 55 міфонімів (разом із варіантами). Специфіка досліджуваного матеріалу полягає в тому, що аналізовані одиниці є індивідуально-авторськими міфонімами. Це номінації, які функціонують виключно в межах художнього хронотопу роману. До складу досліджуваної лексики входять міфотопоніми, теоніми та найменування духів та надприродних істот.

Фундаментальну роль у структуруванні фентезійного хронотопу роману «Завірюха» відіграють міфотопоніми. А. Нікуліна конструює трирівневу вертикальну модель всесвіту, яка є архетипною для більшості індоєвропейських міфологій та релігійних систем, яка складається з небесного світу (Вир), земного світу (Тиш) та підземного світу (Лад). У досліджуваному тексті ці локуси є не абстрактними метафізичними поняттями, а реальними просторами, між якими можливе переміщення персонажів.

Об’єднувальним елементом цієї трирівневої системи виступає міфотопонім Дражда. Специфіка авторського образу полягає у поєднанні ознак гори та дерева: Перед Яром височіла гора Дражда – гора-дерево, що брала початок десь із глибочезного підземелля, а вершину її годі було розгледіти за хмарами [4, 219]. «Коріння» гори бере початок в Ладу, проходить через Тиш, а вершина закінчується у Виру: Її коріння, сховане від людських очей глибоко під землею, поєднувало Тиш із Ладом – підземним світом, у якому панував Вершник Сновидінь разом із дружиною Мандрою [4, 219]; Своїм гіллям Дражда сягали Виру, у якому жив сам Вічник, Володар Світла, його батько Володар Шляху, дружина Темна, доньки Вогняна та Люта й півдухи [4, 219].

Міфотопонім Брама Двох Світів (також Брама Світів) відзначається прозорою внутрішньою формою, яка розкриває головну функцію об’єкта – портал для переміщення між світами. Лексема «брама» в контексті актуалізує архетипну семантику межі та переходу, що створює конкретний просторовий образ: Вони стрімко проминули Браму Двох Світів і опинилися в Тишу [4, 247]. Місце для переходу тісно пов’язано з горою-деревом Драждою, оскільки це єдиний елемент, спільний для Виру, Тишу та Ладу: Брама Світів і досі у Дражді [4, 214].

Важливими для змалювання підземного світу є міфотопоніми, які містять спільний компонент «долина» – Долина Вічного Сну та Туманна долина. Цей лексичний компонент асоціюється з великими відкритими просторами та розширює уявлення читача про географію підземного світу – Ладу. Центральним об’єктом цього простору є Долина Вічного Сну, яка є місцем прихистку для душ померлих: Полеглі знайдуть спокій у Долині Вічного Сну, а їхня хоробрість та пам’ять залишаться у переказах... [4, 280]. Туманна долина в романі є місцем народження унікальних створінь коней-снів, які також належать до підземного світу, оскільки саме на них душі переміщаються до Ладу: У кожного коня з часом з’являвся свій вершник. Коні-сни збирали душі. Чорні – злих, білі – добрих, сірі – тих, хто опинився посередині [4, 247]. У семантичній структурі представлених міфотопонімів актуалізується давнє уявлення про смерть як стан вічного сну (що також відображено у фразеологізмі «спочити вічним сном»).

Важливими для розуміння світоустрою роману є теоніми. Аналіз цієї групи пропріальної лексики засвідчує домінування принципу семантичної прозорості: імена богів є мотивованими, що дозволяє читачеві без додаткових пояснень ідентифікувати сферу впливу кожного божества. За локалізацією та функціональним навантаженням теоніми поділяються на дві лексико-семантичні групи: імен богів, що живуть у Виру (Вічник, Темна, Володар Шляху, Люта, Вогняна), та боги підземного світу (Вершник Сновидінь, Мандра).

Власні імена богів Виру у своїй семантиці містять компоненти, безпосередньо пов’язані з природними явищами. Теоніми Вічник (Володар Світла) та Темна (Володарка Пітьми) мають характер бінарної опозиції: Темна змусила його добряче понервувати. Вічник створив день, а вона йому на противагу – ніч, бо не бажала виходити на денне світло [4, 231]. Імена доньок верховних богів Люта та Вогняна характеризують сезонні зміни. Теонім Люта асоціюється з суворістю зими та назвою місяця лютого. Натомість Вогняна уособлює літню спеку та енергію вогню, що відображено в кореневій семантиці імені: У Тишу не бачили такої лихої зими. Люта не пускала тепло аж до травня. А подекуди зима застигла навічно [4, 241]. Аномальні погодні явища можуть бути пояснені конфліктом між божествами: Ти хоч знаєш, який зараз місяць? Травень, чула? Зараз моя черга! Якого Свистуна ти випустила завірюху посеред весни? [4, 230].

Теоніми підземного світу пов’язані зі смертю не прямо, а алегорично, через концепти подорожі та сну. Номінація Мандра містить корінь -мандр-, спільний із лексемами мандрівка або мандрувати. Внутрішня форма міфоніма є вмотивованою, оскільки головною функцією персонажа є супровід душ до потойбіччя, що інтерпретується як остання путь: … Мандра лагідно всміхалася, огортаючи малу шатами-крилами… Там, де й завжди, у Тишу, зустрічала й проводжала душі [4, 249]. Теонім Вершник Сновидінь в романі відповідає як за надсилання снів, так й за супровід душ: Повертаю тобі сни, Вершнику Сновидінь, прийми мою подяку, прийми мою шану [4, 39]; Коли всі души з Тишу було зібрано, Вершник Сновидінь пронизливо свиснув, і коні помчали до Долину Сну [4, 247].

Окремий пласт міфонімікону роману «Завірюха» становлять власні назви духів та надприродних істот: Льода, Травник, Співач, Болотун, Безодні, Крилані, Сріблячки та ін. Авторка впроваджує власну ієрархічну систему, поділяючи цих персонажів на вищих та нижчих півдухів. Загалом досліджувана група налічує 18 номінацій разом із варіантами.

Фундаментом міфологічної системи роману виступає класичне для жанру фентезі протиставлення добра і зла, реалізоване через концепти Світло та Пітьма. У тексті ці лексеми функціонують не як абстрактні явища, а як персоніфіковані сутності. Міфонім Пітьма розкривається також через вживання фоносемантичних засобів. Авторка уникає чіткого візуального опису, натомість вдається до створення акустичного образу: Впус-сти...Дос-своль, дос-своль... – примовляла Пітьма, повільно підповзаючи ближче [4, 223]. Ключову роль відіграє алітерація свистячого приголосного [с]. Така звукова організація мовлення (протяжний свист) у поєднанні з дієсловом руху «підповзати» актуалізує стійкі асоціації зі змією.

Окремою групою виступають імена духів, що відповідають за погодні явища. В романі функціонують номінації Мороз, Сіяч (дух дощу, снігу та граду), Свистун (дух вітру), Гур (дух грози): Служки осені, Гури, дружно взялися за батоги й по черзі хвицали ними об землю. Дрібний дощ миттєво переріс у лиху зливу... [4, 209]. Через таку прозору мотивацію назв авторка персоніфікує стихійні явища, трансформуючи абстрактні сили природи у зрозумілі антропоморфні образи.

Отже, міфоніми в романі А. Нікуліної виступають ключовим інструментом конструювання авторського вторинного світу. Аналіз вибірки з 55 онімних одиниць засвідчив, що письменниця створює цілісну, ієрархічно впорядковану систему міфонімів. Вони не лише номінують вигадані об’єкти й персонажів, а й конструюють цілісну міфологічну модель буття фентезійного світу. Специфіка досліджуваного матеріалу полягає у домінуванні принципу семантичної вмотивованості. Усі проаналізовані одиниці є індивідуально-авторськими новотворами. Вони функціонують виключно в межах вторинного світу роману, що засвідчує високий рівень авторської міфотворчості.

Література

1.                 Вільчинська Т., Вишневська Г. Міфоніми в українській етнокультурі й творчості письменників кінця ХІХ – початку ХХ століть. Вісник Львівського університету. 2019. № 71. С. 186–195.

2.                 Дюкар К., Пономаренко О., Пономаренко О. Міфоніми в поетичних текстах Ліни Костенко та Оксани Пахльовської: компаративний аспект. Молодий вчений. 2023. № 11. С. 40–44.

3.                 Колоїз Ж. Лінгвальна репрезентація міфічно-містичного в індивідуально-авторській картині світу Павла Загребельного. Folium. 2025. № 6. С. 80–88.

4.                 Нікуліна А. Завірюха. 2-ге вид. Харків : Vivat, 2024. 336 с.