Харчева Дар’я ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗУ РОЗИ В РОМАНІ Р. ПЛОТНІКОВОЇ «РЕКВІЄМ ДЛЯ РОЗИ»: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

 

Харчева Д. Р.
студентка 1 курсу магістратури
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

ХАРАКТИСТИКА ОБРАЗУ РОЗИ В РОМАНІ Р. ПЛОТНІКОВОЇ «РЕКВІЄМ ДЛЯ РОЗИ»: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Образна система літературного твору часто є ключовим елементом аналізу, адже вона формує стрижень сюжетної будови тексту, створює психологізм та підтекст. Саме внутрішні перипетії персонажів допомагають реципієнту більше пройнятися прочитаним та осмислити глибину порушених проблем. Психологічний аспект образів літературних творів нерідко слугує предметом досліджень сучасних літературознавців, наприклад: Н. Веселовська у роботі «Психологізм української драматургії ⅩⅩ століття», О. Вертипорох «Психоаналітична інтерпретація: методика і практика (на матеріалі оповідання Володимира Даниленка “Солом’яний пан”», Н. Зборовська порушує цю тему в посібнику «Психоаналіз і літературознавство», Л. Золотюк у дисертації «Специфіка і функції художнього портрета у прозі В. Винниченка» та інші. Образна система роману «Реквієм для Рози» Р. Плотнікової не є дослідженою, що зумовлює актуальність дослідження.

Образна система неоднорідна та багатокомпонентна. Її складниками можуть бути не лише персонажі, які активно задіяні в перебігу подій, а й ті, що наявні позасюжетно, наприклад, образ дороги в історичному романі-хроніці П. Куліша «Чорна рада». П. Білоус писав: «Художній образ – ядро літератури, завдяки чому вона відрізняється від звичайного, буденного мовлення» [1, с. 57]. З цього випливає, що образ – це прояв фантазії, оформлений за допомогою мовних засобів. У літературознавчій енциклопедії зазначено: «Образ – особлива форма художнього структурування дійсності, якій притаманна яскрава предметна чуттєвість» [2, с. 139]. Саме наявність не лише пласких нарисів людей і предметів, які разом створюють уявну дійсність, а й того, що може викликати певні емоції та переживання, збагачує твір. Тому слід розглядати текст також з ракурсу психології.

У романі Р. Плотнікової «Реквієм для Рози»  чекісти зображені патологічно жорстокими, аморальними,  з психопатичними нахилами, наприклад, Яровий та Роза. Головна героїня, авторка листів, побачивши останню вперше, описує так: «Роза теж була в шкірянці, уся така ладненька, спідниця пряма й закоротка трохи, і чоботи лискучі-лискучі, і перепоясана не по-жіночому, бо ремінь широкий і з портупеєю на лівому боці» [4, с. 64]. Ззовні жінка приваблива та охайна. Ідеально начищене взуття свідчить про її скрупульозність і можливу зацикленість за зовнішньому вигляді. Це є одним з наслідків театрального минулого, адже грим та костюм нерідко слугує ключовим елементом образотворення при постановці на сцені. Важливо зазначити, що пояс, закріплений по-чоловічому, також є елементом непрямого характеротворення, адже натякає на непростий характер героїні, прагнення мати грізний вигляд та силу, яку часто стереотипно приписують чоловікам.

Безіменна авторка листів пише: «Доки вона йшла наближаючись, я приглядалася, наче заворожена чи отупіла від подиву, бо та Роза колись грала у єврейському театрі й була такою актрисою, що куди мені» [4, с. 64]. Зауважимо, що єврейські театри існували в той час у стаціонарній формі, хоча час від часу зазнавали переслідувань внаслідок антисемістських поглядів. Наприклад, театр корифеїв мав з ними тісні зв’язки: «… театр М. Садовського – за період з 24 липня 1910 р. до 7 березня 1915 р. поставив 6 п’єс єврейських авторів, що значно зміцнювало  зв’язки між українським та єврейським театрами» [3, с. 29].

Театральне минуле Рози є елементом потворної естетизації зла, адже від початку дівчина, яка згодом постраждає від рук чекістки, сприймає її як ключову фігуру нездійсненої вистави. Усі наступні сцени будуть супроводжуватись музикою та ексцентричною поведінкою Рози, що межують між мистецьким проявом та психопатією. При першій зустрічі з чекісткою героїня пише: «А тепер ось вона ішла довгим коридором, і здавалося, що це й тут тільки грає якусь чудну чи просто модну роль, що десь поруч теж є сцена і скоро, зовсім скоро почнеться вистава… І це тільки грим, тільки костюм, тільки забава» [4, с. 64]. Останнє речення наведеної цитати є перечуттям того жаху, що відбуватиметься далі. Авторка нарочито використовує прийом емоційного нагнітання, а градація та накопичення посилюють враження від образу чекістки.

Цікавою є й історія зміни фаху Рози: «Наша “товариш Роза” теж вибралася з-під “червоного ліхтаря”, потім написала на свого дружка чи клієнта донос, її здібності оцінили, і пішло-поїхало… Тепер уже при должності» [4, с. 70]. З відомої акторки вона перетворилась на елемент каральної машини донісши на знайому людину. Це засвідчує її жорстокість та холоднокровність, страх опинитися у ролі жертви, адже належність до більш високого соціального стану означала майбутні переслідування, обшуки та репресивні заходи.

 Безіменна героїня часто порівнює чекістку з сатаною: «Мені враз пригадалося, як колись Марія Заньковецька загримувалася під Ісуса й фотографувалася так. А Роза без гриму захотіла стати сатаною» [4, с. 137]. Подібний контраст посилює сприйняття її як втілення зла. Окрім неодноразово згаданої жорстокості, від Рози віє ще й загостреним егоїзмом і хворобливою вірою у власну непереможність та безкарність: «Тільки я стану легендою, а ти – ніким. Твоє ім’я зникне, зітреться на потерть» [4, с. 196].

Основним засобом позатекстуального характеротворення образу Рози є контраст з авторкою листів. Перша постає жорстокою, егоцентричною, безсердечною, натомість дівчина-панянка на фоні чекістки виглядає ще більш вразливою та тендітною.

Інші чекісти не люб’язно ставились до жінки, зокрема Яровий казав: «Ця сучка Роза вже всім впоперек горла, але її сам Лаціс благословив, отож доводиться зважати на примхи стривоженої баби» [4, с. 67]. Можна стверджувати, що поряд з несприйняттям був певний страх, адже остання частина цитати натякає на те, що певна особа вищого статусу схвалила її методи боротьби з неблагонадійними, а тому, протистояння з нею могло мати негативні наслідки.

До психологічного портрету Рози можна додати й вміння пристосовуватись до будь-якої ситуації та влади. На початку твору наявне приховане покликання на цю рису характеру чекістки: «Роза вітрів у цій точці готова демонструвати частоту й направлення вітру постійно» [4, с. 11]. За часів царату вона була визнаною акторкою, на початках радянської окупації – елементом каральної машини, а далі стала представницею законодавчої влади. Власниця листів розповідає: «Була в нього в Києві в Наркоматі знайома, розповідав, що вона навіть депутатшею стала» [4, с. 241]. Тобто жінці вдавалось за будь-яких влади та обставин залишатись при доволі високих посадах, а тому й можна сказати, що вона, ніби флюгер, поверталась за вітром доби й часу.

Отже, образ Рози є складним і багатоплановим. Р. Плотнікова зображує чекістку як деструктивне зло. Жінка діє на межі уявної театральної постановки та жорстокого психопатичного насилля.

 

Література

1.       Білоус П. В. Вступ до літературознавства: навч. посіб. Київ : ВЦ «Академія», 2011. 336 с.

2.       Літературознавча енциклопедія: у двох томах / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ : ВЦ «Академія», 2007. Т. 2. : М–Я. 624 с.

3.       Овчієва Л. Любов Ліницька – виконавиця ролей у п’єсах єврейських драматургів (перший український стаціонарний театр М. Садовського у Києві (1909–1915 рp.). Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. 2020. Вип. 26. С. 23–29.

4.       Плотнікова Р. Реквієм для Рози : роман. Харків : Фоліо, 2016. 251 с.