Соколюк Юлія МАГІЧНІ ЧИСЛА ДАВНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 Соколюк Ю.І.

молодший науковий співробітник

 відділ давньої літератури

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України

 

МАГІЧНІ ЧИСЛА ДАВНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Ставимо за мету визначити виникнення і еволюцію нумерологічних знаків. З’ясуємо специфіку застосування чисел-символів, розширимо уявлення про числа в давнину.  Виявимо і охарактеризуємо семантичну природу чисел у тексті Біблії та інших джерелах давньої літератури.

Кодування сакральних знань за допомогою чисел є важливим елементом еволюції на шляху світосприйняття.

Сучасний світ з його новітніми технологіями існує завдяки цифрам, котрі винайдені у прадавні часи. Спочатку для лічби давні люди використовували «живу шкалу» на основі тіла людини. Цей обрахунок називався «пальцевим» [2; С.18].

Науковці давнього Вавилону вважаються основоположниками астрономії, астрології і математики. Звідти семиденний тиждень, поділ кола на 360 градусів, поділ години на 60 хвилин, хвилини - на 60 секунд, секунди - на 60 терцій. Вавілоняни створили досконале для свого часу числення, в основі якого лежало не число 10, а 60. У Месопотамії кожен бог місцевого пантеону мав певний відповідник у «священних цифрах».

Математичні знання цінувалися дуже високо і часто були зосереджені в руках духовенства та майстрів-будівельників. Будівельне мистецтво вимагало складання фігур квадратної, трикутної або многокутної форми з квадратних плит або цеглин.

Грецький вчений Піфагор (VI ст. до н.е.) і його школа надавали числам магічних властивостей. «Числа, на думку піфагорійців, були елементами всіх речей і весь світ в цілому є нічим іншим, як гармонією і числом» [3; С. 67].

 Піфагорійці вважали «10», тетрактіс, числом досконалості. Зображували його за допомогою трикутника із десяти крапок. Він являв собою суму чисел 1+2+3+4 =10 і уособлював гармонію всесвіту. Піфагорійці давали клятву іменем тетрактіса  і вважали його джерелом вічності.

Усі парні числа у піфагорейців були жіночої статі, непарні – чоловічої. Число «1» симолізувало точку, «2» - лінію, «3» - площину, «4» - тіло. Також «4» – число справедливості, «7» – число непорочності і дівочості. А сьогодні сучасні українці вважають «7» числом, що приносить удачу.  Піфагорійці були впевнені, що тільки математика здатна дати розуміння законів Світобудови.  Підтвердженням їхньої теорії мала слугувати таблиця множення і теорема Піфагора.

Гематрія — це єврейська містична система та метод аналізу, в якому кожній літері алфавіту (іврит) присвоєно певне числове значення, а слова чи фрази тлумачаться на основі суми цих значень. Слово «гематрія», на думку більшості науковців, походить від грецького «геометрія». Використовується в кабалістичних текстах, агаді, а також у равіністичній літературі з II століття н.е. Подібні системи існують і в інших культурах: абджадія (арабська), ізопсефія (грецька/кирилична). Гематрія дозволяла кодувати інформацію, надавати словам і цифрам прихованого змісту. Вивчення цих особливих кодів завжди викликало цікавість істориків, релігієзнавців і філологів.

Число «7», за гематрією, позначає закінчену дію: приміром, семикратне окроплення кров’ю (Лев.4:6,17; 8:11; 14:7; Числ. 19:4; 4 Цар.5:10) або принесення у жертву семи тварин (Числ.28:11; Ієз.45:23; Іов.42:8). Ще це число пов’язане зі святістю: сім ангелів у Тов.12:15, сім очей на камені за пророком Захарією 3:9. Проте, перш за все, це кількість днів тижня і сьомий день – субота –  священний для іудеїв (Бут.  2:2).

«12» є числом досконалості. Звідси 12 колін Ізраїлю. Також 12 Апостолів, учнів Ісусових, котрі будуть судити 12 колін Нового Ізраїлю. Новий Єрусалим у Об’явленні Івана Богослова має 12 брам, на них написані імена 12 колін Ізраїлевих (Об.21:12). «І міський мур мав дванадцять підвалин, а на них дванадцять імен дванадцяти апостолів Агнця» (Об.21:14) [1; С.1521]. Вінок із 12 зірок на чолі Жінки (символу нового людства) скоріше за все символізує 12 сузір’їв Зодіаку (Об.12:1). Число спасенного народу 144000, тобто по 12 тисяч а кожне коліно Ізраїлеве.

Число «6» позначало незакінчену досконалість (Об.13:18). Св. Іван позначає числом «666» звірину. Св. Іриней Ліонський (ІІ ст. н. е.) вважав, що мова йшла про римського імператора Нерона, злісного гонителя християн  у І ст. н.е., котрий став для них уособленням зла. Деякі ранньохристиянські манускрипти мають не число 666 у тексті Об'явлення Івана Богослова, а 616, це зафіксовано у Іринея Ліонського.

 У Біблії числа не вважаються священними, проте зберігають певне символічне значення. У давніх семітських культурах не дуже піклувалися про математичну точність у сучасному розумінні. Проте часто користувалися числами для підсилення сенсу сказаного. Приміром, число «2» може означати «деяка кількість» (Числ. 9:22), «у два рази більше» - велика кількість  (Іс.40:2; 61:7; Зах.9:12). Потрійний повтор означає пафос, настирливість, вищий ступінь чогось (Ісаї 6:3). Цифра «4» може означати напрямки географічного горизонту (попереду, позаду, праворуч, ліворуч): чотири вітри (Ієзекиїля 37:9), чотири ріки раю (Буття 2:10). Число «5» частіше за все має мнемотехнічне значення (пальці руки) і може мати обрядове значення (Числа 7:17, 23, 29). Проте є випадки, коли «5» означає приблизне значення «доля Веніаміна була уп’ятеро більша» (Буття 43:34) [1; С.65] .

Число «7» часто вживається у Святому Письмі: «Хто уб’є Каїна, семикратно буде пімщений» (Буття 4:15) [1; С.11], «сім разів впаде праведний» (Пр. 24:16)[1; С.808]. Згадано, що Ісус вигнав з Марії Магдалини 7 демонів (Мк.16:9) [1; С.1259]. Щоб підкреслити вищий ступінь важливості події: Ламех буде «пімщений у сімдесятеро й семеро» разів (Буття 4:24) [1; С.12], а Петро має пробачати кривдників до семидесяти семи разів (Мф 18:22) [1; С.1212 ].

Число «10», на думку більшості дослідників, має мнемотехнічне значення, звідси походить і його застосування у Біблії. Господь дав Моїсею 10 заповідей (Вихід 34:28) і покарав юдеїв десятьма карами єгипетськими (Вих.7:14-12:29). Також десятка використовувалась, щоб підкреслити велику кількість чогось. Лаван десять разів міняв нагороду Іакова (Буття 31:7), Йов десять разів був зневажений його друзями (Йова19:3).

Символічне значення чисел “12” та “100” розглянуто у розвідці С. Кримського.  Ці числові знаки позначали Небесний Єрусалим, що, зокрема, втілювалося в архітектурі середньовічних храмів. За висновками С. Кримського, 100-футовий розмір головних величин центрального ядра Софії Київської символізує Божественну повноту та досконалість Небесного Єрусалима. У головних вимірах Успенського собору Києво-Печерської лаври, який планувався як Небесний Єрусалим, також вираховується число “100”. Воно складене з параметрів ширини, довжини та висоти храму. [4; С.10]

Дослідниця Мар’яна Нікітенко вважає, що «10» була серед найважливіших  нумерологічних  символів. У середньовічних трактатах це число уподібнювали до імені Господа. У «Строматах» Климента Олександрійського пояснення 10-ти заповідей Закону позначено літерою «йота», котра символізувала Ісуса Христа [5; С. 6].

Бєда Високоповажний, англійський книжник, теж трактує ім’я Ісусове, як числа «10» і «8»: «перша буква «І» («йота») означає «10», а друга – «h» («эта») означає «8» [6; 75].

У пам’ятках давньоукраїнської писемності, таких як «Ізборник Святослава» (1073 р.), «Повість временних літ», а також у церковних текстах, вислови про математику переважно пов’язані з її практичним значенням (лічба, астрономія, будівництво) та богословським трактуванням чисел як символів божественного порядку.

Література

1.     Біблія. Переклад І. Огієнка:США,1988.

2.     Депман И.Я. История арифметики / И.Я. Депман – М.: Просвещение, 1965. – 416 с.

3.     История математики с древнейших времен до начала ХІХ столетия: в 3-х томах. Т.1. / под. ред. А.П. Юшкевича. – М.: Наука, 1970.

4.     Кримський С. Культурні архетипи Києва // Київські обрії: історико-філософські нариси: Зб. наук. пр. – К., 1997. – С. 4-13

5.     Нікітенко Мар’яна. Сакральна нумерологія в патериковому «слові» про прп. Євстратія Постника // Історія релігієзнавчої думки. 2021. №21-2.- С.40-47 . [Електрон. ресурс] Режим  доступу: https://www.religio.org.ua/index.php/religio/article/view/1153

6.     Bede: On the Temple / Transl. with notes by S. Connoly with introduction by J. O’Reilly; Transl. Texts for Historians. – Liverpool University Press, – Vol. 21. – P. 75.