Гетьман Анастасія КОНФЛІКТ ЯК МОВЛЕННЄВА СТРАТЕГІЯ КОМУНІКАЦІЇ ПЕРСОНАЖІВ "КАЙДАШЕВОЇ СІМ'Ї" І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

 

Гетьман А.О.

студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Доброскок С. О., к. філол. н., доцент

 

КОНФЛІКТ ЯК МОВЛЕННЄВА СТРАТЕГІЯ КОМУНІКАЦІЇ ПЕРСОНАЖІВ «КАЙДАШЕВОЇ СІМ'Ї» І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

 

Конфлікт є невід’ємною складовою художнього тексту, оскільки саме через нього розкриваються характери персонажів, їхні ціннісні орієнтації, світогляд та особливості мовленнєвої поведінки. Повість «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького побудована на системі постійних родинних конфліктів, які розгортаються безпосередньо в мовній площині. Саме слово стає головним інструментом взаємодії між героями.

У науковому дискурсі конфлікт трактується як складне соціально-психологічне й комунікативне явище. Зокрема, його визначають як «стан (або ситуацію) зіткнення сторін, які мають несумісні інтереси, погляди чи мету, внаслідок чого кожна з них діє всупереч іншій, використовуючи мовні та / або позамовні засоби» [2, с. 160]. Конфлікт постає не лише як факт протистояння, а як динамічний процес взаємодії, що реалізується передусім у комунікації та відображає глибинні суперечності між суб’єктами. Саме мовлення стає простором, у якому ці суперечності актуалізуються, загострюються й набувають соціального та психологічного змісту.

У художньому тексті конфлікт набуває особливої функціональності: він не лише структурує сюжет, а й формує комунікативний простір твору. Через мовленнєві зіткнення персонажів розкривається їхній внутрішній світ, система цінностей, рівень культури спілкування та соціальна ідентичність. Тож конфлікт можна розглядати не лише як соціально-психологічне явище, а і як мовностратегічний механізм. У повісті «Кайдашева сім’я» конфлікт пронизує майже всі рівні взаємодії персонажів: родинний, сусідський, віковий, соціальний.

Сварки між персонажами не є випадковими епізодами – вони становлять системну модель комунікації. Герої не просто реагують на ситуацію, а обирають певну мовленнєву стратегію: гіперболізацію, прокльони, приниження, зооморфні порівняння, демонстративну образу. Особливістю конфліктної комунікації у творі є її циклічність: сварки повторюються, змінюються лише приводи, але не сама модель поведінки. Це свідчить про глибшу соціально-психологічну основу конфлікту – невміння персонажів вибудовувати конструктивний діалог.

Використання лайливої лексики та зооморфних метафор у мовленні Кайдашів – це не лише прояв емоційної нестриманості, а й свідома стратегією дегуманізації опонента. Порівнюючи близьких людей із тваринами (найчастіше вживаються лексеми «собака», «сука», «свиня», «кобила»), персонажі символічно позбавляють один одного людської гідності, що знімає моральні бар’єри для подальшої агресії.

Характерною рисою мовлення персонажів є використання неввічливих етикетних формул у вигляді прокльонів, лайок та звуконаслідувальних вигуків («Попова сучко! На, цю-цю! гуджа! ксс, ксс!»; «Нехай же чорти обсмажать на тім світі, як кабана, щоб не брехала на мене»; «І цур тобі, і пек тобі, осина тобі на тебе і на твого батька!»), а також слів із фольклорно-етимологічною комічною конотацією («тріскала», «хрьоп дверима», «виперлась», «витріщає беньки») [1, с. 319]. Таке мовлення виконує кілька функцій: воно відображає емоційну напруженість конфліктів, підкреслює соціально-психологічні характеристики персонажів і водночас сприяє створенню гумористичного ефекту, що робить комунікацію героїв більш жвавою та типізованою.

Суб’єктивна подача монологів наближається до театралізованої рольової гри з гумористичною наратологією, в емоційний темпоритм якої органічно вплітаються народні дотепи, практичні жарти (епізод купання Палажки в криничній воді), релігійні й сільські прикмети («Мабуть, то не Параска брала воду з криниці: то нагла смерть моя стояла коло криниці, бо мені разом світ замакітрився» [3, c. 98]), вертепні сценки (дотик баби Параски дякові по голові кочергою). «Поєднання мовного й соціокультурного аспектів сварки утворює ефект несилуваної гумористичності, колористичної типізації персонажів та естетизації народного побуту й живої сільської мови» [1, с. 319], – стверджує О. Долгушева.  

Така багатошарова композиція дозволяє письменнику симультанно передати індивідуальні особливості персонажів і створити відчуття досвіду сільського життя, де конфліктні ситуації не лише демонструють суперечності характерів, а й відображають загальні моральні та соціокультурні норми. Через поєднання мовної гри, народної іронії та драматичних епізодів читач спостерігає розвиток конфлікту як динамічного процесу, що включає емоційні реакції, соціальну взаємодію та традиційні моделі поведінки. Отже, автор створює унікальний наративний простір, де сварка стає не просто подією сюжету, а способом глибокого психологічного та культурного дослідження героїв і середовища, у якому вони живуть.

Словесні сутички між Марусею Кайдашихою та невістками, зокрема Мотрею, демонструють, що конфлікт у творі реалізується через емоційно забарвлені репліки, докори, накази, образи й гіперболізацію. Наприклад, репліка Марусі: «Ой, невістко, невістко, з тебе добра не буде!» [3, с. 77] показує категоричність і прагнення встановити владу. У відповідь Мотря висловлює протест: «Я вам не наймичка!» [3, с. 77], демонструючи, що словесний конфлікт одночасно є формою захисту власної гідності. Такі діалоги показують, що герої спілкуються через суперечку, де слово перетворюється на зброю, а не на засіб примирення.

Особливо яскраво мовленнєвий конфлікт проявляється в побутових дрібницях, які перетворюються на масштабні сварки, наприклад, у відомому епізоді зі грушeю на межі. Дрібна причина стає приводом для взаємних образ, згадування старих кривд і прокльонів: «Щоб та груша всохла!» [3, с. 155] – ця гіперболізована реакція ілюструє, як повсякденне слово перетворюється на поле боротьби. Тут комічне поєднується з трагізмом, адже надмірна словесна агресія руйнує родинні стосунки та відображає духовну роз’єднаність.

Отже, у повісті І. Нечуя-Левицького конфлікт постає не лише рушієм сюжету, а й універсальною мовленнєвою стратегією, що структурує художній простір твору. Через конфліктну комунікацію автор досягає глибокої типізації характерів, створює яскраву модель національного побуту та водночас порушує проблему культури міжособистісного спілкування, актуальну й у сучасному суспільстві.

Література

1.                  Долгушева О. Художня концепція сусідської сварки у творах Марка Твена та І. Нечуй-Левицького. Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Сер. : Філологічні науки. 2015. Вип. 138. С. 317–322.

2.                  Білоконенко Л. А. Лінгвокультурне поле конфлікту. Записки з українського мовознавства. 2017. Вип. 24, Т. 2. С. 156–162.

3.                  Нечуй-Левицький І. С. Кайдашева сім’я : повість. Харків : Фоліо, 2022. 160 с.