Григорчук Юлія МУЗИКА Й МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ В ТЕКСТАХ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ: АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

 

Григорчук Ю.М.

к.ф.н., м.н.с. відділу давньої української літератури

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (м. Київ)

 

МУЗИКА Й МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ

В ТЕКСТАХ Г. СКОВОРОДИ: АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

 

«Музика – то цілющі ліки в скорботі, втіха в журбі, а в щасті – забава» [2, с. 122], – писав Г. Сковорода. На скульптурі І. Кавалерідзе, як і на численних полотнах художників: О. Заливахи, І. Їжакевича, В. Франчука, С. Якутовича, неодмінною деталлю візуального образу філософа є не лише книга (символ любомудрія), а й музичний інструмент (сопілка чи флейта).

На сьогодні існує багато праць (Д. Багалія, М. Боровика, Г. Верби, Л. Махновця, В. Шевчука, О. Шреєр-Ткаченко), присвячених музичному таланту письменника, який вже з дитинства виявляв любов до музики (співав на крилосі в церкві [1, с. 283]), згодом став «одним із найкращих альтів Києво-Могилянської академії» [1, с. 25], а в двадцять років отримав титул «придворного уставщика» [1, с. 284], або ж диригента Санкт-Петербурзької капели; був співаком, композитором, автором духовних концертів [1, с. 302] і вільно грав на кількох інструментах. Воднораз досі маловивченою є проблема, як саме відображена музика в художніх творах філософа. Ця тема майже не розглянута в українському літературознавстві, за винятком статті Т. Шевчук [4]. Зосібна, постає писання, які інструменти згадує автор у своїх текстах, як розуміє музику та інтерпретує її?

Як пише М. Ковалинський, музика була «улюбленою, хоч і не головною справою» [1, с. 302] Г. Сковороди, а сам він грав на чотирьох інструментах: «скрипці, флейтравері, бандурі та гуслях приємно й зі смаком» [1, с. 302]. Найулюбленішим інструментом філософа була флейта, або флейтраверс – удосконалена поперечна флейта. Цей інструмент Г. Сковорода згадує в листах до М. Ковалинського і Я. Правицького, зокрема пише про свою гру на ньому, а також чекає на обіцяну йому «велику пряму флейту» [3, с. 1242]. Називає й орган. «Сам я, – оповідає в листі до учня, – проводитиму з хлопцями навчання в супроводі органа, тим часом подбай про те, щоб підготувати до співів по нотах нашого Максимка» [3, с. 1066]. Про гуслі і скрипку йдеться в листі до С. Курдюмова. Г. Сковорода просить надіслати йому замочок до шуби, який подібний на «маленькій... замочек, каковы бывают в гуслях» [3, с. 1281], нагадує теж, аби вислали йому «першу й останню струни для скрипки, хоч би останню» [3, с. 1281].

У художніх творах флейта, а радше її різновид свиріль, – невід’ємний елемент пасторальних пейзажів 13-ї пісні «Саду божественних пісень» і поезії «О delicati blanda», де ідилічну картину природи доповнюють звуки свирілі й сопілки, а названі інструменти постають символами миру, гармонії, спокою. Загалом, 13-та пісня репрезентує своєрідну квінтесенцію музичних образів. Створюється враження, що співає ввесь світ («сверчит», «свистит», «свищет», видає «трѣлѣ»), навіть повітря сповнене, просякнуте музикою: «Музыкою воздух растворенный шумит вкруг» [3, с. 63]. На думку Т. Шевчук, злиття музичної й поетичної експресії в цій поезії «сягає свого вищого щабля, перетворюючись на “музику вербальну”, коли засобами літератури передається специфіка музичного почуття» [4, с. 30]. За словами філософа, музика – це мистецтво, що дарує радість і здатне лікувати душу, її сокровенні глибини [3, с. 897]. Плекаючи віру «в могутню силу музики, Г. Сковорода складає більшість своїх поетичних творів саме у формі пісень, тобто в музично-поетичному жанрі» [5, с. 6], взоруючи на народнопоетичну образність.

Втім не лише поетичні, а й прозові тексти письменника сповнені особливою музичністю. Це засвідчують численні вставні пісні в філософських трактатах і притчах (таких, як «Бесіда, названа двоє…», «Боротьба архистратига Михаїла зі Сатаною», «Вдячний Еродій», «Убогий Жайворонок»), а також притаманна белетристиці «музична» лексика, зосібна назви музичних інструментів. У інтерпретації цих образів помітний виразний бароковий контекст: звернення до символіки, алегорій, біблійної топіки. Так, згадуючи гуслі, автор апелює до Старого Заповіту. В «Наркісі» це «Давидові гуслі» [3, с. 296], «гуслі Божія» [3, с. 264]. Саме так мислитель називає Святе Письмо. В уяві філософа воно також асоціюється з органом. «Библія есть совершеннѣйшій и мудрѣйшій орган», який тільки «одному Богу пѣснь воспѣвает» [3, с. 569], – пише автор у творі «Кільце…», порівнюючи читання цієї книги з грою на музичних інструментах. Цікаве теж сковородинівське тлумачення дії Святого Духа за допомогою паралелей із образом органу. Як «в Мусикїйском Органѣ один воздух разные чрез различныя трубки голоса производит.», так і «всѣ сїи дарованїя, столь различныя, Един и той же Дух святый дѣйствует» [3, с. 658].

Серед інструментів згадані теж балалайка, лютня й цимбали. У притчі «Вдячний Еродій» вони втілюють різні рівні музичної майстерності особи. Виведені також образи ліри, псалтиря, арфи. У трактатах це інструменти біблійних пророків і царів. Називає автор і трубу, зокрема в доволі різних контекстах: це і старозавітні єрихонські труби, і труби ангелів одкровення, і труби-голоси пророків (Захарії, апостола Павла), і труби Небес, труби Святого Духа. Таким чином, «священне слово збагачується різноманітною силою звука й інтонацією та перекладається на музику» [4, с. 27].

Також і людина асоціюється в уяві мислителя з музичним інструментом. «Дружеская персона похожа на музыкалный інструмент…» [3, с. 1317], – пише автор. Герої його діалогів не просто спілкуються, вони співають, провадять різні партії хору, грають на інструментах царя Давида (псалтирі, арфі, лірі, гуслях), співають пісні біблійних пророків: Ісаї, Давида, Мойсея, Соломона [3, с. 802], або ж цитують відповідні книги Святого Письма. Г. Сковорода закликає співати не лише голосом, а умом, серцем: «Воспойте Умом, не одным Воздух поражающим Гласом. Новому Нову Пѣснь» [3, с. 658]. У образно-символічній мові текстів слова «скажу» і «спою» часто контамінуються, а поняття пісня знаменує сутність. Заспівати пісню означає виявити наміри серця. Це виразно втілює твір «Боротьба Архистратига Михаїла зі Сатаною», де кожен із персонажів співає «свою» пісню: ангели – свою, а душі, спіймані в сіті сучасного змія, іншу. Загалом, у текстах Г. Сковороди пісні співають і ангели, і люди, і птахи, і міфічні істоти, і Божі царі та пророки, і сам мислитель: «Я ж твою Пѣсню воспою тебѣ же: “Узнай себе. Заглянь внутрь”» [3, с. 687]. Не дарма поетична збірка філософа називається не інакше, як «Сад божественних пісень». Через образ пісні він передає власне розуміння життя, зіставляючи його і пісню. Ця паралель окреслена в 30-й пісні «Саду…»: «Не красна долготою, но красна добротою, / Как пѣснь, так и жизнь» [3, с. 85], а також у суголосній ремарці «Алфавіту»: «Опера, Книга, Пѣсня и Жизнь не от долготы, но от Благолѣпїя и Доброты Цѣну свою получает» [3, с. 268]. За автором, навіть непрості епізоди життя не є марні, а вписані в загальну симфонію, що складається з високих і низьких тонів: «Музыканты из высоких и низких гласов составляют сличную и сладкую симфонію, а муж мудрый из удачных и неудачных припадков тчет жизни своея постав» [3, с. 1049].

Центральні музичні образи (пісня, музика, інструмент) самобутньо репрезентовані в афористиці художніх творів, яка сконденсовано втілює основні ідеї трактатів, зокрема ідею спорідненої праці («искусный Пѣвец простой Пѣснѣ придает вкус» [3, с. 837]), ідею дружби, яку лише зміцнює відстань («луна издали свѣтлѣе, музыка вкуснѣе, а пріятель пріятнѣе» [3, с. 1270]), ідею видимої й невидимої натур творіння (остання, стверджує Г. Сковорода, є істинною, вона є «в Деревѣ истинным Деревом, в Травѣμ Травою, в Музыкѣ Музыкою…» [3, с. 241]), а також фундаментальну ідею любові, яка всьому надає сенс. Тому, постулює філософ: «Искуство во всѣх священных Инструментов Тайнах не стоит Полушки без Любви» [3, с. 265].

Отже, рецепція музики органічно притаманна тестам Г. Сковороди і виявлена в них на різних рівнях: від композиційної організації, репрезентованої естетизацією народнопоетичного мелосу в поезіях і пісенними вкрапленнями в прозових текстах, до ідейно-тематичної інтерпретації музичних образів. Із-поміж них превалюють образи музичних інструментів, в осмисленні яких помітний виразний бароковий контекст: символізація, алегоричність, біблійна конотація. Так, орган і гуслі символізують Святе Письмо, труба – пророчу мову, сопілка й флейта – пасторальну ідилію, інструмент – людину, пісня – її сутність і саме життя. Воднораз самобутність сковородинівської інтерпретації музичної тематики полягає в тому, що образи й поняття зі світу музики переосмислюються ним у філософському ключі та слугують засобами увиразнення світоглядних ідей, що прикметно віддзеркалює афористика творів.

Література

1. Ковалинський М. Життя Григорія Сковороди. Сковорода Г. Буквар миру. Харків : «Клуб сімейного дозвілля», 2022. С. 283–317.

2. Сковорода Г. Буквар миру. Книга для сімейного читання / упор. Л. Ушкалова. Харків : «Клуб сімейного дозвілля», 2022. 320 с.

3. Сковорода Г. Повна академічна збірка творів / за ред. проф. Леоніда Ушкалова. Харків–Едмонтон–Торонто : Майдан, 2011. 1400 с.

4. Шевчук Т. Музичний код творчості Григорія Сковороди. Слово і час. 2011. № 5. С. 24–35.

5. Шреєр-Ткаченко О. Григорій Сковорода – музикант. К.: Музична Україна, 1972. 96 с.