Голуб Наталія ЖАНРОВІ ОЗНАКИ РЕТРОДЕТЕКТИВІВ Б. КОЛОМІЙЧУКА

 

Голуб Н. В.

студентка 2 курсу

Полтавський національний університет імені В. Г. Короленка

Наук. кер.: Білик Г. М., старший викладач

 

ЖАНРОВІ ОЗНАКИ РЕТРОДЕТЕКТИВІВ БОГДАНА КОЛОМІЙЧУКА

 

Богдан Коломійчук (19.02.1984) – сучасний український письменник, творець великої і малої прози. Його літературний дебют з історично-авантюрним романом «Людвисар. Ігри вельмож» стався 2013 р. і приніс авторові не тільки Гран-прі тогорічної «Коронації слова», а й фактично на ціле десятиліття визначив жанрово-тематичну нішу його епічного доробку. Митцеві цікавий Львів, у якому живе від студентської лави до сьогодні, проте Львів радше історичний – початку ХХ, ХІХ, навіть XVI cт., із заглибленням у геополітичну, соціокультурну, психологічну атмосферу тієї чи тієї доби, опорою на правдиві факти, інтересом до таблоїдних сенсацій і причетних до них реальних постатей та видуманих персонажів. Про це книжка прози «Таємниця Єви» (2014), романи «В’язниця душ», «Небо над Віднем» (обидва – 2015), «Візит доктора Фройда» (2016), «Король болю» (2017), «Моцарт із Лемберга» (2018) та ін. – щороку літератор дарує вітчизняному читачеві нові «карколомні життєві і вигадані історії», які «розкриваються поступово на різних рівнях» [4], а також робить успішні кроки назустріч широкій західноєвропейській аудиторії. Із початком повномасштабної російсько-української війни Б. Коломійчук стає в ряди Збройних Сил України (2022–2025), і цей етап його життя знаходить відбиток у збірці есеїв та оповідань «Хороші передчуття» (2025), яка демонструє вже дещо іншого стилістично автора. Утім, демобілізувавшись, прозаїк у численних інтерв’ю й на літературних заходах висловлює велике бажання повернутися у свою звичну гостросюжетну жанрову лабораторію.

Метою нашого дослідження є аналіз ретродетективу як змістоформи письменницького доробку Б. Коломійчука.

Ретродектив – це головно різновид ретророману (хоч частотні й оповідання, повісті), що активно розвивається в сучасній літературі, поєднуючи «традиційні романні ознаки» і «точне й достовірне відображення» атмосфери минулого; за «естетичними характеристиками належить до тривіальної (масової, розважальної, “серединної” – “middle”) літератури; існує в численних змістових варіантах (і їх комбінаціях) – авантюрному, біографічному, детективному, кримінальному, мелодраматичному, пригодницькому тощо» [1, с. 22]. Я. Бригадир справедливо кваліфікує ретродетектив як «внутрішньожанровий інваріант детективу, якому притаманні характерні для класичного детективу фабула та сюжетний розвиток (скоєння злочину та його розкриття), а певна історично віддалена епоха змальовується як цілісний часопростір, в якому поєднуються історична конкретика та художній домисел автора» [2, с. 84], і вирізняє такі його типологічні ознаки: вільне поводження автора з фабулами злочину й розслідування; зображення тривалого часового відтинку з минулого як тла сюжету; поєднання реалістичного зображення з іронічно-сатиричними й ностальгійними акцентами; симпатія автора до головного персонажа, захоплення його авантюрністю, стилем життя; легкість і грайливість оповіді; каталогізація історичних подробиць [2, с. 85]. Як зауважує С. Жигун, стартом українського ретродетективу є 2004 р., коли з’являється роман «Срібний павук» В. Кожелянка; активно розвивають жанр В. і Н. Лапікури серією «Інспектор і кава» (11 повістей, 2004–2006, 2022–2023), а особливої динаміки він набуває від початку 2010‑х рр. – цикл оповідань «Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підіпригори» В. Івченка та Ю. Камаєва (2011), вісім романів про цього сищика (2013–2022) самого В. Івченка й численні подібні тематичні серії з наскрізною постаттю розслідувача/розслідувачки Д. Безверхнього Ю. Винничука, В. Добрянського, Б. Коломійчука, А. Кокотюхи, О. Красовицького і Є. Кужавської, Л. Підгірної та багатьох інших авторів [3, с. 740–742]. «Український ретродетектив 2014–2023 рр., – пише науковиця, – став домінантним жанром гостросюжетної прози», а сприяли цьому такі його примітні ознаки, як актуалізація важливих подій національної історії, викриття різновекторної імперської політики щодо України та корупційних схем, аналогії із сьогоденням, урбаністичний компонент із цікавим для публіки історичним антуражем і побутописанням, позитивний, часто колоритний образ головного героя, стилізоване під старовину оформлення видань [3, с. 742–743]. Поетику й проблематику ретродетективу вивчали Я. Бригадир, А. Вегеш, В. Гусєв, Л. Кицак, Г. Клюйко, С. Філоненко, О. Харлан та інші дослідники; романи «В’язниця душ», «Небо над Віднем», «Візит доктора Фройда» Б. Коломійчука знайшли висвітлення в кандидатській дисертації «Український ретродетектив початку ХХІ століття: ґенеза і жанрові особливості» (2017) [2] Я. Бригадир, утім системних праць із цієї проблеми все ще замало. Поглиблює актуальність нашої розвідки й те, що твори «Готель “Велика Пруссія”» (2019), «Експрес до Галіції» (2020) Б. Коломійчука рекомендовані для позакласного читання з української літератури в 9 кл.  ЗЗСО [5, с. 115–116].  

Б. Коломійчук є справжнім майстром ретродетективу, спроможним чітко й легко розгорнути в  просторі мови його жанрову матрицю. У центрі творів митця – слідчий-професіонал, вольовий русин-українець, вичерпно представлений через зовнішній та психологічний портрет і нерідко заручник складних історичних обставин. Його суперник – серійний убивця, а також умовна юрба, яка по-різному рефлексує стосовно дій маніяка й моральності його жертв. Оповідь творів плинна й конструктивна, із помірно дозованою фактологічною інформацією для читача, але й насичена напругою, інтригами, натуралістичними деталями. За спостереженням Я. Бригадир, примітна для ретродетективів прозаїка «активна експлуатація теми самовираження та самоутвердження жінки через свою сексуальність у прагненні соціальної свободи» – вільних стосунків із партнером, розпусти [2, с. 95], утім цей мотив здебільшого ідейно приглушений іншим жіночим персонажем, зокрема й дружиною детектива, духовно багатою, цілеспрямованою і незалежною. Автор правдиво виписує стосунки в шлюбі, не оминаючи теми кризи, утоми, взаємної відповідальності пари за міцність сім’ї, хоч, звісно, подієва оптика зосереджена на службі в поліції. Тут у героя  є коло осіб, із якими доводиться багато контактувати, зокрема заступник, фігура якого має значне навантаження в тексті. Відтворюючи дух часу, забобонність або романтичний світогляд людей минулої епохи, літератор охоче задіює в канву оповіді містику – зображує привидів, вампірів, які стають агресорами або жертвами в кримінальних справах. Щоб дійти до істини в складних розслідуваннях, комісар подеколи шукає підтримки в психіатра («Візит доктора Фройда»), та помічник може сам виявитися підступним маніпулятором («Німфи болю»). Митець розмислює про психологію злочину, психотипи кримінальників, аналізує внутрішні й зовнішні причини таких дій людини, простежує її видиму й непомінту для стороннього ока деградацію. Урбаністичний вимір ретродетективів щоразу набуває об’єктного увиразнення, приміром Львів – через образи тюрми, психлікарні, історію підземної Полтви тощо, місцеві локуси й топоси, культурні й мовні особливості, стосовно яких надано читачеві непоодинокі внутрішньотекстові коментарі й посторінкові покликання, що документує, контекстуалізує оповідь і помітно впотужнює інтелектуальний рівень творів.

Ці жанрові риси ретродетективу яскраво втілює, зокрема, літературний серіал митця про полісмена Адама Вістовича, історія якого розпочинається в збірці «Таємниця Єви» (2014) і згодом знаходить продовження в романах «Готель “Велика Пруссія”» (2019), «Експрес до Галіції» (2020), «300 миль на схід» (2021). Наразі автор анонсує чергове тематичне видання, яке вийде влітку 2026 р., і ділиться своїми уявленнями про художні виміри ретродетективу: «Новий роман – це знову світ старої Галичини, який добре знайомий мені й особливо моїм читачам. Сюжет – це важливо, але ще важливіше відчуття епохи, атмосфери міста, його історії, його мешканців і способу їхнього мислення. І мені важливо знати й дізнаватись, що тішило львів’ян того часу, і що їм боліло. На що вони покладали надії, у чому розчаровувались і з чого кепкували. <…> Вістович стає стриманішим. Він менше говорить і більше спостерігає. Мені важливо, щоб герой не був функцією сюжету, а живою присутністю в місті. Він змінюється разом із простором, у якому перебуває, і разом із досвідом, який накопичує. Але ці зміни не завжди проговорюються вголос – іноді вони відбуваються між рядками. <…> Львів для мене – місто з дуже складною пам’яттю. Він не любить гучних слів і простих визначень. Якби він був героєм книжки, то це був би персонаж, який багато бачив, але говорить лише тоді, коли справді має що сказати. Це, до речі, також і рецепт доброї літератури. Спокій, стриманість і найголовніші сенси – поміж рядків» [4].

Матеріал і цінні подробиці для своїх творів письменник зазвичай вишукує в старій пресі: у рубриках кримінальної хроніки й навіть рекламах кнайп, замітках про «нові ціни на проїзд у трамваї, прогноз погоди у Галичині або репертуари театрів» [4]. Потреба національної самоідентифікації як болісний колективний досвід, що особливо гірко усвідомлюється в постколоніально-постмодерний період, любов до старовинних артефактів, талант компонувати заплутані гостросюжетні фабули спонукають його культивувати ретродетективний жанр рідної літератури.

Отже, творчість Б. Коломійчука репрезентує яскраві взірці ретродетективу з питомими жанровими ознаками. Прозаїк майстерно поєднує кримінальну історію дізнання з історією України й урбаністичним європейським простором, торкається важливих, табуйованих тем, змальовує яскраві, психологічно складні персонажі, інтригує й інтелектуалізує читача.

Література

1. Білик Г. М. Іван Котляревський – герой новітнього ретророману (художнє моделювання образу класика письменства у творі «Вибір капітана Котляревського» Василя Добрянського). «Енеїда» І. П. Котляревського як утвердження незнищенності нації: до 225-річчя виходу в світ першого видання поеми : матеріали науково-практичної конф. / упор. Н. В. Влезько. Полтава, 2023. С. 22–34. URL: https://drive.google.com/file/d/1HeBr-eXrohMN8Z7oAwzUGrjvk5GgY1MO/view?pli=1 (дата звернення: 10.02.2026).

2. Бригадир Я. О. Український ретродетектив початку ХХІ століття: ґенеза і жанрові особливості : дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 «Українська література» / Київський нац. ун‑т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2017. 223 с.

3.Жигун С. Жанрова література. Історія української літератури. Т. 12. Література після 1991 року / наук. ред. Р. Харчук. Київ: Наук. думка, 2024. С. 731–759.

4. Ільїна М. Богдан Коломійчук про повернення Вістовича, Львів і рецепт доброї літератури : [інтерв’ю]. Львівська пошта. 24.01.2026. URL: https://www.lvivpost.net/kultura/bogdan-kolomijchuk-pro-povernennya-vistovycha-lviv-i-retsept-dobroyi-literatury/?fbclid=IwY2xjawP-rM5leHRuA2FlbQIxMABicmlkETI5QmwxcmtaN0w0djY1VHZoc3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHgIeuPp6FqMSIDwYYhKdDYNGv3klf0qzSw8tpBD1a9pIgOGj7qzIhzNKz7ZI_aem_5I35Y8vObDmlurdYqFvr7A (дата звернення: 10.02.2026).

5. Яценко Т. О., Пахаренко В. І., Слижук О. А., Тригуб І. А. Модельна навчальна програма «Українська література. 7-9 класи» для закладів загальної середньої освіти. «Рекомендовано Міністерством освіти і науки України» (наказ Міністерства освіти і науки України від 24.07.2023 № 883). URL: https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/zagalna%20serednya/Navchalni.prohramy/2024/Model.navch.prohr.5-9.klas-2024/31-12-2024/ukrayinska-literatura-7-9-kl-yatsenko-ta-in-31-12-2024.pdf (дата звернення: 10.02.2026).