Кравченко Валентина, Колісник Вікторія ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ТА ВІТАЇСТИЧНІ МОТИВИ ЯК ОСНОВА ПОЕТИЧНОГО СВІТУ О. БЕВЗЮК

 

Кравченко В. О., к. філол. н., професор

Колісник В. А.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

 

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ТА ВІТАЇСТИЧНІ МОТИВИ ЯК ОСНОВА ПОЕТИЧНОГО СВІТУ О. БЕВЗЮК

 

Поезія О. Бевзюк проростає з досвіду конкретного місця й часу, але працює ширше за локальну пам’ять: вона проговорює те, що людина, зазвичай, не може пояснити – страх, знищення точки опору, втрата дому, потребу триматися за життя й красу навіть тоді, коли обставини цьому не сприяють. Актуальність аналізу екзистенційних і вітаїстичних мотивів у творчості поетеси зумовлена ще й тим, що її творам притаманна двоїстість: чутливість до тривоги й прагнення життєствердності, що простежується на образному рівні: криниця, подвір’я, сад, дорога, квітковий цвіт, світло, тілесне тепло. Критичне осмислення поетики творів О. Бевзюк вже отримало публічну фахову артикуляцію. Молода авторка входить у професійний літературний процес , а її твори стають предметом оцінки не лише «за фактом публікації», а як художньої системи.

Мета нашої розвідки – розкрити сутність екзистенційно-вітаїстичних мотивів у поетичних творах О. Бевзюк.

«Екзистенціалізм» – це «…напрям філософії, що визнає лише індивідуальне духовне життя людини, її власне існування» [4]. Це простежується у художніх творах, у центрі яких – переживання буття «тут і тепер», межові стани, страхи, самотність, невизначеність завтрашнього дня, досвід «немає» – як психологічна реальність. Вітаїзм окреслено як «…напрям в українській літературі та мистецтві першої половини XX ст., що ґрунтується на засадах гуманізму, загальнолюдських духовних цінностях, мистецьких критеріях; активний романтизм» [3]. У творах О. Бевзюк, вітаїстичність не зводиться до декларативного оптимізму: вона працює як енергія образу, як природна сила мови, як довіра до життя, яке проростає з деталей: запахів бузку, півоній, цвіту, хвіртки в  садку, золотої скирти, соняха, молока, меду, різнотрав’я, млина, птахів.

Поетичний світ О. Бевзюк має впізнаваний центр тяжіння: «Свій поетичний світ авторка створила навколо хати, яка синім оком ще підглядає за нами…» [2, с. 6]. Хата тут не лише етнографічний знак, а метафізична «точка нуль», те місце, де сходяться пам’ять, родинні зв’язки і загроза її втрати. Екзистенційна напруга виникає тоді, коли цей центр стає надто крихким: виникає відчуття тривожності, невідворотності й незмога контролю. Уже на рівні інтонації з’являється фізіологія страху: «Бентежний сон. Недремний страх» [1, с. 5]. У таких творах важливий не сюжет, а стан, у якому людина не може «вимкнути» внутрішній сигнал небезпеки. Подібно працює й тема часу, що не відкривається як перспектива, а замикається як пастка: «А завтра? Завтра ще немає» [6]. Цей рядок формує екзистенційну оптику, де майбутнє абсолютно невідоме, вилучене з доступу, і лірична свідомість змушена жити в напруженому сьогоденні.

Показовим є те, що екзистенційність у поезіях О. Бевзюк часто подається через «порожнє» – через відсутність людей у просторі дому, через зменшення світу від однієї втрати. Віршова формула «Мені не треба слів / Багато, щоб сказати, / Що цілий світ змалів / Без однієї хати…» [1, с. 77] працює як концентрат досвіду: не риторика, а факт внутрішнього масштабу, який різко скоротився. Так само болісно звучить буденна, майже протокольна фраза про повернення в нікуди: «З городу вертається стежка – сама, / А слідом бадилля –куди ж ти, куди ж… / Додому, а вдома нікого нема (– виділення наше)» [2, с. 48]. У цих інтонаціях немає «пояснювального» пафосу – саме тому вони переконливі: втрата констатується без прикрас, і від цього стає об’ємнішою й трагічнішою.

Важливі екзистенційні мотиви – межа між життям і небуттям, яка проступає крізь образи порожніх вікон і занедбаного простору. У О. Бевзюк вікно мислиться як «око» дому; коли воно порожніє, руйнується не декорація, а спосіб бачення світу: « Ще хата дивиться на сад … / І мружить синє око ще / У синь сяйливих мерехтінь, / Де за малиновим кущем / чиясь вияснюється тінь» [2, с. 35]. Такі твори не потребують нагромадження натуралістичних деталей, і авторка цього свідома: достатньо одного влучного образу, щоб ввести читача в зону тривоги й крихкості. Тому символічно, що у поезіях слова «споночіло», «ніч», «туман», «тінь», «чорні сни», «темно й високо вночі» повторюються як маркери стану, коли реальність утрачає чіткі контури.

Все ж поетичні твори щоразу повертають до життєвої повноти, і тут розгортається її вітаїстичний нерв. Передусім – це степ, світ саду, квіти, трава, гармонія душі й тілесна радість буття. Вислів «темрява вибухає півоніями» [1, с. 18] демонструє характерну для О. Бевзюк інверсію: темрява не лише загроза, а й середовище, у якому стає видимою краса. Квіти, запах, дотик, сюрчання куріпки працюють як докази життя, яке не скасоване навіть у такі тривожні часи. Бузкова гілка, цвітіння винограду, райське яблуча, дикі сливи, груші, мед, переливи солов’їв, блакитний вечір і багато півоній (білі, рожеві, червоні) – це не просто поетичність авторської натури, а повнота життя, цільна система образів, що тримає на світі.

Вітаїстичні мотиви особливо виразні там, де лірична героїня входить у простір весни як у простір сили: «Прокинулася рано, / вийшла з хати / Й пішла бузкові очі цілувати…» [2, с. 36]. Тут важливе дієслово руху – вийшла, пішла – як жест повернення до дії, до життя. Подібно працює й образ праці/побуту, який у авторки не принижує поетичне, а живить його: садівництво, город, пасіка, череда, молоко – а створюють етику життя, де життєве «тримання світу» є щоденною практикою.

Поетеса, за В. Кравченко, «…творить казковий дивосвіт» [5]. Дослідниця формулює головну для вітаїстичної оптики тезу: «її рай – це село» [5]. Ця фраза важлива не як ідилізація, а як уточнення ієрархії цінностей: «рай»-село у О. Бевзюк – це не втеча від реального життя, а згусток її енергетики, місце сили, у якому зосереджені пам’ять роду, мова, батьківська земля, будні й свята. Наведено і програмний для збірки «Весна з льоху вийде» рядок-очікування: «Весна з льоху вийде / село проснеться в окупації / акацій!» [5]. У цьому контексті «весна» є не сезонним фактом, а моделлю історичної надії, що має конкретний адресат – село в ситуації несвободи. Ці слова свідчать, що вітаїзм О. Бевзюк не знімає екзистенційної проблеми, а протистоїть їй як сенс внутрішньої опори: життя травмоване, але не знищене: «Надпили оси соку / Із синього винограду / Стоїть сад ясноокий / У сутінках листопаду» [1, с. 62].

У збірці «Із чорним яблучком у дзьобі» ця логіка відчутна вже в авторському позиціонуванні книжки: «попри легкий сум… поезія авторки переповнена світлом та пронизана любов’ю до рідного краю» [2, с. 4]. Важливо, що «сум» не заперечується, його не намагаються «вилікувати» оптимістичною поставою; натомість підкреслюється співіснування світла й смутку як нормального стану живої свідомості. Для екзистенційного мислення це принципово: людина не завжди має відповіді, але може мати внутрішню чесність і здатність бачити красу: «Світає… / Так тихо, так любо, блакитно у полі… / Усе в занебессі, в захмар’ї, а долі – / Повиті туманами чорні тополі… / І все. Ні зітхання, ні хліба, ні солі» [2, с. 63].

Отже, екзистенційні та вітаїстичні мотиви в поетичному світі О. Бевзюк утворюють не випадковий набір тем, а формують каркас її художньої системи. Екзистенційність проявляється в переживанні ночі, страху, нестабільного часу, досвіду відсутності дому як осердя; вітаїстичність – у мові душі і тіла, цвітінні саду, тілесній чутливості, силі повсякденного життя, яке продовжується.

Література

1.            Бевзюк О. Весна з льоху вийде. Вірші. Дніпро : Ліра, 2024. 110 с.

2.            Бевзюк О. Із чорним яблучком у дзьобі... : поезія. Запоріжжя : СТАТУС, 2021. 64 с.

3.            Вітаїзм – тлумачення. URL : https://goroh.pp.ua/тлумачення/вітаїзм (дата звернення : 08.02.2026).

4.            Екзистенціалізм – тлумачення. URL : https://goroh.pp.ua/Тлумачення/екзистенціалізм (дата звернення : 08.02.2026).

5.            Кравченко В. Жінка, яка малює півонії… Гуляйполе. city : вебсайт. 2025. 24 лип. URL : https://gylyajpole.city/articles/428999/zhinka–yaka–malyuye–pivonii (дата звернення : 02.02.2026).

6.            Кравченко Валентина. Письменницький портал Пилипа Юрика. URL : https://pilipyurik.com/literaturne-zaporizhzhia/kravchenko-valentyna/ (дата звернення : 10.02.2026).