Панфьорова Марія РОЛЬ СПІЛЬНОТИ У СТВОРЕННІ ФАНФІКШНУ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКОГО ФАНФІКШНУ ПРО РЕАЛЬНИХ ОСІБ)

 

Панфьорова М. О.

аспірантка 4 року навчання

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Наук. кер.: Борисюк І. В., к. філол. н., доцент

 

 

РОЛЬ СПІЛЬНОТИ У СТВОРЕННІ ФАНФІКШНУ

(НЕ ПРИКЛАДІ УКРАЇНСЬКОГО ФАНФІКШНУ ПРО РЕАЛЬНИХ ОСІБ)

 

Фанфікшн – відносно молоде літературне явище, що зародилося у фанатських зінах у другій половині XX ст. і нині майже цілком перейшло у сферу мережевої прози. Цим терміном позначають специфічний тип трансформативних творів, що написані фанатами на основі інших культурних текстів. Його підтипом є фанфікшн про реальних осіб (також RPF, Real Person Fiction), який, на відміну від більш конвенційного медійного фанфікшну, бере за основу не вигадані світи й персонажів, а публічні життя знаменитостей, історичних і політичних діячів. Це дослідження обмежено вивченням двох сегментів: фанфікшн про діячів Української Революції (1917–1921), популярність якого мала два піки у 2020 і 2022 роках, і фанфікшн про сучасних політичних фігур, який стрімко набув розповсюдження навесні та влітку в рік початку російського повномасштабного вторгнення в Україну.

Ідея колективного авторства в цій сфері не є новою – оскільки фанфікшн завжди існує в контексті певної фанатської спільноти, ця спільнота так чи так причетна до його створення. Дослідниця Крістіна Буссе звертає увагу на ефемерну інтертекстуальність у фанфікшні, контекст якої дуже легко втратити, якщо розглядати текст відірваним від спільноти. Зокрема йдеться про фрагментацію (кожен фанфік є частиною ширшої розмови), власне інтертекстуальність (зв’язки як безпосередньо із першотекстом, так і з фанатським текстом, що його оточує), перфоманс (взаємодія з авдиторією) та інтимний зв’язок автора з текстом [2, 46]. Взаємодія зі спільнотою особливо гарно простежується у випадку довгих робіт, що публікуються поступово: інтернет дозволяє читачам швидко реагувати на оновлення, а авторам – відповідати на їхні коментарі й залучати їхні відгуки в наступних частинах [2, 50].

Найактивніше вплив ширшої розмови на фанфікшн можна прослідкувати в сегменті навколо пари Арестович/Подоляк. Авторки часто присвячують свої роботи іншим учасницям спільноти, дякують їм за редагування та підтримку або й просто згадують обговорення у фанатському чаті, які вплинули на створення роботи. Яскравим прикладом постає фанфік «Арестович любить Арестовича. Без смс та реєстрації» від авторки Rohnieda. У примітці до нього вона зазначає, що основу для сюжету склав обмін стикерами в чаті з іншою фанаткою. Інакше кажучи, цей текст буквально творився в процесі розмови.

Інша так само важлива функція спільноти – конструювання канону. Каноном прийнято називати першотекст або набір першотекстів, що становить основу для фанфікшну. Варто розуміти, що навіть фанатські спільноти навколо конвенційних медіа не приймають першотекст цілком, а натомість знаходяться у постійній дискусії з авторами, правовласниками й іншими фанатами щодо меж канону. Відомий дослідник фанатської культури Генрі Дженкінс застосував до цього феномену теорію Мішеля де Серто про текстове браконьєрство: якісь аспекти першотексту фанати обирають прийняти, а якісь зовсім відкидають [3, 24–28].

Конструювання канону стає ще більш явним у фанфікшні про реальних осіб, для якого не існує одного чіткого першотексту, а натомість лише окремі відомості про життя особи, її публічні виступи й дописи в соцмережах. Дослідниця Мелані Пайпер звертає увагу на те, що часто фанфікшен про реальних осіб реконтекстуалізує певний фрагмент публічного життя особи (інтерв’ю, концерт, публічне звернення тощо), щоби сконструювати фантазію навколо його приватної сторони [4].

Цей процес можна відслідкувати в обох досліджуваних сегментах. Спільнота навколо діячів Української Революції (1917–1921) інкорпорувала порівняння з балериною, яке Володимир Винниченко використав щодо Симона Петлюри у своєму творі «Відродження нації», як образу, яку він використовує в приватних суперечках. Якщо говорити про фанаток сучасної української політики, то вони використовують цю стратегію ще частіше – багато фанфіків збудовані на тому, щоби реконтекстуалізувати жести й висловлювання в публічних зверненнях, інтерв’ю та етерах як приховані натяки романтичного характеру. Наприклад, фанфік «Чотири історії про улюблений стілець Міши Подоляка» від br1_an збудований цілком навколо обговорень про те, чому в Михайла Подоляка скрипів стілець на деяких ефірах.

Наостанок варто зауважити важливість українськомовних фанатських просторів для розвитку українського фанфікшну. Обидва досліджувані явища суто українські за природою, проте не могли б виникнути за відсутності відповідних просторів. Фандом Української Революції (1917–1921) зміг з’явитися завдяки розвитку українськомовного сегменту твіттеру. Фандом навколо сучасних українських політиків сформувався через російське повномасштабне вторгнення в лютому 2022 р. і подальшу масову відмову від російських фанатських платформ. Для багатьох авторок в обох категоріях фанфіки про реальних осіб були їхніми першими спробами писати українською.

У коментарі до фанфіку «Пропаща буденність» авторка Марія із лазарету зазначила, що написала першу чернетку ще в 2021 р., проте довго не бралася за її публікацію: «На той час було не так багато українських ресурсів для фанфіків та все таке. тому текст довго валявся без діла» [1]. Тобто текст існував, але був невидимим, бо авторка не мала спільноти, з якою могла б ним поділитися. Так само невидимим є українське фанатство, доки воно інкорпороване в російськомовні чи англомовні фанатські спільноти.

Водночас варто зауважити, що попри те, що спільнота активно задіяна у створенні фанфікшну, авторські фігури досі мають значення, адже дискурс організовують за псевдонімами авторок і конкретними акаунтами. Хоч в основу існування фанфікшну покладене досить вільне ставлення до концепту авторського права, у ході цього дослідження мені доводилося натрапляти на жваві дискусії щодо наявності плагіату певних фанфіків у інших фанфіках. Така тенденція збігається з глобальною історичною: у 2001 популярній авторці Кассандрі Клер заборонили публікуватися на платформі FanFiction.Net через звинувачення у плагіаті. Тож ми можемо бачити, що у фандомних просторах питання авторства стоїть дуже гостро. Хоч запозичення ідей із франшиз та професійно опублікованих творів є не лише нормальним, але й очікуваним, за неавторизовані запозичення «у своїх» судять набагато суворіше.

Література

1. Марія з лазарету. Пропаща буденність. Фікманія. URL: https://fanfic.com.ua/archives/chapter/%d0%bf%d1%80%d0%be%d0%bf%d0%b0%d1%89%d0%b0-%d0%b1%d1%83%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%96%d1%81%d1%82%d1%8c-2 (дата звернення: 12.02.2026).

2. Busse, K. Intimate Intertextuality and Performative Fragments in Media Fanfiction. Fandom, Second Edition: Identities and Communities in a Mediated World / ed. Jonathan Gray, Cornel Sandvoss, and C. Lee Harrington. New York : NYU Press, 2017. P. 45–59.

3. Jenkins, Henry. Textual Poachers: Television Fans and Participatory Culture. New York ; London : Routledge ; Taylor & Francis e-Library, 2005. 346 р.

4. Piper M. Real body, fake person: Recontextualizing celebrity bodies in fandom and film. Transformative Works and Cultures. 2015. No 20. URL: https://doi.org/10.3983/twc.2015.0664 (date of access: 12.02.2026).