Тафійчук Анна НАТУРАЛІСТИЧНА ОБРАЗНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ ХУДОЖНЬОГО ОСМИСЛЕННЯ ГОЛОДОМОРУ В ПОВІСТІ Є. ГУЦАЛА

 

Тафійчук А. В.

студентка 4 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

НАТУРАЛІСТИЧНА ОБРАЗНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ ХУДОЖНЬОГО ОСМИСЛЕННЯ ГОЛОДОМОРУ В ПОВІСТІ Є. ГУЦАЛА

Трагедія Голодомору 1932–1933 рр. посідає центральне місце в сучасній українській культурній пам’яті, а її художнє осмислення пов’язане з пошуком адекватної естетичної форми для репрезентації масового голоду, руйнації традиційних моральних і релігійних засад. Як показує О. Астаф’єв, уже в міжвоєнній літературі голод входить у поле зору митців через натуралістично-абсурдну сцену канібалізму й фантасмагоричні картини ірреального світу померлих [1]. Є. Гуцало, продовжуючи цю трагічну лінію, створює у повісті «Голодомор» художню модель геноциду, де натуралістична образність стає провідним інструментом осмислення історичної катастрофи.

Повість «Голодомор» входить до збірки «Сльози Божої Матері» (1990), яку, за спостереженням А. Гурбанської, утворюють три повісті-застереження – «Голодомор», «Безголов’я», «Прокляття» [3, с. 70]. Дослідниця наголошує, що цей цикл постає як особливе жанрове утворення, тобто метажанр, де поєднуються прийоми реалізму й натуралізму та вибудовується цілісний філософсько-екзистенційний дискурс [3, с. 70–71]. У цьому контексті «Голодомор» – це притча про долю українського селянства, яке опиняється «на межі життя і смерті, в ситуації розвіювання ілюзій та руйнування ідеалів» [3, с. 71]. Н. Горбач слушно трактує появу повісті «Голодомор» як «спробу проникнути в психологію українського суспільства крізь призму голоду як межової ситуації» [2, с. 205].

Також А. Гурбанська зазначає, що саме в цій повісті проблема «абсурдного світу й абсурдної людини» реалізується через художню парадигму викриття «антинародної політики тоталітарної системи та морального падіння людини в екстремальній ситуації виживання» [3, с. 71]. Під цим ми розуміємо, що натуралістична образність у творі постає як головний інструмент доведення до межі – тілесної, психічної, моральної – та фіксації моменту зламу людяності.

У дослідженні використано описовий і аналітичний методи для прочитання повісті Є. Гуцала «Голодомор», структурно-семантичний та контекстуальний підходи для виявлення системи натуралістичних образів у зв’язку з історією Голодомору 1932–1933 рр., а також порівняльний метод для зіставлення авторського бачення трагедії з науковими інтерпретаціями О. Астаф’єва, Н. Горбач та А. Гурбанської.

Уже на початку повісті поєднуються спокійний сільський краєвид і різко окреслений портрет Павла Музики: «…невисокий, покручений, наче корч… очі скидаються на двох переляканих павучків…» [4, с. 4]. Занедбана церква, загадкове зникнення батюшки й «село сонне й тихе, як після маківки» [4, с. 4] показують, що за зовнішнім спокоєм приховані насильство і злам усталеного життя, а уважне змалювання тіла вже готує читача до сцен голоду й смерті.

Показовою для натуралістичної манери твору є сцена самосуду над хлопчиком з іконою: «Роїлися люті голоси, руки-круки рвали хлопця…» [4, с. 6]. Потім мертве тіло постає як «купа непорушного, зжужманого ганчір’я» [4, с. 6], тобто як безликий згорток, а не дитина. Такий опис оголює, наскільки жорстокою стає громада, коли, прикриваючись «правою вірою» й словами «злодій», «христопродавець», вона виправдовує вбивство.

Натуралістична образність у повісті окреслює й могильний простір хати Павла Музики та Галі. У маренні Галя бачить діда, який «загибіє без кожуха на морозі» [4, с. 26], бо Василь Гнойовий здере кожух і віддасть Гаркуші, що стисло передає досвід грабунку й приниження мертвих. Рух Павла, коли він «сповзає з подушки на сокиру, торкається губами леза – й припадає губами, наче цілує» [4, с. 26], перетворює буденне знаряддя праці на знак крайнього відчаю й внутрішнього надлому.

Одним із найвиразніших виявів натуралістичної образності є лінія Карпа Гнилокваса. Дід-гробар обмінює тіла померлих на півфунта зерна й мислить смерть у вагових категоріях: «За Явдоху півфунта, за Марка півфунта – вже фунт…» [4, с. 39]. У сцені, де він тягне Явдоху до грабарки, автор детально показує рух мертвого тіла: «Бере на тапчані ряденце, стелить на глиняній долівці, а тоді вже зсаджує бабу Явдоху з лежанки. – Яка ж ти легенька… Ніколи не обіймав, а тепер ось обняв. Бабині п’яти гупають об долівку, далі тіло її гупає глухо… Бабина голова метляється, очі витріщені» [4, с. 39]. Такий опис позбавляє смерть урочистості, зводить її до грубої фізичної дії і підкреслює повне знецінення людського життя.

Натуралістична образність виразно проступає в сцені з тіткою Юстиною та Юрком. Стару жінку показано майже як неживу: у неї «чорне лице», «сині руки лежать на колінах, а в руках – нічого» [4, с. 43]. Юрко боїться підійти, але все ж «ступає вперед, простягає руку – й тепле куряче яєчко опиняється в долоні» [4, с. 42–43]. Виснажена, напівжива Юстина віддає дитині останнє, і через ці прості деталі текст одночасно показує і крайній голод, і здатність людини зберігати милосердя навіть у такому стані.

До відчуття голоду як фізичного стану Є. Гуцало послідовно прив’язує й образи їжі або її замінників. Показовий епізод, коли Павло Музика замість обіцяної булки дає малому Грицькові телячу шкуру: «На, – каже й простягає якийсь шкурат… – Теляча шкура. З’їси… Візьмеш обсмалиш на вогні, а потім у воду – і звариш, і наїсися. Шкура з молодого теляти, навариста. Валялася на горищі, я й забув» [4, с. 80]. Грицько «бере шкурат з рудою шерстю, обома руками тулить до грудей», дякує і сприймає це як справжню їжу [4, с. 80]. Тут добре видно, як голод руйнує звичайні уявлення про їстівне й неїстівне: будь-який «шкурат» стає для дитини шансом вижити.

У цьому контексті фінальний епізод із вчителем Пилипом та знайденим у лісі немовлям прочитується як кульмінація переосмислення тілесності. Н. Горбач підкреслює, що саме цей фрагмент «вселяє віру в здатність людини вистояти», оскільки «перемога здорової людської моралі вчителя Пилипа» протиставляється утилітарному світогляду Гнилокваса, який готовий покласти «немовля на грабарку діда Карпа» [2, с. 209]. Пейзаж весняного лісу, де природа відроджується до життя, не скасовує натуралізму, а радше врівноважує його: дитяче тіло, яке можна або кинути в яму, або врятувати, стає мірилом остаточного морального вибору.

На рівні загальноукраїнського контексту повість Є. Гуцала «Голодомор» перегукується з тим баченням трагедії, яке подає О. Астаф’єв: Голодомор постає не лише як фізичне винищення людей, а як подія, що зламала історичний розвиток українського народу і спотворила його ментальність, коли замість еліти «провідне місце в ієрархії займають чужі емісари, перевертні, плебс» [1]. У повісті це осмислення доповнюється натуралістичними сценами голоду й смерті, через які трагедія відчувається як досвід конкретних тіл і зламаних доль.

Отже, натуралістична образність у повісті Є. Гуцала «Голодомор» виконує кілька важливих функцій. По-перше, вона дає змогу відтворити граничні стани людського тіла (смерть, хвороба, виснаження, голод та ін.) й тим самим показати крайній ступінь руйнування звичайного життя. По-друге, натуралізм розкриває моральну деградацію персонажів, для яких мертве тіло стає «півфунтом» зерна чи засобом вигоди, й водночас акцентує прояви людяності, які показують, що навіть у такій ситуації у світі ще лишається місце для добра. По-третє, натуралістичні сцени працюють як засіб колективної пам’яті: через тілесні образи читач ясніше відчуває трагедію конкретних людей і цілої селянської спільноти, що пережила геноцид.

Отримані результати важливі для подальших досліджень художнього осмислення Голодомору в українській літературі: порівняння натуралістичної поетики повісті Є. Гуцала з творами У. Самчука, В. Барки та інших авторів, а також для ширшого аналізу метажанру збірки «Сльози Божої Матері» як цілісного художнього свідчення про межові ситуації в історії України.

Література

1. Астаф’єв О. Трагедія Голодомору в українській літературі (спроба екзистенційного аналізу). Золота Пектораль. URL: https://bit.ly/4rPXfSh (дата звернення: 02.02.2026).

2. Горбач Н. Забуттю не підлягає : Трагедія 1932–1933 рр. у повісті «Голодомор» Є. Гуцала. «Секретно. Не для печати». До 75-річчя Голодомору-геноциду 1932–1933 рр. Київ : Київський міжнародний університет, 2008. С. 205–210. URL: https://bit.ly/4qxKuKQ (дата звернення: 02.02.2026).

3. Гурбанська А. «Сльози Божої Матері» Є. Гуцала як метажанр. Слово і Час. 2007. № 1. С. 70–74.

4. Гуцало Є. Сльози Божої матері : повісті. Київ : Молодь, 1990. 264 с.