Миронюк Ліна, Ляшова Катерина ОБРАЗНО-ТРОПЕЇЧНІ ЗАСОБИ ЗБІРКИ Г. ДУДКИ «НЕБЕСНА СОТНЯ»

 

Миронюк Л. В.,

старший викладач кафедри українознавства та загальної мовної підготовки

НУ «Запорізька політехніка»

Ляшова К. Г.,

студентка НУ «Запорізька політехніка»

 

ОБРАЗНО-ТРОПЕЇЧНІ ЗАСОБИ ЗБІРКИ 

Г. ДУДКИ «НЕБЕСНА СОТНЯ»

 

Осмислення значимих подій новітньої історії України, серед них і відстоювання українським народом права на свободу вибору під час Революції Гідності 2013–2014 рр., є актуальним у художній літературі. Рефлексія митців на буремні дні Майдану, героїзм українців у цій боротьбі акумулювалась у поетичних творах що ввійшли до збірок «Євромайдан. Лірична хроніка», яку склали вірші 31 митця, серед них Є. Більченко, М. Гуменюк, М. Кіяновська та ін.; «Борітеся – поборете! Поетика революції» – поезії, сповнені туги за полеглими на Майдані, водночас автори декларують непохитну віру в перемогу й нездоланність нашого народу; «Гамбіт надії» М. Слабошпицького, доповнена розповідями учасників подій; «Рабів до раю не пускають» С. Весни; «Майдан: до… і після… Живе слово нового часу» М. Волинської, «Лицарі звитяги» Л. Гонтарук тощо. Поезія, присвячена темі Революції Гідності, філософськи насичена й стилістично цікава; наразі вона потребує докладного літературознавчого дослідження.

Мета нашої роботи – проаналізувати образно-тропеїчні засоби збірки віршів «Небесна Сотня» Г. Дудки.

Г. Дудка була активною учасницею подій на Майдані, тож відчувала внутрішню душевну потребу «…написати. Про кожного. Емоційно. Щоб кожен, хто прочитає, зберіг ці емоції і проніс через життя…» [2]. Вона створює низку віршів, змальовуючи художні портрети небайдужих до долі рідної держави українців, котрі «коротким життям заслужили безсмертя» [1], на основі спогадів про них рідних та близьких.

У наративі про Героїв Майдану, авторка підкреслює їхню духовну спорідненість із невтомними в праці предками-хліборобами, сміливими захисниками рідної землі, свого роду та народу («Характерник» [1, с. 3], «Козачата» [1, с. 10]); проводить образні паралелі з історичними постатями  («Байда» [1, с. 7], «Українські Тараси» [1, с. 11], «Новітній Вишенський» [1, с. 3], «Нащадок кошового»); в основі творення образів розповіді про відкладені на потім буденні турботи (зокрема ліричний герой вірша «Останнє сходження» [1, с. 9–10] доглядав коней, «У кожного свій час проснутись» [1, с. 16–17] – сіяв хліб); професійні здібності/таланти (наприклад, герой вірша «Танець барв» [1, с. 19–20] – майстер ебру, «Недописана програма» [1, с. 43] – програміст, «Спинися, мить» [1, с. 54] – фотограф, «Математика революції» [1, с. 69–70] та «Останній дзвінок» [1, с. 85–86] – учитель) пересічних українців, котрі залишили всі справи й сім’ю, щоб долучитися до лав тих, хто вийшов на Майдан задля боротьби за можливість розбудовувати незалежну державу, у якій кожен почуватиметься вільною та щасливою людиною.

Для творення художніх сенсів Г. Дудка використовує різноманітні тропеїчні засоби. Зокрема епітети додають емоційності в сприйнятті читачем змісту твору, допомагають змоделювати індивідуально-авторський поетичний світ. У досліджуваній збірці виокремили поетичні структури з епітетами:

1) що підкреслюють позитивні риси ліричного героя та красу світу, у якому він жив («добрі руки» [1, с. 9], «полем оксамитовим» [1, с. 16], «козацький добрий край» [1, с. 21], «барви світанкові» [1, с. 27], «калиновий сон» [1, с. 29], «дивовижні арабески» [1, с. 33]);

2) які передають сприйняття авторкою трагічних подій Революції Гідності («безжальні водомети» [1, с. 9], «лиха війна» [1, с. 16], «осиротіла столиця» [1, с. 19], «налякані дощі» [1, с. 19], «кроки істеричні й історичні» [1, с. 36], «сумна столиця» [1, с. 43], «нагороди щемний блиск» [1, с. 43], «реалії похмурі»  [1, с. 43], «мученицький день» [1, с. 44], «смертельна траса» [1, с. 58], «сумний арбалет» [1, с. 75], «темна мільйонів туга» [1, с. 87], «налякана трава» [1, с. 140], «тривожна зима» [1, с. 143].

Задля художньо-образного осмислення дійсності Г. Дудка часто вживає порівняння, створюючи виразний візуальний ефект, спрямований насамперед на більш виразне розкриття образу ліричного героя. Наприклад: «Щоб між отих дерев, де вгризлись кулі, / Не почувався, мов ідеш крізь стрій» [1, с. 6], «…такі серця, / Що, мов сонце в іконостасі» [1, с. 7], «Поранених із лінії вогню / Він рятував, як воїн. Без істерик, / Як навесні колись озимину» [1, с. 11], «Герої в світ нам послані не раптом, / Вони із добрих зерен, як жита» [1, с. 29], «Упав, мов колос, на трасі Віктор» [1, с. 59], «Він у куртці був фіолетовій, / Мов розквітлий бузковий кущ» [1, с. 94]. Також спостерігаємо вживання авторкою порівнянь для відтворення атмосфери загостреного емоційного напруження, що панувало на Майдані («Зарівняли й спогади, мов брук» [1, с. 9], «Книги на полиці – мов завмерли» [1, с. 10], «Щоночі штурму ждали, мов орду…» [1, с. 30], «І потім буде вранішня роса / Блищати, мов коштовності в короні» [1, с. 37], «А Гімн, мов покров Богородиці, в небі повис» [1, с. 86], «Витягував їх із-під куль, мов, наче з темного світу» [1, с. 86], «вирине біда, мов з потайбіч» [1, с. 128], «споконвічний біль, що ніби цвях» [1, с. 135]), і для художнього оприявлення предметного наповнення простору («“Каравани” та “Ашани” / Рясніють уздовж вулиць, як гриби» [1, с. 27], «Як вулики – вокзали» [1, с. 126], «водомети  – мов хвости комет» [1, с. 153]).

Образність змодельована поеткою на основі художнього зіставлення ґрунтується насамперед на антитезі: сучасність – історичне минуле («У століття техніки і атома – / Ніби з потайбіччя вийшов хан» [1, с. 15]), мир – війна («Хотіли миру та лиха війна / косила без розбору і без ліку» [1, с. 15], вогонь – лід («Серця – вогонь, а не холодний лід» [1, с. 139]), біле – чорне («На сцені біле  завжди таки біле, / а чорним воно стане у житті» [1, с. 120]). Також виокремили образи, побудовані на зіставленні за подібністю. Наприклад: за колористикою («На схилі згодом висадить (мама – Л. В. Миронюк, К. Г. Ляшова) іриси – / Жовто-блакитний український стяг» [1, с. 45]), за історичною значимістю («Став Майдан фортецею й домівкою, / Наче Запорозька славна Січ» [1, с. 14]) тощо.

Поетичний світ віршів Г. Дудки багатий на індивідуально-авторські метафори, які спонукають реципієнта поринути в глибинні сфери значеннєвих асоціацій, серед них створені на основі оприявлення абстрактних понять  («розгулявся гріх» [1, с. 9], «людьми ще володіла злість» [1, с. 9], «Спурхнули мрії – сіли на гілля. / Вони ще заспівають гарну пісню» [1,  с. 22], «небезпека чигала звіром» [1, с. 24], «І суворішали пісні, І кричали про Україну» [1, с. 72], «усмішка долає всі кордони» [1, с. 82], «смерть танцювала чорний брейк» [1, с. 131], «душа дивилась світлими очима» [1, с. 139]); уособлення природних явищ («І буде сонце малювати обрій» [1, с. 57], «Килими тчуть квітчасті луги» [1, с. 69], «каштани вкотре засвітили свічі» [1, с. 79], «відплакали дощі» [1, с. 127], «струсило небо зорі з парасольки» [1, с. 136], «Дерева там плели щороку арки» [1, с. 165]); оживлення предметів («вікон зрубані голови» [1, с. 50], «усміхнені села й поважні міста» [1, с. 63], «серце правдою горить» [1, с. 76], «жорна перемелювали рід» [1, с. 135], «Шукала куля жертву безборонну» [1, с. 140], «тримає серце біль прожитих літ» [1, с. 141], «сумував важкий соборний дзвін» [1, с. 146]. Виокремили метафори створені в народно поетичному стилі: «Місячну підкову вечір гне» [1, с. 9], «зірочка мигне» [1, с. 9].

Метонімію Г. Дудка вживає для лаконічного змалювання подій та підкреслення суттєвих для змісту поетичного твору деталей. Наприклад: «розстріляний Майдан» [1, с. 10], «у День Соборності кийками вітали» [1, с. 13], «Залишиться тільки… усмішка на портреті» [1, с. 88], «Майдан кров’ю сплива» [1, с. 96], «у шкільних підручниках історія» [1, с. 108].

З’ясували, що оксиморон (наприклад, «голос тиші» [1, с. 71]) у поетичному просторі досліджуваної збірки трапляється не часто, тож є непродуктивним.

Отже, у збірці віршів «Небесна Сотня» Г. Дудка для відтворення атмосфери емоційно насиченого трагічного простору буремних днів Революції Гідності та змалювання образів  полеглих на Майдані Героїв вживає тропеїчні засоби, серед яких насамперед переважають епітети, метафори, порівняння. Поетка вбачає духовну спорідненість майданівців із предками, які були не тільки сіячами, а й хоробрими захисниками рідної землі, свого роду та народу.

Література

1. Дудка Г.І. Небесна Сотня : поезія. Харків : Фоліо, 2019. 220 с.

2. Орєхович О. Небесна Сотня: Ганни Дудки. Товариство «Чернігівське земляцтво». URL: https://chz.org.ua/nebesna-sotnia-hanny-dudky/