Стригун Віталій АНТРОПОЛОГІЯ ВОЄННОГО ДОСВІДУ У ЗБІРЦІ АРТЕМА ЧАПАЯ «НЕ НАРОДЖЕНІ ДЛЯ ВІЙНИ»

 

Стригун В.Ю.

аспірант 4 курсу

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Наук. кер.: Галич А.О., д. філол. н., професор

 

АНТРОПОЛОГІЯ ВОЄННОГО ДОСВІДУ У ЗБІРЦІ АРТЕМА ЧАПАЯ «НЕ НАРОДЖЕНІ ДЛЯ ВІЙНИ»

 

Повномасштабна війна з 24 лютого 2022 року, а також події, які їй передували, а саме періоди Революції гідності та Євромайдану (з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2013 року), АТО (з 14 квітня 2014 року до 30 квітня 2018 року), ООС (з 30 квітня 2018 року до 24 лютого 2022 року) кардинально вплинули на інтерес суспільства до мілітарної літератури, сформувавши окремий унікальний мілітарний дискурс. Оскільки тема мілітарної літератури для наших громадян є доволі новою, проте актуальною, тому виникає потреба у дослідженні зародження та еволюції цих творів, трансформації суспільної свідомості та художніх підходів до опису війни, створення колективної свідомості та ідентичності, переживання травми війни.  Також твори мілітарної літератури є ключовим елементом у боротьбі з пропагандою та формуванням критичного мислення у суспільства.

Особливе місце у мілітарному дискурсі посідає документально-художня проза, що поєднує у собі фактографічну достовірність із суб’єктивною рефлексією учасника подій. Яскравим представником цього жанру є Артем Чапай зі своєю збіркою «Не народжені для війни», яка репрезентує фронтовий досвід через призму антропоцентричної оптики та індивідуального переживання війни цивільною людиною, залученою до збройного конфлікту.

Це збірка текстів-спостережень, внутрішніх монологів та есеїв про те, як цивільна людина пропускає крізь себе реалії війни. «Не народжені для війни» в англійському перекладі  у списку найкращих книг 2025 року від Washington Post, у французькому – у списку найкращих книг 2024 року від Le Monde. Сам Артем Чапай під час війни на Донбасі працював репортером у виданні «Інсайдер», а вже після повномасштабного вторгнення став у ряди Збройних Сил України [1].

Автор чітко фіксує, на перший погляд, непомітні, але значні деталі фронтового побуту, які насправді формують щоденну рутину війни. Тут саме не про бойові подвиги, а про трансформацію людини під жорнами війни. Як зазначає автор у книзі: «На початку здавалося, що ми всі в одному човні. Однак різні люди, природно, почали робити різний екзистенційний вибір. Тепер я мушу силоміць збирати свої почуття любові й солідарності докупи. Якщо не робити свідомого зусилля волі, інстинктивна солідарність обмежується лише тими, хто теж вирішив боротися, приєднатися до Опору» [2, с. 11].

Тексти вибудовуються як тиха, довірлива розмова, у якій майже зникає дистанція між автором і читачем. Автор говорить відверто й прямо, не уникаючи тем страху, болю, фізичного й психологічного дискомфорту, а також абсурдності окремих армійських ситуацій, які стають частиною щоденного досвіду війни. Важливо, що ця відвертість не переходить у тональність скарги: йдеться радше про уважне фіксування й осмислення того, що відбувається навколо та всередині людини. Сила цих текстів полягає саме в здатності чесно проговорювати нестерпні стани й водночас простежувати, як пережите поступово змінює автора та його спосіб бачення світу. Артем Чапай згадує «…впевнений, що за перші кілька місяців війни плакав більше, ніж перед тим за ціле доросле життя. І не те щоб я якийсь особливо чутливий. Попри український мачизм, тепер цього не надто соромився» [2, с. 51].

Назва книги «Не народжені для війни» у сучасному контексті є багатозначною і водночас концептуально навантаженою. Вона може сприйматися як формула внутрішнього спротиву війні, як фіксація небажання людини бути залученою до насильства та прагнення зберегти мирний спосіб життя. Разом із тим ця назва окреслює досвід людей, які ніколи не пов’язували себе з військовою справою і не мислили війну як власний життєвий вибір, однак у ситуації прямої загрози були змушені взяти на себе відповідальність за захист дому, близьких і країни.

Текст можна розглядати як різновид антивоєнного висловлювання, спрямованого не на абстрактне заперечення війни, а на пояснення її вимушеності. У ньому проговорюється позиція: війна не була бажаною, однак стала неминучою відповіддю на спробу знищення. Автор уникає моралізаторства й не знімає з себе відповідальності за зроблений вибір, наполягаючи на усвідомленні війни як зла, до якого людина не покликана від народження. Водночас текст стверджує інший вимір відповідальності – відповідальність перед власною країною і правом жити вільно та гідно, що й зумовлює необхідність збройного спротиву.

Автор підкріплює свої переконання щодо власних поглядів стосовно війни на сторінках книги: «До війни я теоретично схилявся до пацифізму, але зараз я називаю це "абстрактним пацифізмом у вакуумі". Я ідентифікував себе пацифістом, але не зовсім розумів, що мав на увазі, бо ніколи не опинявся в подібній ситуації. Дуже легко бути пацифістом, коли немає війни, і ти не стоїш перед реальним вибором – оборонятися чи тікати. У дійсності виявилося, що в цьому fight or flight я схильний спробувати боротися» [2, с. 26].

Таким чином, книга Артема Чапая «Не народжені для війни» відкриває можливість побачити війну з позиції цивільної та інтелектуальної людини, яка не ототожнювала себе з військовою сферою, однак опинилася всередині воєнної реальності. Це розповідь про свідомий, хоч і болісний вибір тих, хто мав змогу залишитися осторонь, але вирішив узяти на себе відповідальність – попри страхи, сумніви, неприйняття війни та глибоку прив’язаність до родини й мирного життя. Така позиція дозволяє зруйнувати усталені уявлення про фронт і військових, показуючи їх не як абстрактних «бійців», а як живих, уразливих і внутрішньо суперечливих людей, які не прагнули війни, але були змушені стати на захист свого дому.

Водночас текст створює простір для розуміння внутрішнього досвіду війни – тих мовчань, різких реакцій, внутрішніх зламів і напружень, які часто залишаються непомітними для цивільного погляду. Йдеться не лише про зовнішній вимір фронтового життя, а про глибокі зміни сприйняття реальності, накопичену втому й страх, що не мають простих слів для пояснення, але потребують бути почутими. Саме завдяки цьому збірка набуває значення документа часу, фіксуючи досвід, який рідко потрапляє до офіційних наративів, але є спільним для багатьох. Цей особистий, проте водночас колективно впізнаваний досвід зберігає в літературі живе свідчення про людину на війні – таку, якою вона була в цю історичну мить, і таким чином формує підґрунтя для майбутнього осмислення пережитого.

 

Література

1.     Артем Чапай. Wikipedia. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%82%D0%B5%D0%BC_%D0%A7%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D0%B9 (дата звернення: 09.02.2026).

2.     Чапай А. Не народженні для війни. Чернівці: Книги – ХХІ, 2025. 120 с.