Путря Наталія ХУДОЖНЄ МОДЕЛЮВАННЯ ОБРАЗУ ІВАНА СІРКА В РОМАНІ В.ШКЛЯРА «ХАРАКТЕРНИК»

 

Путря Н.В,

вчитель української мови та літератури,

Запорізький академічний ліцей №15

Запорізької міської ради

 

ХУДОЖНЄ МОДЕЛЮВАННЯ ОБРАЗУ ІВАНА СІРКА В РОМАНІ В. ШКЛЯРА «ХАРАКТЕРНИК»

 

І. Сірко – це одна з найлегендарніших історичних постатей доби козацтва. Свідчення цьому – велика кількість переказів, легенд, дум, пісень, які виникли ще за його життя та збереглися дотепер. Вважають, що І. Сірко був і наймогутнішим козаком-характерником. Усім відомий факт, що, за підрахунками історика Дмитра Яворницького, він здобув 55 перемог і не отримав жодної поразки. Його поважали і козаки, і вороги. Татари прозвали «урус-шайтаном», тобто чортом. Запорожжя дванадцять разів обирало І. Сірка кошовим отаманом. Він був видатним полководцем Війська Запорозького в один із найскладніших періодів в історії України – добу Руїни.

Про І. Сірка писали науковці, історики, зокрема невідомий автор «Історії Русів»; Д. Яворницький («Історія запорозьких козаків», монографія «Іван Дмитрович Сірко» та художні твори, наприклад, «Могила Сірка» тощо).

Образ Івана Сірка, зокрема як характерника, художньо змодельовано у таких творах української літератури: романи «Посол урус-шайтана» В. Малика як один із складових тетралогії «Таємний посол», «Із сьомого дна» Я. Бакалець і Я. Яроша, «Яса» Ю. Мушкетика, трилогія «Заповіти» А. Химка; дилогія «Іван Сірко, великий характерник», «Іван Сірко, славетний кошовий» М. Морозенко; повісті «Козак і воєвода» М. Горбаня, «Іван Сірко» В. Кулаковського тощо.

У 2019 році з’явився друком роман В. Шкляра «Характерник». Він ще недостатньо привернув увагу дослідників, хоча є загальні рецензії, огляди читачів, деякі наукові статті. Про нього писали А. Бабій, В. Калюта, В. Квітка, В. Корольова, Ю. Миронюк, С. Орел, І. Приходько, Т. Шуліченко та інші. На сьогодні відсутні окремі наукові дослідження, присвячені лише образові Сірка. Наявні такі, в яких ідеться про персонажів роману. Образ Сірка розглядається у контексті реконструкції історичних образів. У них зауважено, що Сірко в романі постає як центральна постать, сильний воїн і політик, символ мужності козаків і боротьби за свободу.

Саме цим фактором і зумовлене звернення до теми. Мета розвідки – з’ясувати специфічні ознаки художнього моделювання, відстежити «механізми» творення неординарної постаті І. Сірка в романі В. Шкляра «Характерник».

І. Сірка у творі зображено як людину, воїна, ватажка. Це талановитий стратег, мудрий політик, улюбленець козацтва, втілення національної свідомості, патріотизму. Герой постійно переймається долею України.

У романі подано характеристику отамана іншими персонажами, зокрема козаками, послами, гетьманами, зовнішніми ворогами. Кожен по-своєму сприймає ватажка, але всі надають належне його чеснотам.

Важливим принципом творення характеру кошового є принцип паралелізму, тобто бінарних (подвійних) протиставлень. В. Шкляр зіставляє й протиставляє І. Сірка гетьманам  Правобережної й Лівобережної України, яких зіпсувала влада і яким було абсолютно байдуже до майбутнього України (Іванові Самойловичу, Петру Дорошенку). Подібний прийом, до речі, має місце і в романі «Яса» Ю. Мушкетика.

Моделюванню образу І. Сірка в «Характернику» допомагають практично всі можливі засоби творення: авторська характеристика, взаємохарактеристика, опис поведінки і вчинків, мова, портрет тощо.

В. Шкляр не дає розлогих портретних характеристик. Він акцентує в лише на окремих елементах зовнішності, що підкреслюють таємничість особистості.  Передусім виділено очі – «Колючі, в золоту крапочку» [2, с. 28], «колючі очі в бурштинову крапочку взялися лихим блиском» [2, с. 30], «Дві золоті мушки вилетіли з його очей…» [2, с. 31], «Сіркові очі знов взялися позолотою»  [2, с. 133], «…Сірко, поблискуючи бурштиновими зіницями…» [2, с. 194]. Відомо, що саме очі є дзеркалом душі, її внутрішньої сили, духовності і моральності. Окрім того, зауважено, що сережка «поблискувала у вусі Сірка. На обідку сережки внизу темніла вишнева краплина гранату,  а по її боках тулилися дві дрібніші перлини» [2, с. 34]. На ніч сережку виймав, він «не міг через неї спокійно і глибоко спати. Сережка давала йому дуже багато, бо таїла в собі чимало такого, про що іншим не треба знати» [2, с. 121], «ноги в рудих чоботях з телячої шкіри» [2, с. 27], «у білій полотняній сорочці, білих споднях і босий» [2, с. 181] тощо.

Ю. Миронюк вважає: «Портретна характеристика відіграє  значну роль у сприйнятті персонажів, адже в ній відображається авторське бачення того чи іншого образу, позитивне, нейтральне чи негативне ставлення тощо» [1, с. 37].

Ця ж дослідниця звернула увагу на таку рису характеру І. Сірка, як чистолюбність [1, с. 38]. Зміст роману дає підстави для цього: «Коли на лівому березі посипалися гетьмани, як гнилі груші з дерева, коли козаки у гніві розтерзали Брюховецького за те, що закликав в Україну московських воєвод правити містами і містечками, а після Брюховецького впав Демко Многогрішний, «… ось тоді заговорило честолюбство в Сіркові. Якщо такі вахлаї один за одним стають на гетьманство, то чому б йому самому не взяти булаву в свої руки? Його й козаки повсякчас підбивали до цього, дивуючись, чому Сірко досі не гетьман, якщо не знає ні ганьби, ні поразок у військових промислах» [2, с. 127]. І таких підтверджень немало.

На час подій, зображених у «Характернику», Сіркові пішов 63-й рік. Він постає беззаперечним лідером. Майстерно використовує уміння переконувати, досягаючи мети спілкування, будує комунікацію з козаками так, щоб підсилити свій авторитет.

І. Сірко схильний до авантюризму. Так, повернувшись із бессарабського походу та дізнавшись, що на Січ прийшов  буцімто нащадок царя Симеон, він іде на ризик і влаштовує небезпечну авантюру, в результаті чого цар Олексій Михайлович (Тишайший) виділив би козакам зброю, гроші, продовольчі ресурси.

В. Шкляр додає елементи фантастики, акцентуючи на народних уявленнях про сутність і вміння характерників.  Наголошено, що Сірко одночасно може бути в кількох місцях («Може, в Тягині. Може, в Криму. Чи може, в самому Стамбулі. Або разом,  там, і сям, і ще десь. – А це ж як? – Просто. Це ж вам Сірко, а не чорта рогатого хвіст!» [2, с. 10−11]). Він – людина обов’язку, дуже відповідальний, втілює в собі, як і всі козаки,  приклад лицарської честі.  Чула, щира, вразлива людина. Для нього незагоєною раною є кривавий епізод страти зрадників-кримчаків.  Він віддає «добраніч бузьчисі» [2, с. 120], для нього дорогий «півень Горлопан, чи пан Горло» [2, с. 188] тощо.

Окресливши основні риси героя, В. Шкляр упродовж твору додає якісь штрихи. Письменник змалював складний і неоднозначний характер кошового,  показав його не лише суб’єктом історичного процесу, але й яскравою індивідуальністю. В. Шкляр відмовляється від суто романтичних прийомів. Іван Сірко постає як людина-легенда. Реальне й містичне взаємопереплітаються при художньому моделюванні образу Сірка в романі «Характерник».

Література

1.       Миронюк Ю. Ю. Художня деталь як засіб характеротворення в романі В. Шкляра «Характерник». Література й історія : матеріали Всеукраїнської наукової конференції (08−11 жовтня 2020р.) : у 2-х ч. Запоріжжя : Запорізький національний університет, 2020, Ч. 2. С. 35−39.

2.       Шкляр В. Характерник : роман. Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2025. 304 с.