Кулай Христина МІСТО ЯК ТЕКСТ (ЗА РОМАНОМ О. ІРВАНЦЯ «РІВНЕ / РОВНО»)

 

Кулай Х. І.

студентка 1 курсу

Відокремлений структурний підрозділ
«Рівненський фаховий коледж НУБіП України»

Наук. кер.: Крупка М. А., к. філол. н., доцент

Шапілова К. П., викладач

 

МІСТО ЯК ТЕКСТ (ЗА РОМАНОМ О. ІРВАНЦЯ «РІВНЕ / РОВНО»)

 

Урбанізаційна тематика, яку використовувало у своїй творчості не одне покоління письменників, пройшла шлях від повного заперечення, поступового прийняття, а лише згодом, виокремлення певних художніх моделей побудови міського простору. Кожна літературна епоха породжує свій формат презентації та рецепції міста, що дає право стверджувати: «місто не є просто темою, топосом чи типом пейзажу, воно є символом певного типу свідомості як автора, так і його героя» [3, с. 210].

Одним із мотивів, який привертає увагу дослідників у культурному топосі міста, є його феноменальна багатопрофільність, суперечливість, амбівалентність. Місто віддавна було своєрідною призмою, в якій заломлювалися промені різних світів – релігійних, політичних, етнічних, філософських та інших тенденцій, що дає підстави, на думку Я. Поліщука, розглядати його як «архів мимовільної пам’яті» [4].

Літературознавець трактує урбаністичні мотиви через призму «історизації простору», «концепту пам’яті» оскільки остання впливає на «формування колективної ідентичності широкої спільноти», яка спрямовує «культуротворчі процеси, що відбуваються в місті, збагачують місце свого протікання і разом з тим дістаються всім, розчиняючись у світовому культурному просторі, творячи в ньому образ міста-прообразу» [4, с. 6].

Роман-антиутопія, нібито роман, роман-пророцтво «Рівне/Ровно» Олекландра Ірванця розгортає події альтернативної  (можливої / неможливої, очікуваної / неочікуваної, бажаної / небажаної) української історії на теренах реального обласного центру – Рівне, що є цілком новою авторською версією трактування міської тематики у сучасному українському урбанізаційному дискурсі. Автор обирає ракурс спроєктованості радянського тоталітарного минулого в сьогодення, що забезпечує одночасне дослідження минувшини й сучасності через поділ міста на дві політично ворожі частини.

Аналізуючи жанрову природу роману «Рівне/Ровно», дослідниця Н. Зубець зауважує, що «так само, як і зарубіжні антиутопісти, О. Ірванець вдається до прийому суб’єктивації подій. Усе, що стосується історії Рівного-Ровного, подане через призму сприйняття головного героя. Роман ніби має дві частини: об’єктивну – власне розгортання сюжету, і суб’єктивну – численні роздуми, спогади, відчуття Шлойми. Однак і тут автор вдається до новаторства: він поєднує різні типи наративу» [1 ].

Головний герой, письменник Шлойма Ецірван, у якому можна узріти самого митця, чого і не заперечував О. Ірванець, стверджуючи, що герой на 80 % є його втіленням, роман отримує свого «дзеркального текстового двійника», який опиняється в стані невизначеності і постійного поривання поміж «західною», «самостійницькою» та «східною», «прорадянською» частинами рідного міста, яке розділене стіною-кордоном, що назавжди визначило подальшу долю його самого, його родини, яка залишилася у східній частині – Ровно.

Дія роману відбувається «сьогодні» протягом одного дня в одному місті (розділеному навпіл), де герой переживає різні за емоційною тональністю події, перетинається з іншими знайомими і незнайомими. Головний персонаж перебуває у «своєму» (Вулиці Полуботка, Струтинської, Київська, Замкова, Приходька, Остафова, Пушкіна; Тинне і Грабник, Льонокомбінат і Ювілейний) просторі, і в «чужому» (Киівська-Ленінська, княгині Ольги-Кузнецова, Степана Бандери-Московська, Богдана Хмельницького-Артема). Роман демонструє реальну топографію міста Рівне: розмаїття рівненських вуличок, багатство архітектурних пам’яток, парків, готелів, магазинів, навчальних закладів, районів, споруд адміністративного призначення, – що і визначає авторський підхід до вибудовування урбанізаційного простору у творі.

Домінантним у романі-антиутопії О. Ірванця є образ стіни, який виконує подвійну функцію: символізує поділ-розкол у суспільстві, демонструє беззахисність та моральні страждання особистості під час політичних протистоянь. Місто поділила стіна, вона роз’єднала життя і долі багатьох людей.

Концепт нездоланності стіни зосереджено в історіях про мешканців східного Ровно: «Вже на підльоті до Стіни його зауважив наряд міліції і випустив у нього кілька обойм зі своїх табельних «макарових». Пізніше тіло спортсмена разом з простреленим у кільком місцях літальним апаратом було передано назад, у східну частину міста» [2, с. 73]. Прописуються також інші невдалі спроби здолати Стіну: «Десь у приватному секторі по Млинівській була спроба підкопу під Стіну з території садиби, яка до Стіни впритул прилягала», а «з боку західного сектора також була спроба перетину Стіни» [2, с. 74].

Письменник досліджує місто як в окремих ракурсах, так і сегментарно. Загальна рецепція міста у творі має амбівалентний характер: виступає як поштовх до особистісного (професійного) розвитку (на прикладі головного героя як жителя Рівного), так і тенденція до занепаду, деградації особистості (на прикладі жителів Ровно). Обидві частини одного міста відображають різні часові відрізки життя головного героя: Східне місто – минуле, дитячі й юнацькі роки героя; Західне місто – проєкція майбутнього. У романі автор культивує цілісність людської особистості, в основі якої лежить концепт особистісної пам’яті, що складається з образів минулого, теперішнього, майбутнього і взаємозв’язків між ними. 

Кожна людини має своє місто, яке набуває в силу своїх соціально-психологічних, ситуаційно-біографічних і метафізичних особливостей сприйняття середовища проживання. Минулі юнацькі колізії, спогади, переживання – те, що є основою дорослого життя, його успіхів та невдач – герой не може залишити за бетонним бар’єром, і, водночас не може перенести їх за його межі. Маємо можливість спостерігати приклад прояву особистісної пам’яті, яка конструюється зі спогадів, локацій, людей, подій, особистісних переживань минулого з різними емоційними наповненнями, без яких не може існувати теперішнє і вибудовуватися майбутнє. Ностальгія за минулим, що протягом усього життя його супроводжують незбагненний смуток і «смак тістечка «Лимонне» по п’ятнадцять копійок, з білим вершечком, притрушеним якоюсь жовтуватою субстанцією... смак убогого дитинства» [2, с. 31]. Твір виявляє багато особистого, вимальовує своєрідний урбаністичний концепт, який заявлений не лише фоном формування образів, але й важливим структуротворчим фактором авторської концептуальної картини світу.

Ключовим образом роману є образ Стіни, який концептуально присутній протягом усього роману, і несе різні сенси: поділ міста на дві політично ворожі частини, розкол особистості героя, що призводить до емоційних страждань та стану невизначеності. Асоціонім Стіна наділений у творі психологічними підтекстами, оскільки найсильніші емоційні переживання героя пов’язані саме з ним. Символізм руйнації стіни є демонстрацією прагнення людини до особистісної гармонії.

Для побудови урбанізаційного простору автор використовує прийом звуження хронотопу до меж одного дня, перенасичує цей день значною кількістю різноманітних подій, знайомих і незнайомих людей, що переплітаються з спогадами, міркуваннями та мареннями головного героя. Рецепція Рівного в романі має подвійний характер: урбанізація сприймається як основа повноцінного особистісного ствердження або як механізм деперсоналізації.

Три концепти побудови урбанізаційного простору в романі «Рівне / Ровно» сконцентровано автором – минуле, теперішнє, майбутнє, які витворюють загальну структуру текстового полотна. Таким чином, роман поєднує і традицію, і новації, і минуле, і сучасність.

Література

1.   Зубець Н. Жанрова специфіка роману О. Ірванця «Рівне / Ровно». URL: http://sites.znu.edu.ua/conf-slovyanska-filologia-2015/apssl/Zubets.pdf

2.   Ірванець О. Рівне / Ровно (Стіна): нібито роман. Львів : Кальварія, 2002. 192 с.

3.   Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. Київ : Либідь, 1999. 447 с.

4.   Поліщук Я. Київ як локус культурної пам’яті. Досвід новітньої літератури. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка : зб. наук. праць. 2010. Вип. 20 (207), Ч. ІІІ. С. 100–110.