Котенко Аліна АРХЕТИП ПОПЕЛЮШКИ В РОМАНІ П. ЯЦЕНКА «ДЕРЕВО БОДХІ»: ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ

 

Котенко А. М.

студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Курилова Ю. Р., к. філол. н., доцент

 

Архетип попелюшки в романі П. Яценка «Дерево Бодхі»: гендерні аспекти

 

Проблематика жіночої суб’єктивності досить активно ввійшла в літературу 90-х. Досліджували її насамперед через перспективу прози, написаної жінками-авторами (одна із перших масштабних робіт – дослідження С. Філоненко [4]). Це було пов’язано із формуванням вітчизняної феміністичної критики, а також появою великої кількості текстів, які б транслювали новий образ жінки. Сучасні твори української літератури засвідчують спроби авторів-чоловіків осмислити специфіку жіночої психології в контексті рівноправ’я й гендерної збалансованості. Серед них – роман П. Яценка «Дерево бодхі», у якому знаходимо оригінальну інтерпретацію літературного архетипу Попелюшки.

Традиційно архетип Попелюшки акумулює певний життєвий сценарій, відповідно до якого суспільство звикло вимірювати рівень жіночого щастя й успіху, а також рекомендувати жінці застосовувати певні стратегії для досягнення його. Проте, на думку К. Яковенко, архаїчні образи через соціальну трансформацію набувають нових смислів і образ Попелюшки пройшов через подвійну зміну, набувши негативного забарвлення [5, c. 90]. Із цією дослідницею солідарна О. Калинюшко, яка вважає, що «архетип сучасної попелюшки різниться від свого праобразу», що дослідниця пов’язує із «поступовою деформацією гендерних ролей у суспільстві» [1, c. 39]. Щоб узгодити різноспрямовані трактування цього образу, варто зробити акцент на тому, що архетип має здатність варіюватися, реалізуючись в конкретній сюжетній побудові або складаючи змістовне ядро певного образу. Казка про Попелюшку – це насамперед сюжет про еволюцію жінки, її розвиток й отримання нового статусу.

Дослідники творчості П. Яценка вже відзначали його здатність оригінально підходити до вирішення естетичних задач. Так, Я. Кравченко характеризує його стратегію деконструкції традиційних уявлень про біографію і творчість І. Нечуя-Левицького [2], Ю. Курилова звернула увагу на неординарність художнього мислення й нетиповий жіночий образ [3]. Цікаво розглядати специфіку моделювання жіночого образу з перспективи чоловічого бачення – ці аспекти поки що детально не проаналізовані в творах П. Яценка.

Основну увагу в романі в цьому відношенні привертають лексеми Принц, Попелюшка, які автор активно використовує ближче до кульмінаційної точки сюжету. Дещо експлуатується тема «заморського принця», адже головна героїня набуває цього статусу в уяві колег і знайомих через свою авантюру з іноземним грантом: старий залицяльник 35-річної бібліотекарки потурбувався, щоб по його смерті син відкрив цю програму, - і головна героїня використовує цей шанс, щоб покращити справи в бібліотеці. Підробивши підпис і використавши печатку, бібліотекарка потрапляє на справжній Бал (грантову імпрезу), на якому знайомиться з очільником грантового офісу й між ними зав’язуються короткочасні стосунки.

Відхилення від традиційного сюжету в тому, що героїня не намагається скористатися шансом і отримати чоловіка, а навпаки намагається позбутися його, адже таку ситуацію (стосунки із жонатим старшим чоловіком) спостерігала неодноразово в своїх уявних сценаріях переродження. Такі стосунки їй не потрібні, самотності – вона не боїться, хоча й періодично автор показує нам героїню в емоційній скруті й численних роздумах. Їй не потрібна традиційна «фінальна подія» - з’єднання половинок, адже вона й так досягла цілісності через духовну практику й у неї немає ілюзій щодо чоловіків. Аспекти буддистського світогляду не беремо до уваги – вони проаналізовані в попередніх працях (Ю.Курилова [3]), для цієї статті значимим є традиційний сюжет, який іронічно переосмислюється.

Отже, наша Попелюшка назавжди залишає своє взуття для Принца, рухаючись вверх ескалатором і наздоганяючи поїзд. який поверне її додому. Є певний символізм у тому, що він, приміряючи позичене взуття Мар’яни, нібито приміряє на себе можливість її духовного шляху, на якому вона досягла набагато більше успіху, ніж чоловік, який має стати останньою мрією для 35-річної жінки, яка трохи постаріла. Так, П. Яценко віддає належне можливостям жінки досягти високого рівня духовного перетворення й переосмислює стереотипи жіночого успіху в суспільстві.

  Література

1.    Калинюшко О. Cлов’янка-попелюшка в західному світі (на матеріалі тревелогів Л. Олендій «Mia Italia», П. Тодо «Моя Франція» й Т. Сальвоні «Італія. Любов, шопінг і dolce vita»). Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Філологічні науки. Літературознавство. 2017. № 11–12. С. 38-43.

2.    Кравченко Я. Деконструкція як стратегія творення альтернативної біографії (на матеріалі роману П. Яценка «Нечуй. Немов. Небач»). Літературний процес: методологія, імена, тенденції. 2020. № 16 (грудень). С. 29–34. URL: https://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/527 (дата звернення: 11.02.2023).

3.    Курилова Ю. Образ дерева в романі П. Яценка «Дерево Бодхі»: символіка, філософський контекст. «Співи Землі: біологія та екологія в літературі та культурі»: матеріали міжнародної наукової конференції (22–23.09.2022 р.) / [ред.кол.О. П. Новик, О.Д. Харлан]. Бердянськ: БДПУ, 2022. С. 137–140.

4.    Філоненко С. Концепція особистості жінки в українській жіночій прозі 90-х років ХХ століття: монографія: Київ, Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2006. 156 с.

5.    Яковенко К. Феномен «попелюшки»: міф старий і міф новий. Філологічні читання до 205-річчя Харківського університету : тези доповідей ІІ Регіональної студентської наукової конференції 21 квітня 2009 р., м. Харків. Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. С.90-91.