Мельниченко Тетяна ПОЕТИКА РОМАНУ Т. П’ЯНКОВОЇ «ВІК ЧЕРВОНИХ МУРАХ»

 

Мельниченко Т. В.

 студентка 2 курсу

Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

Запорізький національний університет

 

ПОЕТИКА РОМАНУ Т. П’ЯНКОВОЇ «ВІК ЧЕРВОНИХ МУРАХ»

Дослідження поетики художнього твору є важливим і науково продуктивним напрямком сучасного літературознавства. Поетика – термін, який, попри свою тривалу історію, й досі не має одностайного розуміння й потрактування фахівцями, адже «постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку з еволюцією художньої літератури» [1, с. 542]. Тому нині й маємо тлумачення поетики як науки про літературу – широке розуміння  (Аристотель, Горацій). Паралельно з ним функціонує вужче потрактування – «наука про форму художнього твору» [4, с. 2], якого дотримувалися Н. Буало, Скалігeр. Воно, знайшовши місце в теоретичних студіях Р. Гром’яка, М. Гуменного, Г. Клочека та ін. з окресленого питання, трансформувалося у нові підходи до розуміння поетики. А. Ткаченко з цього приводу зазначав: «Поетика при ближчому розгляді виявляється, з одного боку, об’єктивними властивостями художніх текстів, а з другого – рецепцією (теоретичним осмисленням) цих властивостей. Інакше кажучи, поетика в нинішніх трактуваннях – і об’єкт, і суб’єкт дослідження» [4, с. 138]. Така позиція для нас є цілком прийнятною. Тож аналіз твору Тані П’янкової «Вік червоних мурах», який читацький загал побачив 2022 р., у заявленому аспекті відповідає сьогоднішнім науковим запитам.

Заснований на реальних подіях 1932–1933 рр., роман[1] репрезентує одну із художніх версій теми Голодомору в українській літературі, яка має своїх реальних прототипів [див. 2]. У поле авторської оптики потрапляє с. Мачухи Полтавської області, де розташований санаторій для представників радянської номенклатури та їхніх сімей, котрі лікувалися від серцевих хвороб і ожиріння.

Досягнути відтворення глибини й масштабів трагедії Голодомору авторці вдається завдяки «3D»-формату. Йдеться про сюжетні лінії: Явдохи, яка разом зі своєю сім’єю помирає від голоду; дружини радянського комісара Соломії, яку лікують голодом, оскільки, заїдаючи свої душевні травми, спричинені втратою дитини й байдужістю чоловіка, вона довела себе до небезпечного стану; й сільського активіста Свирида, чиїми руками твориться голод.

В образній системі твору центральне місце посідає голод, який виступає як повноцінна особа: «Голод сокиру з-за пояса дістає. Хвацько береться деревище рубати» [3, с. 27]. Із ним спілкуються, до нього звертаються: «Голоде, дай умерти!» [3, с. 156], «Голоде, дай же надійно звалитися…» [3, с. 211], – він у кожній хаті, його прямо чи опосередковано стосується кожна думка майже кожного персонажа. Врешті, він керує людьми, які часто втрачають людську подобу («…наша Оленка впала на коліна посеред сцени і гризе хлібину… її божевільні повиті туманом очі світять на всіх тих, що стоять навколо і осуджують…» [3, с. 85]) чи й людську сутність (трупар Тоська Лантушка «вила їй у груди усаджує, а вона раптом як стрепетнеться та й у крик: – Я жива! Жива – вищить – аж небо репається. А він їй притакливо так, розважливо: – То нічого, все одно завтра умреш, а мені за тобою знову пертися… – Ну і вилами її ще раз…» [3, с. 204]). У такій ситуації дотримання ритуальної обрядовості як форми важливої соціальної комунікації втрачається, адже люди вкрай виснажені і фізично, і морально. Це є однією з причин утвердження байдужості й жорстокості, а отже – руйнування духовних цінностей: «Посипались Мачухи... По одному, по двоє... день у день... день у день... Плакали ще за ними – за тими першими, а тепер уже ніхто й не рахує. Доки було кому, то ховали своїх, а зараз лише Тосько їх попід плоти збирає... по хатах із вилами їздить…» [3, с. 19].

«Вік червоних мурах» – велике епічне полотно, в якому крізь призму художнього відтворення Великого голоду порушено низку проблем, що постають у координатах особистість-суспільство. Це й питання ідеології, влади, ворожої до людини, руйнування культури, моралі, духовних засад суспільства тощо. Проблемна вісь прочитується щонайменше у двох ракурсах: метафорично-символічному й реалістичному. І якщо з осмисленням проблем, поданих у реалістичній тональності все зрозуміло, то на метафорично-символічний рівень принаймні варто звернути увагу. Тим більше, що основні його семантичні рівні криються у назві твору – «Вік червоних мурах». Для формування метафорично-символічного поля роману авторка зупинилася на мурасі, що має неймовірну природню здатність  всепроникнення, з якою у письменниці асоціюється всепроникність активістів як комсомольців, так і комуністів, котрі  знаходили можливості дістатися до кожної шпарини. Прикметник «червоні» – вказівка на атрибутику нової влади, що утверджується, і кровопролитний спосіб цього утвердження. А лексема «вік», як зазначила в ході презентації роману авторка, розширює розуміння часових рамок геноциду українського народу щонайменше до трьохсот років [2], хоча у творі домінує локальний часопростір: «Червоні мурахи плодяться, гуртуються у колонії, хутко розповзаються Україною – її містами, селами, хуторами. Вони розтікаються, як розтікається вогняна ріка перелогами сухої трави; загрозливо пищать – хочуть панувати над нами, вже давно не людьми – дрібними безмовними комахами. Вони вигортають наші комори, наші скрині, наші кишені, забирають наших матерів і дітей, нищать нас, вижирають зі світу, виїдають цукор із наших живих душ і не мають милосердя до тих, хто i наважується струсити їх зі свого сіряка… Їхні укуси не просто болять – вони вбивають… Вони невтомно повзуть через наші двори, через наші шиби доїдають нас; випивають наші
меди, наші роси, серцевини наших квітів; будують на наших кістках
нові мурашники – щоразу вищі та вищі, щоразу громіздкіші. Їхні
мурашники виростають на попелищах наших хат, наших церков, наших святинь…» [3, с. 131].

Отже, стрижнева тема Голодомору знаходить цікавий ракурс художнього  осмислення, в основі якого контраст: одні гинуть від нестачі їжі чи й взагалі від її відсутності, інші ж піддають своє життя небезпеці надмірним її вживанням. А особливості організації сюжетно-композиційної і образної систем, а також метафорично-символічної площини роману Т. П’янкової «Вік червоних мурах» сприяють глибині її рецепції.  

 

Література

 

1.     Літературознавчий словник-довідник. 2-ге вид., доп. / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. Київ : ВЦ «Академія», 2007. С. 542.

2.     Презентація книги «Вік червоних мурах». URL: https://www.youtube.com/watch?v=VKYW8Lv3ntM

3.     П’янкова Т. Вік червоних мурах. Київ : Наш формат. 256 с.

4.     Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. Київ : Правда Ярославичів, 1998. 448 с.

5.     Хархун В. Дефінітивні розбіжності терміна «поетика» в літературознавчих методологіях ХХ століття. Вісник Запорізького державного університету. Серія «Філологічні науки». Запоріжжя : Запорізький державний університет, 2001. Т. 1. № 1. С. 129–130.

 

---

[1] Історію, яка лягла в основу сюжету роману, авторка почерпнула в "Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні", виданому Інститутом національної пам’яті.