Петришина Уляна ПОВІСТЬ О. САЙКО «ДО СИВИХ ГІР» ЯК ЗАСІБ ІНКЛЮЗИВНОГО ВИХОВАННЯ

 

Петришина У. В.

студентка магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер. : Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

ПОВІСТЬ О. САЙКО «ДО СИВИХ ГІР»
ЯК ЗАСІБ ІНКЛЮЗИВНОГО ВИХОВАННЯ

 

Проблема інклюзії як процесу залучення усіх категорій громадян до суспільного життя та створення рівних умов незалежно від їхніх фізичних, психологічних, культурних, релігійних та інших особливостей не так давно постала в центрі суспільної уваги, тож до сьогодні залишається досить актуальною. Одним із засобів гуманізації суспільства, зокрема, виховання толерантного ставлення до іншого, є інклюзивна література. Для українського наукового середовища цей термін є інноваційним, бо його впровадження відбувалося після Всеукраїнського просвітницького проєкту «Інклюзивна література», що відбувся в 2016 році. Результатом заходу стала популяризація авторів та творів літератури, які порушують проблеми людей з особливими потребами. Опрацювання таких творів на уроках літератури спонукає дітей до більш гуманного, толерантного ставлення до однолітків з особливим освітніми потребами, а в інклюзивних класах – допомагає дитині з інвалідністю швидше соціалізуватися та відчувати себе такою, як всі. Аналіз сюжету, характеристика головних героїв творів інклюзивної літератури вчить комунікації з такими дітлахами, допомагає боротися зі стереотипами, виховує в дітях повагу до прав людини з одного боку, а з іншого – допомагає дітям із особливостями розвитку чи поведінки соціалізуватися у суспільстві, знайти друзів, комунікувати та отримувати новий досвід.

Однією з авторок подібних творів є львівська письменниця Оксана Сайко, в художньому доробку якої збірка оповідань «Новенька та інші історії», повісті «До сивих гір», «Поки впаде зірка», «Птахи завжди повертаються», «Волоцюги», «Нетутешній», що порушують складні соціальні питання, актуальні для нашого повсякдення, – порозуміння людей, особистого різноманіття, інакшості, інвалідності, булінгу тощо. Предметом нашої уваги в цьому дослідження стане повість «До сивих гір».

Серед літературознавців, котрі досліджували художні твори на інклюзивну тематику, слід назвати Н. Головченко, О. Деркачову, О. Осмоловську, С. Ушневич та інших. Повість «До сивих гір» О. Сайко була  об’єктом аналізу Т. Шарової та О. Бодика [2], які розглядали твір у контексті європейських цінностей, проте це не зняло потребу ретельнішого вивчення твору.

Головна героїня повісті – п’ятнадцятирічна Яська, яка відчуває себе не такою як усі, бо має фізичну ваду: «тягарем тримався незугарний горб, викривляючи їй спину, спираючи дихання» [1, с. 3]. У селі, де жила дівчинка, з неї часто насміхалися, знищуючи відчуття впевненості в собі та дівочої краси. Ситуація дівчинки ускладнюється ще й тим, що вона – напівсирота. Спогади про померлу маму, для якої Яська була найкращою, незважаючи на горб, зринають у її пам’яті в найскладніші миті життя: «Так само колись несли її маму. …припала до її холодного тіла… і понесли любу мамунцю тією ж стежкою до церкви, а з церкви на цвинтар, і там закопали в глибоку, страшну, чорну яму...» [1, с. 4]. Коли ж батько приводить додому мачуху – вродливу, але черству Ганку з сином, дівчинці стає ще складніше.

Через образ головної героїні О. Сайко порушує проблему існування людей із певними фізичними особливостями чи вадами, яким доводиться проходити через непорозуміння з оточенням, цькування, кепкування, булінг. Особливо, якщо це дитина чи підліток, які не можуть себе захистити. У повісті показано кілька моментів, коли однолітки насміхаються чи ображають Яську, але найбільше її пригнічувало байдуже і грубе ставлення родини. Дівчинці доводиться терпіти не лише образи та побої зі сторони батька («Бив, не розбираючи куди. Твердий пас впивався в тіло, як зла, навіжена гадюка, жалив щораз пекучіше й болючіше, щораз нестерпніше» [1, с. 13]), але й мачужи та її сина Ілька, «… що разом з іншими дітьми кидав у неї камінням та порохом, ще й насміхався, гукаючи за нею «горбунка» [1, с. 4]. Звісно, що така родина не стає на захист Яськи, а це призводить до нетолерантного ставлення в соціумі. І як наслідок, О. Сайко зображує знущання над нею інших дітей: «Яська не встигла й слова промовити, як ззаду хтось із хлопців щосили штовхнув її, так, що горня випало рук» [1, с. 34].

Від самотності та відчуття непотрібності в Яськи з часом виникає бажання поринути далеко в гори, де, вірить вона, зможе знайти свою мамунцю. Дорогою до сивих гір дівчинка зустрічає односельця Михайла, який став їй справжнім другом та порадником. Через образ Михайла О. Сайко порушує проблему сенсу життя: «Радій життю, Ясько. Радій, як би не було тяжко. Радій тяжкій миті, кожному дневі. Життя так швидко минає...[1, с. 48]. Саме з допомогою Михайла Яська починає сприймати себе такою, як є, бо тільки один він із її кола спілкування зміг довести дівчині, що вона найпрекрасніша та найгарніша, попри її ваду. Тому й спричиняє смерть Михайла непоправний біль дівчинці, яка вирішує бути з тими, хто її розуміє та підтримує: «Біля Михайлової криниці спинилася. … напилася води, що досі мала солонуватий присмак Михайлового поту, вмила обличчя. Попереду, ген за обрієм, впинаючись вершечками у самісіньке небо, височіли далекі-далекі сиві гори…» [1, с. 61–62].

Інклюзивна художня література є важливим засобом соціалізації людей із особливими потребами, показуючи їх прагнення до саморозвитку, самоусвідомлення та сприйняття іншими, включення в щоденне життя. Повість О. Сайко змушує замислитись над складністю існування таких людей. Через образ головної героїні Яськи письменниця демонструє проблеми на життєвому шляху дітей з інвалідністю. Але її твір також мотивує бути толерантним до особистого різноманіття, з чуйністю ставитися до людей незалежно від їхніх особливостей чи станів, підтримувати їхню віру в себе та суспільство.

Література

1. Сайко О. До сивих гір. Сайко О. До сивих гір. Львів : ЛА «Піраміда», 2015. С. 3–62.

2. Шарова Т., Бодик О. Соціалізація людей з особливими потребами в суспільстві крізь призму європейських цінностей (на матеріалі творчості О. Сайко «До сивих гір»). Актуальні питання гуманітарних наук. Вип. 56. Том 3. 2022. С. 141–149.

 

1.