Ластович Аліна ІНТЕРМЕДІАЛЬНІСТЬ У ПОВІСТІ А. ЛЮБЧЕНКА «ВЕРТЕП»

 

Ластович А. С.

студентка 4 курсу

Харківський національний університет

Наук. кер.: Гноєва Н. І., к. філол. н., доцент

 

ІНТЕРМЕДІАЛЬНІСТЬ У ПОВІСТІ А. ЛЮБЧЕНКА «ВЕРТЕП»

 

Однією з особливостей української літератури 1920-х років є інтермедіальність. Вона яскраво виявляється в повісті А. Любченка «Вертеп» (1929). Мета цієї статті полягає в дослідженні живописних і музичних образів у зазначеній повісті.

Першим зримим живописним образом у «Вертепі» є веселка (послідовне поєднання фіолетового, синього, голубого, зеленого, жовтого, помаранчевого й червоного кольорів), причому створена українським художником: «Наш славетний український художник недавно створив це райдужне видовище» [1, с. 267]. Веселка символізує гармонійну єдність землі з небом [2], тому цей образ вносить до твору гармонійне начало. Українське походження художника засвідчує намір автора підбити підсумки творчої діяльності митців «Розстріляного Відродження». Синій колір – символ вічності [2], оскільки праця існує вічно: «...вас уже збуджують і темно-сині лінії на всю завісу, що ніби нагадують чітку розмежовану просторінь праці» [1, с. 267–268]. Синій колір символізує й інтелектуальне життя [2] («...хіба не кличе у просинь, не мучить жагою пізнань?» [1, с. 269]), оскільки воно відзначається постійними духовними пошуками. У такий спосіб автор аналізованого твору висловлює своє захоплення духовним шуканням, віру у його необхідність. Голубий колір поєднується з безмежжям («До цих голубих, придимлених злегка безмеж...» [1, с. 269]) і символізує піднесеність та духовність [2]. Голубий світанок – символ вічної молодості [2]. Зелений колір – символ оновлення [2]: «Вас, здається, тішить цей ясно-зелений колір... коли раз у раз сміливість запліднює новий талант і виникають нові захвати» [1, с. 267]. Отже, функція зеленого кольору – підкреслити творчі досягнення митців. Зелений колір символізує розквіт [2]. Кипіння – символ динамічного життя [2]. Отже, зелене кипіння символізує розквіт динамічного життя. Жовтий колір утілений в образі сонця. Він полісемантичний. Як символ вічної молодості [2] сонце пов’язане з голубим світанком. Як символ величі [2] сонце пов’язане із золотим і жовтим кольорами. В аналізованому творі червоний колір має найбільше смислове навантаження. Ю. Шерех зазначав, що в цій повісті червоний колір символізує боротьбу, перемогу над ворогом, приручення природи, максимальну напругу життя, нестримне прагнення, насолоду творчістю та перемогою. На думку літературознавця, у «Вертепі» червоний колір – символ України [3, с. 462]. Дослідник спостеріг, що «колір нестримних палахтінь» утілює революцію та індустріалізацію [3, с. 463]. Червоний колір названий найважливішим: «...над усе панує тільки один найістотніший колір – удару і ласки, болю і радості» [1, с. 269]. Як бачимо, червоний колір позначає дві пари антитетичних понять. Це означає, що він має значне смислове навантаження. У щойно розглянутому контексті функція червоного кольору полягає в зображенні суперечностей життя. Червоний колір символізує творчу енергію, творчу наснагу. Отже, живописним образам «Вертепу» властиві експресивність і розмаїтість барв та відтінків.

У повісті «Вертеп» автор активно використовує й музичні образи. Перший музичний образ у «Вертепі» – повнозвучність: «...слово це справді прекрасне, повнозвучне...» [1, с. 265]. Функція повнозвучності слова – показати читачам красу української мови. У такий спосіб реалізується мотив патріотизму. Другий музичний образ у «Вертепі» – інтерлюдія як музичний твір. У цьому сенсі інтерлюдія – музичний образ, створений шляхом номінації. Оскільки в аналізованому творі про інтерлюдії згадується поряд із містеріями, то функція інтерлюдії полягає в показі читачам українського мистецтва в давнину (ширше – минулого України): «...колись дуже розповсюджене... видовище містерій та інтерлюдій...» [1, с. 265]. Разом із містеріями інтерлюдії протиставляються сучасним видовищам, тобто минуле протиставляється сучасному: «...якщо за тих давніх часів давніх часів вертеп являв собою видовище, що складалося тільки з містерій та інтерлюдій, то на наш час наспіло вже чимало... видовищ» [1, с. 265]. Тиша вівтаря («...з тихого вівтаря...» [1, с. 265]) символізує максимальне заспокоєння людини, знайдення нею відчуття гармонії. Шумність майдану («...на шумний майдан...» [1, с. 266]) символізує вимушену метушливість людей (обов’язок постійно кудись поспішати) та втрату ними гармонії. Оскільки тиша та шумність становлять пару антитетичних понять, то ці музичні образи пов’язані один з одним. Ми звернули увагу на метафору «глухий закуток» («...десь у глухому закутку Баварії» [1, с. 266]), в основі якої лежить звуковий образ. Те, що українська містерія «...доживає свого віку десь у глухому закутку Баварії» [1, с. 266], означає, що мистецтво немає кордонів, тому воно й долає фізичну відстань. Уже згадувана інтерлюдія перетворилася із сукупності хорів («...відбувши службу хорів...» [1, с. 266]) на веселуху («...перетворена на живу й дотепну веселуху» [1, с. 266]), що поширилася скрізь («...розбіглася по всіх усюдах...» [1, с. 266]), тобто інтерлюдія значно оновилася («...ще більше перетворилася...» [1, с. 266]), стала більш цікавою для загалу. Із суто музичного образу (поєднання хорів) інтерлюдія стала образом театральним. Оскільки містерія не модернізувалася та занепала, а інтерлюдія осучаснилася та набула ще більшої популярності, ніж раніше, то протиставлення містерії інтерлюдії є протиставленням старого новому, модерному.

У повісті «Вертеп» А. Любченко використав принцип нанизування музичних номінацій. Воно покликане максимально зацікавити читача зображеним. Скрипка – музичний образ-номінація. Оскільки скрипка – символ людської душі, то хвилювання скрипки символізує хвилювання людини. Барабан – символ голосу космічної енергії, спілкування людини з вищими силами [2]. Початок тріскотіння (активізації) маленького барабана («...незабаром почне тріскотіти маленький барабан...» [1, с. 266]) – початок умовної розмови людини з космічною енергією Всесвіту. Прилучення до невеликого барабана кількох інших барабанів («...потім до нього прилучиться ще кілька...» [1, с. 266]) символізує пожвавлення цієї розмови. Функція цього додавання – увиразнити думку автора. Грім великого бубна («...гримне великий бубон...» [1, с. 266]) символізує поєднання начал творення та руйнації життя, його родючості, поліфонії [2]. Функція цього образу полягає в зображенні дуалізму життя, утвердженні його повноти. Пронизливий звук ляскоту металевих полумисків («...ляснуть пронизливі металеві полумиски...» [1, с. 266]) – символ несподіваності. Цим автор привертає увагу читачів свого твору до численних несподіванок у житті. Стогін валторни («...застогне валторна...» [1, с. 266]) – поєднання двох музичних образів із суперечливою символікою. Стогін – символ крику. Призначення стогону полягає в емоційному наснаженні твору. Валторна – символ свята життя. Оскільки звуки валторни м’які й мелодійні, валторна символізує насичене та радісне життя. Оскільки сам по собі крик не приємний, а звуки валторни приємні, то крик валторни – гармонізована протилежність. Функція крику валторни полягає в показі читачам гармонійності світу. Дріботіння (ритмічний стукіт) цимбалів («...задрібцюють цимбали...» [1, с. 266]) символізує екстаз [2], тобто насолоду митями життя. Цимбали символізують голос космосу, комунікацію людей із ним. Свист флейт («...засвищуть флейти...» [1, с. 267]) – символ максимальної радості. У такий спосіб утверджується оптимістичне сприймання життя. Фанфари («...залунають фанфари...» [1, с. 267]) символізують урочистість. Цим утверджується життєствердний пафос життя. Гучний тромбон («...зареве шалений тромбон...» [1, с. 267]) – символ дуже важливий подій, що будуть зображені на сторінках повісті «Вертеп».

Музичний образ міститься й у назві другого розділу «Вертепу» – «Соло неприкаяної лірики». Соло – символ індивідуальності. Функція соло полягає в підкресленні, власне, індивідуальних особливостей твору. Образ «невгавучого» шуму вулиць пов’язаний з образом шумного майдану, згаданим у першому розділі «Вертепу». «Невгавучий» шум органічно вплітається в урбаністичний простір. Розбудова й активний розвиток українських міст становлять важливу ознаку українського життя 1920-х років. Звідси випливає, що «невгавучий» шум вулиць виконує кілька функцій: зв’язкову й урбаністичну. Як бачимо, музичні образи в повісті «Вертеп» також відзначаються експресивністю та розмаїтістю. Музична складова цього твору виявляється й у музичній структурі окремих розділів, варіативності образів, мотивів, у ритмічності й наявності рефренів.

Отже, живописним і музичним образам у повісті А. Любченка «Вертеп» притаманні глибока символічність, яскравість і різноманітність.

Література

1.     Любченко А. Вибрані твори / передм. Л. Пізнюк. Київ: Смолоскип, 1999. 520 с.

2.     Трессидер Д. Словарь символов. URL: https://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/JekTresidder/index.php.

3.     Шерех Ю. Колір нестримних палахтінь («Вертеп» Аркадія Любченка) // Любченко А. Вибрані твори / передм. Л. Пізнюк. Київ: Смолоскип, 1999. С. 459–497.