Левенко М.,
учениця 10
класу
Конєва М. І.,
учитель
української мови та літератури
Запорізької
гімназії № 107
Наук. кер. :
Кравченко В. О., к. філол. н., доцент
ХУДОЖНЯ
РЕЦЕПЦІЯ ОБРАЗУ ВОЛИНСЬКОЇ ЗНАХАРКИ У ТВОРІ В. ЛИСА «ІЗ СОНЦЕМ ЗА ПЛЕЧИМА.
ПОЛІСЬКА МУДРІСТЬ ПЕЛАГЕЇ»
У творах В. Лиса «Соло для
Соломії», «Жінка для стіни», «Романа», «Щоденник Ієрихар», «Іван і Чорна
пантера», «Маска», «Графиня», «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї»
чільне місце посідає жіночий образ. Письменнику найбільше вдаються «…волинсько-поліські
типажі – своєрідною ментальністю, філософським поглядом на світ,
відстороненістю від житейської суєти та органічною прив’язаністю до віковічної
природи й архаїчних вірувань предків» [2]. Інтерпретація письменником жінки-волинянки
й зумовила актуальність дослідження.
Жіночий образ у творчості
письменника розглядали О. Башкирова, Є. Ковалевська,
Л. Костецька, Т. Хом’як і ін.
Мета нашої розвідки –
проаналізувати головний образ твору В. Лиса «Із сонцем за плечима.
Поліська мудрість Пелагеї».
У творі «Із сонцем за плечима.
Поліська мудрість Пелагеї» праобразом головної героїні стала бабуся митця Пелагея
Тимофіївна Кусько. Письменник лагідно називає її «бабуся, мама моєї мами
Оксани», «бабуня Палажка» [1, с. 4]. Частину життя жінка прожила в селі
Згорани, а в 1933 році з чоловіком переселились на хутір. Звідси її
народне прізвисько – Хутірська. Палажку зображено «невисокою, тихою, мовчазною»
жінкою, яка була носієм народних знань. До її думок дослухались, і навіть
дідусь «…бабусині історії називав побрехеньками і …робив так, як вона радила»
[1, с. 6]. Вона була дуже богобоязливою людиною, але водночас «…в ній уживалось
язичництво, древні вірування й повір’я, знання глибинного, здавалося, бозна з
яких глибин видобутого фольклору і правічної народної мудрості» [1, с. 6]. Мовлення
головного персонажа збагачено західно-польським діалектом, який у сучасних умовах
занепадає в рідному селі.
У книзі В. Лис показує
внутрішню красу Пелагеї: «…мені таки вдалося заглянути йому в очі. То справді
були світло-сірі очі … просто розумні світло-сірі очі» [1, с. 17], а також
доброту її вчинків: «…сонце поклич, навіть як його не бачиш, посади промінчик
на долоню, хай посидить, доки хочеш, щоб сидів» [1, с. 61].
Основний життєвий етап бабуся
провела на поліському хуторі недалеко від села Згорани, звідки до неї приходили
жінки на душевні бесіди (насправді, щоб зняти душевні вроки). «Душевні бесіди»
– це сучасний вид психотерапії. Зацікавлюючись людиною, вслухаючись у її
розповідь, Пелагея намагалась розуміти їхнє горе, як своє. Її добре слово
відганяло зло і страх від дітей, коли вони заходились у плачі. Пелагея радила
промовляти до дитини лагідно й відкрито: «А ти мамі сонечко подаруй, вона й
усміхнеться й сваріння своє забуде, чого гнівалась» [1, с. 10]. І це дійсно
допомагало.
Талант повивальниці прихиляв до
неї людей. Баба Палажка готувала себе до цього процесу, адже «…передчувала,
кому дитина (знала, до кого покличуть) має з’явиться на світ» [1, с. 19].
Пелагея володіла знахарськими знаннями – вміла за шумом дерев визначати погодні умови («Цієї ночі
піде сніг» чи «Буде через день шура-бура» [1, с. 80]), лікувати людей нетрадиційними
методами («...я чєсом руки до тіла прикладаю, просто прикладаю, кажуть, легшає,
ну, там живіт перестає боліти ци й голова. Руки холод мої відчувають, а потим
тепліють. Значить, полегшало людині» [1, с. 60]).
Про свої
заняття вона оповідала просто: «...збираю траву і ягоду на ліки. Щось людям
раджу. І трава, і пташка, і кіт, і пес, і дерево – на їднім світі живем» [1, с.
64]. Вона зналась на цілющих властивостях трав і ягід, уміла використовувати
їх. Наприклад, від «червоної голови» (по-сучасному гіпертонії), бурячкового
лиця –давала людині калину; ягоду (чорницю) радила тим, у кого слабкий зір,
болять очі й хворе серце.
Образ пам’яті у творі є
одухотвореним, оскільки увиразнюється такою деталлю як птах, що летить. Птах є
оберегом роду, зокрема сім’ї, і призводить до гармонії (в житті та природі).
Читачеві не важко зрозуміти, що, «…провівши головнішу частину життя на
поліському хуторі, Пелагея мала своє вражаюче відчуття й того ж світу, може, й
цілого космосу і світу в цілому, а чи не найголовніше ‒ людину в ньому» [1, с.
21].
У власній концепції світу
Пелагея наголошує на тому, що хутір – це макрокосм, а коли в макрокосмі
втрачається деталь – він перетворюється в мікрокосм. Але ж ще відбувається
повернення до міфологічного світоуявлення людства: макрокосмос (Всесвіт) і
мікрокосмос (людина), а місце їх перетину – хутір, ще ширше – гармонія, краса,
яка панує в ньому.
Отже, В. Лис переосмислив історію
однієї людини, змалювавши образ волинян і поліщуків загалом. Він використав
знайомий регіон з метою показу красивої душі бабусі як сталої хутірської
світоглядної системи.
Література
1.
Лис В. Із сонцем за плечима. Поліська
мудрість Пелагеї. Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». 2014.
240 с.
2.
Поліщук Я. Три жіночі долі. URL : http://litakcent.com/2015/05/26/try-zhinochi-doli/
(дата звернення : 15.02.2022).
3.
Хом’як Т. Жінка на вістрі історії (за
романом В. Лиса «Соло для Соломії»). Вісник
Запорізького національного університету. Запоріжжя : Запорізький
національний університет, 2014. № 1. С. 110–118.
Доброго здоров'я! Які ще художні твори з персонажами-знахарями Вам відомі? Чи спробували Ви провести паралелі - порівняти образи знахарів у різних творах? З побажанням успіхів - Ольга Федоренко.
ВідповістиВидалитиДобрий день! Дякую за запитання. В українській літературі образ знахарки представлено в повісті "Москалиця" Марії Матіос, є ще подібний персонаж у романі польського автора Т.Доленги-Мостовича "Знахар".
ВидалитиМи не здійснювали порівняльний аналіз, але обов'язково врахуємо цей момент у подальшому.
УСПІХІВ Вам у Ваших дослідженнях!
Видалити