Яловега Роксолана ЄВАНГЕЛЬСЬКА ОСНОВА РІЗДВЯНИХ ОПОВІДАНЬ

 

Яловега Р.В.

старший викладач

кафедри базових та спеціальних дисциплін

Навчально-наукового інституту розвитку освіти

 

ЄВАНГЕЛЬСЬКА ОСНОВА РІЗДВЯНИХ ОПОВІДАНЬ

 

Українська мала проза пореволюційної доби яскраво засвідчує європейський вектор розвитку художнього мислення. Розкриваючи в оригінальних художніх образах складний і суперечливий період „червоного ренесансу”, митці широко використовували можливості жанрового та стильового оновлення, розширюючи при цьому тематичний спектр своєї творчості.

          В дискурсі української літератури радянської доби семантика Різдва була практично відсутньою, що обумовлювалося ідеологічними та політичними чинниками. Якщо навіть і виходили оповідання, памфлети і брошури, то в них висміювалась і релігія, і християнські свята. Натомість деякі письменники писали твори про Різдво. Зокрема можy назвати Трохима Зінківського, Костянтину Малицьку, Наталену Королеву, Наталю Любиченко.

          „Кудою йти?” (1891) Трохима Зінківського – перша різдвяна легенда в українській літературі. Це історія римського легіонера, який ще дитиною був узятий у полон, був рабом, гладіатором, солдатом. Прийшовши до ясел маленького Ісуса, він згадує про свою стражденну батьківщину й лишає служіння жорсткій імперії, аби принести до свого рідного краю вість про прихід Спасителя. Національна та соціальна проблематика в Трохима Зінківського не зникла, але вона подана у притчевій формі – через святощі Різдва навертається „яничар”, „безбатченко”, християнське навернення накладається й на повернення додому, до рідних коренів. Цікаві міркування висловив В. Прокопович у рецензії на збірку літературних творів „Хвиля за хвилею”, у якій було вміщено згаданий твір. Вважаючи письменника непересічним белетристом, В. Прокопович зокрема зазначив: „Уся ся повістка перейнята величною ідеєю відродження людини, що занедбала була рідний край. Здається, автор тут алегорично розумів Україну – скільки українців гине для Батьківщини нині в Росії; скільки їх таких, що уважають за корисне для рідного краю знищення усіх національних відмін, обрусіння й підлеглість російським культурним впливам у всіх обсягах життя? […]. Нагадати про сі святі істини і хоче Зіньківський, до їх він кличе. Повістка його, зігріта теплим релігійним чуттям і глибокою любов’ю до батьківщини, робить чарівний вплив. З погляду артистичного виконання – вона бездоганна – рядочку зайвого немає. Мова надзвичайно мелодійна” [2, с. 24].

          Костянтина Малицька, як і багато інших письменників, у своїй творчості осмислювала євангельські оповіді. Адже релігія повсякчас відігравала виняткову роль в житті українського народу, а християнство мало безперечний вплив на розвиток української літератури. Візьмемо, для прикладу, оповідь про народження Ісуса Христа. У Біблії сказано: „А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось Апостол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим…” [1, с. 19]. Письменниця у творі „Гарфа Леїлі” подала ці події в іншому ракурсі: не пастирі, а волові очка перші дізналися про народження Христа. Рано-вранці з’явився перед ними білий ангел і мовив: „Сьогодні народиться тут поміж вами Дитятко Боже” [4, с. 7]. Тоді всі кинулись „порядкувати домівку”: і осел, і віл, і мишки, і павуки… Саме у цьому епізоді письменниця вдається до розкриття зображуваного засобами персоніфікації (уособлення): рослини, тварини,  головні образи оповіді, володіють даром людської мови. Костянтина Малицька одухотворює природу, змальовуючи чекання Сина Божого. Зворушено веде вона мову про вола й осла, які мріють зігріти немовля теплим подихом, про добрих мишок, що замітають хвостиками долівку. Навіть Коза Гаїза намагається якось прислужитися Дитинчатку: вона витанцьовує дивовижні танці, потішаючи його: „Ходила вихилясом, притупцювала ніжками, вертіла головою, немов хотіла взяти когось на ріжки. А Малий у яслах дивився на чудну танцюристку, а потім сплеснув радісно в рученята і зайшовся перлистим сміхом” (оповідання „Коза Гаїза”) [4, с. 15].

          Письменниця у Різдвяні сюжети вплітає уривки коляд, які пробуджують у нас відчуття свята, умиротворяють, приносять згадки Різдвяних вечорів, коли збирається вся сім′я, коли весь світ славить народження Христа:

Бог Предвічний народився,

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій весь,

І утішився…[4, с. 15].

          Наталена Королева також писала різдвяні оповідання, за основу яких брала біблійні мотиви, адже сновними джерелами художньої самосвідомості Наталени Королевої є Біблія, філософсько-теологічні системи, „мандрівні” образи і мотиви, пов’язані з осмисленням релігійно-філософських проблем. В оповіданні „Різдвяні свята” письменниця інтерпретує євангельську оповідь народження Ісуса Христа: „Християне, Христос народився!...Дзвонять дзвони, співають хори сопілок і розрадувані люди. Дитину з ясел бере щаслива мати, навколо ясел стають найкращі з юнацтва та мужі… Народ усією душею переживає незабутню для людства Святу Вифлеємську Ніч, про яку, йдучи з гір, пастухи співають повний серцем 70 радісну новину” [3, с. 95].

          Також Наталена Королева в полотно тексту вкраплює коляду:

"Святий Йосиф гнівається, що той пекельник прийшов і відкрив крамничку перед його вертепом…"[3, с. 95].

          Людмила Коваленко в оповіданні „Загублене ягня» (1960) висуває власну версію народження Ісуса Христа. Дівчина Дебора шукає ягнятко. Уже й вечір настав, засяяли зорі. І раптом Дебора помітила, що одна зірка надто яскраво засвітилася над селищем. На її проміння дівчина й пішла. Виявилося, що зірка сповіщала про народження Дитинки. Прихід цього чуда бачив пастух, який плакав від радості і вдяки, що Господь дозволив йому побачити таке чудо. „Наш Спаситель народився нам у цю ніч – і ангели прийшли сказати нам, щоб ми раділи, як і вони…” [3, с. 179]. Дебора спершу не повірила, адже ніколи не бачила ангелів, та, заглянувши в ясла, Дебора побачила Дитя, якого гріло біля себе ягнятко. І в цей час вона відчула, що тепло розлилось по її тілу. Дівчинці враз стало так ясно і радісно.

          Письменниця прагне донести нам те, що народження цього незвичайного Дитяти – це дійсно справжнє чудо для всього людства, Боже спасіння. І неодмінно потрібно вірити в Ісуса Христа, в його чудодійну силу, адже у повсякденному житті з нами все ж таки дива трапляються. Неповторність, таємничість, чари різдвяної ночі надихали й надихають багатьох митців. Є щось хвилююче і неповторне у її тиші, урочистості.

           Тому християнські твори стали могутнім чинником у формуванні та розвитку національної культури, особливо літератури. Вони відчутно вплинули на характер жанротворення, засоби зображення і загалом образність.

Література

1. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Завіту / Новий Завіт / Євангеліє від св. Луки: Перек. Іван Огієнко. – 988–1988. – 48 с.

2. Волох С. [Прокопович В.] Новини нашої літератури / С. Волох // ЛНВ. – 1902. – Т. 18. – С. 24

3. Збipник „Cвятий вeчip”: Опoвiдaння yкpaїнcькиx пиcьмeнникiв / Упорядник З. Жук. – Львів: Cвiчaдo, 2007. – 224 с.

4. Малицька К. Гарфа Леїлі: легенди про Христа / Костянтина Іванівна Малицька. – Торонто: Видавництво “Євшан-Зілля”, 1953. – 34 с.