Яловега Р.В.
старший викладач
кафедри базових та спеціальних дисциплін
Навчально-наукового інституту розвитку освіти
ЄВАНГЕЛЬСЬКА ОСНОВА РІЗДВЯНИХ ОПОВІДАНЬ
Українська мала проза пореволюційної доби яскраво
засвідчує європейський вектор розвитку художнього мислення. Розкриваючи в
оригінальних художніх образах складний і суперечливий період „червоного
ренесансу”, митці широко використовували можливості жанрового та стильового
оновлення, розширюючи при цьому тематичний спектр своєї творчості.
В дискурсі української літератури
радянської доби семантика Різдва була практично відсутньою, що обумовлювалося
ідеологічними та політичними чинниками. Якщо навіть і виходили оповідання,
памфлети і брошури, то в них висміювалась і релігія, і християнські свята.
Натомість деякі письменники писали твори про Різдво. Зокрема можy назвати
Трохима Зінківського, Костянтину Малицьку, Наталену Королеву, Наталю Любиченко.
„Кудою
йти?” (1891) Трохима Зінківського – перша різдвяна легенда в українській
літературі. Це історія римського легіонера, який ще дитиною був узятий у полон,
був рабом, гладіатором, солдатом. Прийшовши до ясел маленького Ісуса, він
згадує про свою стражденну батьківщину й лишає служіння жорсткій імперії, аби
принести до свого рідного краю вість про прихід Спасителя. Національна та
соціальна проблематика в Трохима Зінківського не зникла, але вона подана у
притчевій формі – через святощі Різдва навертається „яничар”, „безбатченко”,
християнське навернення накладається й на повернення додому, до рідних коренів.
Цікаві міркування висловив В. Прокопович у рецензії на збірку літературних
творів „Хвиля за хвилею”, у якій було вміщено згаданий твір. Вважаючи
письменника непересічним белетристом, В. Прокопович зокрема зазначив: „Уся ся повістка перейнята величною ідеєю
відродження людини, що занедбала була рідний край. Здається, автор тут
алегорично розумів Україну – скільки українців гине для Батьківщини нині в
Росії; скільки їх таких, що уважають за корисне для рідного краю знищення усіх
національних відмін, обрусіння й підлеглість російським культурним впливам у
всіх обсягах життя? […]. Нагадати про сі святі істини і хоче Зіньківський, до
їх він кличе. Повістка його, зігріта теплим релігійним чуттям і глибокою
любов’ю до батьківщини, робить чарівний вплив. З погляду артистичного виконання
– вона бездоганна – рядочку зайвого немає. Мова надзвичайно мелодійна” [2,
с. 24].
Костянтина
Малицька, як і багато інших письменників, у своїй творчості осмислювала
євангельські оповіді. Адже релігія повсякчас відігравала виняткову роль в житті
українського народу, а християнство мало безперечний вплив на розвиток
української літератури. Візьмемо, для прикладу, оповідь про народження Ісуса
Христа. У Біблії сказано: „А в тій
стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару
свою. Аж ось Апостол Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І
вони перестрашились страхом великим…” [1, с. 19]. Письменниця у творі
„Гарфа Леїлі” подала ці події в іншому ракурсі: не пастирі, а волові очка перші
дізналися про народження Христа. Рано-вранці з’явився перед ними білий ангел і
мовив: „Сьогодні народиться тут поміж
вами Дитятко Боже” [4, с. 7]. Тоді всі кинулись „порядкувати домівку”: і
осел, і віл, і мишки, і павуки… Саме у цьому епізоді письменниця вдається до
розкриття зображуваного засобами персоніфікації (уособлення): рослини, тварини, головні образи оповіді, володіють даром
людської мови. Костянтина Малицька одухотворює природу, змальовуючи чекання
Сина Божого. Зворушено веде вона мову про вола й осла, які мріють зігріти
немовля теплим подихом, про добрих мишок, що замітають хвостиками долівку.
Навіть Коза Гаїза намагається якось прислужитися Дитинчатку: вона витанцьовує
дивовижні танці, потішаючи його: „Ходила
вихилясом, притупцювала ніжками, вертіла головою, немов хотіла взяти когось на
ріжки. А Малий у яслах дивився на чудну танцюристку, а потім сплеснув радісно в
рученята і зайшовся перлистим сміхом” (оповідання „Коза Гаїза”) [4, с. 15].
Письменниця
у Різдвяні сюжети вплітає уривки коляд, які пробуджують у нас відчуття свята,
умиротворяють, приносять згадки Різдвяних вечорів, коли збирається вся сім′я,
коли весь світ славить народження Христа:
Бог Предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився…[4, с. 15].
Наталена
Королева також писала різдвяні оповідання, за основу яких брала біблійні
мотиви, адже сновними джерелами художньої самосвідомості Наталени Королевої є
Біблія, філософсько-теологічні системи, „мандрівні” образи і мотиви, пов’язані
з осмисленням релігійно-філософських проблем. В оповіданні „Різдвяні свята” письменниця
інтерпретує євангельську оповідь народження Ісуса Христа: „Християне, Христос народився!...Дзвонять дзвони, співають хори сопілок
і розрадувані люди. Дитину з ясел бере щаслива мати, навколо ясел стають
найкращі з юнацтва та мужі… Народ усією душею переживає незабутню для людства
Святу Вифлеємську Ніч, про яку, йдучи з гір, пастухи співають повний серцем 70
радісну новину” [3, с. 95].
Також
Наталена Королева в полотно тексту вкраплює коляду:
"Святий Йосиф гнівається, що той пекельник прийшов і
відкрив крамничку перед його вертепом…"[3, с. 95].
Людмила
Коваленко в оповіданні „Загублене ягня» (1960) висуває власну версію народження
Ісуса Христа. Дівчина Дебора шукає ягнятко. Уже й вечір настав, засяяли зорі. І
раптом Дебора помітила, що одна зірка надто яскраво засвітилася над селищем. На
її проміння дівчина й пішла. Виявилося, що зірка сповіщала про народження
Дитинки. Прихід цього чуда бачив пастух, який плакав від радості і вдяки, що
Господь дозволив йому побачити таке чудо. „Наш
Спаситель народився нам у цю ніч – і ангели прийшли сказати нам, щоб ми раділи,
як і вони…” [3, с. 179]. Дебора спершу не повірила, адже ніколи не бачила
ангелів, та, заглянувши в ясла, Дебора побачила Дитя, якого гріло біля себе
ягнятко. І в цей час вона відчула, що тепло розлилось по її тілу. Дівчинці враз
стало так ясно і радісно.
Письменниця
прагне донести нам те, що народження цього незвичайного Дитяти – це дійсно
справжнє чудо для всього людства, Боже спасіння. І неодмінно потрібно вірити в
Ісуса Христа, в його чудодійну силу, адже у повсякденному житті з нами все ж
таки дива трапляються. Неповторність, таємничість, чари різдвяної ночі надихали
й надихають багатьох митців. Є щось хвилююче і неповторне у її тиші,
урочистості.
Тому християнські твори стали могутнім
чинником у формуванні та розвитку національної культури, особливо літератури.
Вони відчутно вплинули на характер жанротворення, засоби зображення і загалом
образність.
Література
1. Біблія
або Книги Святого Письма Старого і Нового Завіту / Новий Завіт / Євангеліє від
св. Луки: Перек. Іван Огієнко. – 988–1988. – 48 с.
2. Волох С.
[Прокопович В.] Новини нашої літератури / С. Волох // ЛНВ. – 1902. – Т. 18. –
С. 24
3. Збipник
„Cвятий вeчip”: Опoвiдaння yкpaїнcькиx пиcьмeнникiв / Упорядник З. Жук. –
Львів: Cвiчaдo, 2007. – 224 с.
4. Малицька
К. Гарфа Леїлі: легенди про Христа / Костянтина Іванівна Малицька. – Торонто:
Видавництво “Євшан-Зілля”, 1953. – 34 с.
Дякую, шановна пані Роксолано, за дослідження! Чи вдавалися автори, твори яких ви досліджували, до інших джерел різдвяної сюжетики?
ВідповістиВидалити