Якобчук Оксана МАРКЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕАЛЬНОСТІ В РОМАНІ ГАСЬКИ ШИЯН «ЗА СПИНОЮ»

 

Якобчук О. Г.

студентка 5 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

МАРКЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕАЛЬНОСТІ

В РОМАНІ ГАСЬКИ ШИЯН «ЗА СПИНОЮ»

 

2019 року вийшов друком другий роман Гаськи Шиян «За спиною». Твір, що здобув премії Євросоюзу, «ЛітАкценту», довгого списку Книги року
ВВС-2019, репрезентує «погляд на війну не учасника, а спостерігача» [1].

Молода успішна галичанка Марта, яка уникає думок і розмов про війну на Сході України, змушена відрефлексувати цю тему для себе, оскільки її хлопця мобілізовано. Головній героїні вдається це зробити в цілком властивій їй феміністичній манері. Монологічна оповідь Марти вибудовується на образах-враженнях, які можна класифікувати за двома параметрами: загальні враження від навколишніх подій і погляд жінки, котрі сприяють формуванню загальнонаціонального та феміністичного дискурсів у романі.

Українське суспільство воєнного періоду постає в різнопланових деталях і образах: типах відвідувачів фітнесклубу (ті, хто дбає про своє тіло; дівчатка-підлітки, котрі мають конфлікти з батьками та ін.); рекламі; патріотичних банерах («СЛАВА УКРАНІ! – (тризуб) – ГЕРОЯМ СЛАВА!» [2, с. 32]); ознаках війни («Військова машина з прозаїчним, роздрукованим на аркуші А4 написом «ГРУЗ 200».., старий, деренчливий локально-вінтажного розливу джип з чорною стрічкою на дзеркалі…» [2, с. 36]); пересічних мешканцях міста і буденних ситуаціях («трамвай попереду зупинився, бо переводять стрілки. І студенти медколеджу в білих халатиках тим часом їдять сосиски і слухають у рожевих навушниках якісь радісні мелодії. Можливо, підуть сьогодні на боулінг чи на ковзанку» [2, с. 36]); світлині Саші Матвієнко, що стала символом сирітства через війну, адже батько дівчинки загинув у серпні 2014 року; образах дітей військових, батьки яких перебувають на війні («Цвяхом у серці мені застряг аркушик… де було прохання, окрім ляльки Маші, принести тата» [2, с. 95]); розповідях-сповідях учасників бойових дій про війну («Раз лежимо в полі с огурцами, а нас обстрілюють. Я кажу свому другу, хочеш огурцов, вкусниє такіє. А он молчіт. Убілі его. Он песню еще написал “Смерть – как сон – крутится наше колесоˮ» [2, с. 113–114]) тощо.

Одним із важливих і болюче-дражливих виявів воєнного часу, що художньо осмислюється авторкою, є проблема переселенців, яким, окрім тягот війни, судилося пізнати відчуття зайвої й нікому непотрібної людини. Так, досить заможна сімейна пара збирається емігрувати за кордон, оскільки в Україні поза межами Донеччини вони виявилися ніким іншим, як «лугандонами», тобто таким собі суспільним непотребом. Очікуваний розрив із Батьківщиною зовні безболісний, але те, що філософію батьків озвучує їхня дитина, яка ділиться своїми відчуттями після переїзду («С людьми все сложнее. По бабушке я немного грущу, но у каждого свой выбор и жизненный путь. Надо быть с теми, с кем тебе в одно направлении» [2, с. 172]), змушує принаймні задуматися над питаннями несприйняття представників одного регіону мешканцями іншого, мовчазного звинувачення населення окупованих територій у бездіяльності тощо.

Маркером української реальності є й переоцінка суспільних та моральних цінностей – процес тривалий, складний, позначений гальмуванням, що значною мірою залежить від інформаційного простору; шаблонності підходів до поняття «патріотизм», нерозуміння особливостей кожного регіону тощо. І головне: відповіді на всі питання, які постають упродовж переформатування морально-етичної системи України, криються в тонах і напівтонах, за стереотипами, консерватизмом, егоїзмом чи й егоцентризмом українця.

Феміністичний дискурс Гаськи Шиян оголює дві актуальні проблеми сьогодення: місця й ролі жінки в суспільстві та тілесності. Авторська версія розуміння цих питань позначена високим рівнем провокативності. Так, йдеться принаймні про основні жіночі типи: берегиню й незалежну (із т. з. соціальної, сімейної, матеріальної) жінку. Образ берегині цілком традиційний, позначений жертовністю й відповідальністю, наприклад, Олька, яка має основне місце роботи, займається волонтерством, встигає приділяти дітям увагу (вчить із ними уроки, водить їх на гуртки), виконувати всю домашню роботу. І така життєствердна енергія жінки викликає захват: «Я (Марта – О. Я.) заздрю Ольчиній вітальності! Вона належить до того особливого типу з якимось невичерпним джерелом позитивної енергії, так, наче у жилах в неї тече
Ред Булл» [2, с. 49].

Головна героїня презентує зовсім інший тип жінки, котра так і не змогла вжитися в образ берегині, оскільки, будучи вільною морально й матеріально незалежною, не може обійтися без емоційного й побутового комфорту. Що можна трактувати, з одного боку, як свободу вибору, а з іншого – ознаку суспільства споживачів. Насамперед через цей тип жінки актуалізується питання тілесності, яка «постає передовсім формою вираження персонажа» [1].

Отже, маркери української реальності в романі Гаськи Шиян «За спиною» означено рефлексією незручних дражливих аспектів важливих соціально-політичних і морально-етичних проблем українського суспільства періоду початку війни на Сході України, відповіді на які у творі залишаються відкритими.

Література

 

1. Платонова А. Гаська Шиян: «На початку війни я прокидалася вночі з думкою тікати світ за очі». LB.ua. 2020. 3 лютого. URL: https://lb.ua/culture/2020/02/03/448850_gaska_shiyan_na_pochatku_viyni.html

2. Шиян Г. За спиною. Харків. Ранок: Фабула, 2019. 352 с.