Менчак А. Ю. ТРАВЕЛОГ ДЗВІНКИ МАТІЯШ «ДОРОГА СВЯТОГО ЯКОВА» ЯК ДЖЕРЕЛО ІМАГОЛОГІЧНОГО ДОСВІДУ

Менчак А. Ю.
студентка 4 курсу
Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

ТРАВЕЛОГ ДЗВІНКИ МАТІЯШ «ДОРОГА СВЯТОГО ЯКОВА» ЯК ДЖЕРЕЛО ІМАГОЛОГІЧНОГО ДОСВІДУ

Імагологія як міждисциплінарна галузь останнім часом набуває особливого значення в гуманітарних науках – психології, соціології, історії, політології, культурології тощо. У літературознавстві її предметом дослідження стали етнічні образи як репрезентації національних культур. Під етнічним образом слід мати на увазі  «такий літературний образ, що конструює не лише індивідуальні риси, а й етнічну (національну) ідентичність зображуваних персонажів, краєвидів чи історичної минувшини, подаючи певні їхні ознаки як «типові» для відповідної країни, «характерні» для цілого народу» [1, с. 54]. Отож, літературна імагологія, з одного боку, відіграє важливу роль у формуванні образу тієї країни, якій належить література, а з іншого – знайомить власне суспільство з іншими культурами. Сьогодні, в умовах загальносвітових тенденцій інтеграції і глобалізації, роль творів літератури, що репрезентують етнообрази, як і роль літературної імагології, що ці образи вивчає, є особливо актуальною. З їх допомогою в глобальному комунікаційному співтоваристві людина здатна «вийти» за межі власної культури, розвивати культурну сприйнятливість, толерантне ставлення до інших культур та їх представників, формувати уявлення про власну культуру в контексті світового культурного розвитку тощо.

Це й зумовило мету нашого дослідження – аналіз книги Д. Матіяш «Дорога святого Якова» крізь призму міжкультурної комунікації з опертям на науковий апарат літературної імагології. Такий аспект рецепції твору буде актуальним як із погляду формування гетерообразів (образів інших культур), так і з точки зору самоусвідомлення й пізнання автообразу (образу власної культури) через екстраполяцію світу «іншого» на свій власний.

Крім теоретичної праці Д. Наливайка («Літературна імагологія: предмет і стратегії»), який стояв біля джерел вітчизняної літературної імагології, нині вже сформувалася й низка імагологічних літературознавчих студій Р. Голика, Г. Грабовича, Д. Гомона, Т. Денисова, О. Мушкудіані, В. Нарівської,  О. Пахльовської, М. Тарнавської, Д. Чика та ін. Стосовно ж обраного твору, то йому присвячене лише одне дослідження [2], що дає підстави говорити про наукову новизну нашої роботи.

У літературі й літературознавстві окреслилася низка жанрів, що формують етнокультурні образи: історичний, пригодницький, воєнний / антивоєнний романи; публіцистична, кулінарна есеїстика;   подорожні твори тощо. Зокрема, важливим джерелом імагологічного дискурсу сьогодні є травелог – «звіт про подорож, але не просто хронологія поїздки, а реакція на побачене й літературно оформлена на папері, в залежності від індивідуального стилю мандрівника, його художнього смаку» [3, с. 37]. Провідною ознакою травелога є хронотоп дороги, переміщення персонажа в часі і просторі. При чому ці характеристики мандрівки можуть бути як дійсними, так і віртуальними, уявними, а персонаж – як особою реальною, так і вигаданою.

Травелог «Дорога святого Якова» став літературною фіксацією однойменного паломницького маршруту письменниці Д. Матіяш та її чоловіка Є. Іларіонова. Обрана ними так звана французька дорога, що є найпопулярнішою серед сучасних пілігримів, має протяжність близько 800 км і поєднує містечко Сен-Жермен у французьких Піренеях й іспанське  місто Сантьяго-де Компостела та мис Фіністера – Кінець Землі.

Умова мандрівки – необхідність задля отримання посвідчення прочанина проходити певну відстань, щоб кожного дня мати відмітку в наступному місці паломницького маршруту, – зумовлюють архітектоніку книги. Вона нагадує особистий щоденник, який складається з 43 розділів – за кількістю днів, проведених у дорозі.

Ідея руху, закладена в творі, підкреслюється не лише його назвою, але й картою мандрівки, вміщеною на форзаці, та епіграфом: «Що не має початку, не має кінця. Дух починається там, де хоче» [4, c. 5]. А вже на перших сторінках визначено мету паломництва: «Каміно-де-Сантьяго, або ж дорога святого Якова – це унікальний досвід… перебування у дорозі, фізичні та моральні зусилля, знайомства з людьми з різних країн, історії людей» [4, c. 7]. 

Упродовж усього твору героїня та її чоловік взаємодіють із госпітальєро й паломниками, які представляють різні країни і культури. Це і швейцарець Франц, який уже має досвід паломництва, бо пройшов дорогу Via Francigena, що пролягає через Англію, Францію, Швейцарію й Італію. І 18-річна бельгійка Ірма, яка вирішила після закінчення гімназії здійснити свою мрію і пройти дорогу святого Якова пішки від самого дому та її батько Люк, котрий приєднався, щоб допомогти подолати цей шлях. Авторка підкреслює відкритість цих людей до світу й увагу до власних духовних спонук одночасно.

Загалом, наголошує Д. Матіяш, дорога вчить підтримці, прикладом цього є мати з дочкою – Тереза й Софія – з Лондона: пройшовши дорогу самостійно, мати вирішила пройти її і з дочкою. Чи група паломників з обмеженими фізичними можливостями, які не змогли б мандрувати без сторонньої допомоги.

Важливим із точки зору переконливості тексту є те, що авторка «надає слово» випадковим попутникам, власним знайомим, місцевим мешканцям. Так, за допомогою приятелів подружжя Альфонсо та Вірхінії, які дають їм безкоштовний нічліг і вечерю, пояснюється атмосфера гостинності й шанобливого ставлення корінного населення до мандрівців: «із паломниками у дім приходить Божий мир» [4, c. 20]. А вустами безіменного госпітальєро на шляху Граньйон – Тосантос дається найпромовистіша оцінка паломницького маршруту: «дорогою святого Якова ідуть люди з усіх континентів – отож це така дорога, що вміщає у себе цілий світ» [4, c. 33].

Мірилом у оцінці явищ «чужого» світу для авторки є світ «свій». Благополуччя інокультурного середовища підкреслює потребу рішучих змін в українському суспільстві – як у духовому, так і в політичному розумінні.  Мрії про світле майбутнє України пов’язані з критикою комуністичного спадку, що продовжує даватися взнаки: «Ловлю себе на думці, що часом забуваю, з якої я країни. Забуваю про всю нашу історію XX століття – мені здається, що цього не могло бути. Поруйнованих церков і монастирів не могло бути. Перейменованих вулиць, міст і містечок не могло бути. Колгоспів не могло бути. Залізної завіси не могло бути» [4, с. 28].

Примітно, що сучасні паломники сприймають своє проходження  дорогою подібно до того, як його сприймали і їхні далекі попередники: вони шукають на ній не лише задоволення власних духовних потреб, але прагнуть допомогти тим, хто з певних причин не може здолати цей шлях, проте потребує допомоги. Зокрема, чоловік Дзвінки Євген розкриває зворушливу історію маленької приятельки Олесі, яка бореться з онкозахворюванням і дуже просила його: «розкажи святому Якову про мене, і що я хочу збудувати машину часу, щоб мама з татом не сумували» [4, c. 33].

Авторка протягом усього твору намагається підвести читача до думки: інколи зміна звичного «маршруту» життя здатна принести новий досвід і повністю змінити себе. Дорога для Д. Матіяш – спосіб досягнення власної врівноваженості, душевного спокою, моральних чеснот: «На мене сиплеться моє життя: малодушність, лицемірство, боягузтво, маленькі обмани, зовсім крихітні, ледве помітне лукавство. Недоказування і приховування правди. Хіба це все я? Важко простити іншим. Важко простити собі. Але коли по-справжньому цього хочеш, легко» [4, с. 28]. Паломництво стає для неї тим рушієм, який веде до усвідомленості власних дій і вчинків, свого місця в житті.

Книга Д. Матіяш «Дорога святого Якова» є важливим джерелом розширення наших уявлень про культурну карту світу, формування сценаріїв міжкультурної комунікації на рівні індивідів, соціумів, культур. Імагологічний дискурс твору стоїть на заваді штучним кордонам між націями, міжкультурним стереотипам і упередженням, які здатні руйнувати гармонійні міжнародні стосунки. Водночас у травелозі Д. Матіяш  реалізується не тільки потяг людини до пізнання інших світів, але й жага свободи як найвищої духовної цінності. 

Література

1.   Будний В. Розгадка часів Цирцеї: національні образи та стереотипи в освітленні літературної етноімагології. Слово і час. 2007. № 3. С. 52–63.

2.   Горбач Н. Паломництво як досвід міжкультурного діалогу в книзі Д. Матіяш «Дорога святого Якова». Людина в мовному просторі: історична спадщина, проблеми, перспективи розвитку : матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції (17–18 травня 2018 р.) : зб. тез / упорядники : І. Глазкова, В. Богдан. Бердянськ : БДПУ, 2018. С. 43–46.

3.   Джигун Л. Жанр літературного травелогу в структурі мемуарів еміграційних письменників. Філологічний дискурс. 2017. Вип. 5. С. 35–48.

4.   Матіяш Д. Дорога святого Якова. Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. 224 с.