Миронюк Ю. Ю. ХУДОЖНЬО-ІНТЕНЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ ОБРАЗУ РУЇНИ В РОМАНІ В. ШКЛЯРА «ХАРАКТЕРНИК»

Миронюк Ю. Ю.

студентка 1 курсу магістратури

Запорізький національний університет

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко В. М.

ХУДОЖНЬО-ІНТЕНЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ ОБРАЗУ РУЇНИ

В РОМАНІ В. ШКЛЯРА «ХАРАКТЕРНИК»

Однією з тем, які досі підлягають ретельному дослідженню та осмисленню як у фахових історіографічних, так і в літературно-мистецьких колах, є козацтво. Немає сумнівів, що невгасимий інтерес до історичної тематики є проявом бажання очистити національну пам’ять від наклепу та фальші, відновити правдиві дані й зберегти їх для наступних поколінь. Події минулого знаходять своє місце в художній літературі, обростаючи авторськими домислами й вимислами й мовби стаючи для читача більш реальними, такими, що їх можна відчути й пережити.

Прикметно, як із внутрішніми суспільно-політичними коливаннями в суспільстві змінюються акценти в літературі. В час найбільшого розквіту творів про національно-визвольні змагання першої половини ХХ ст. деякі автори фокусуються на ще більш суперечливих і непростих темах, як-от окремі періоди історії козацької України. Йдеться насамперед про роман В. Шкляра «Характерник», виданий у 2019 р., а відтак практично не досліджуваний: наразі можливо знайти лише окремі рецензії В. Квітки, С. Орел та ін. Це спонукає нас до більш детального й прозорого аналізу, тож актуальність і наукова новизна зазначеної теми є досить високими. Мета поданої розвідки – проаналізувати багатогранний образ Руїни в романі «Характерник» у контексті авторської образотворчої системи. Серед поставлених завдань – визначити жанрову специфіку твору та дослідити, які засоби, тропи, символи тощо використав автор, конструюючи образ Руїни.

В. Квітка слушно зазначає: «Крім того, будь-який історичний роман – це завжди частково літопис, а частково – і міт» [1]. У «Характернику» йдеться про події, що розвиваються на Запорозькій Січі в другій половині XVII ст., тобто після сумнозвісної Переяславської ради 1654 р., «коли українські гетьмани вже достатньо в історії напомилялися, а нині триває чотиригетьмання, і попереду – початок кінця середньовічної історії України як хоч у чомусь самостійної…» [1].

Назва роману відгонить чимось містичним та ірреальним, і це, вочевидь, є частиною авторського задуму. В романі чимало уваги присвячено феномену характерництва, котре, як свідчать літописи й різноманітні джерела, активно функціонувало на теренах Січі: наприклад, один із героїв Кирик Лупиніс разом із товаришами проходить кількарічну науку в старого Кміти, котрий учить їх міняти подобу, витримувати страшні фізичні навантаження тощо. Однак характерництво – не головна тема цього твору, а радше внутрішня наснага, важливий сугестивний компонент, який налаштовує читача на потрібний лад. Козацтво оповите містикою, міфами й легендами, і далеко не кожен його феномен підтверджують достовірні джерела. Період Руїни, коли «від Богдана до Івана не було гетьмана», є одним із таких. Маючи у своєму розпорядженні скупі згадки про цей час, а також суперечливі історичні документи, народні спогади про ту добу, В Шкляр створив оригінальний і захопливий історичний роман із елементами фантастики.

Зав’язка роману така: приблизно в 1673 р. на Січі з’являється гурт козаків із Дону, з якими прийшов буцімто син царя Олексія Михайловича – Симеон: «А кого ще крутить сумнів, той може своїми очима побачити знамення… Царський вінець на плечі й молодий місяць, перехрещений із шаблею, на грудях коло серця» [2, с. 31]. Кошовий Сірко розраховує використати цей «козир» у небезпечній грі з московитами, тим паче, що він мав намір отримати гетьманські клейноди: «Коли на лівому березі посипалися гетьмани, як гнилі груші з дерева, коли козаки у гніві розтерзали Брюховецького за те, що закликав в Україну московських воєвод правити містами й містечками, а після Брюховецького впав Демко Многогрішний, ось тоді заговорило честолюбство в Сіркові [2, с. 126]. Можна сказати, що весь роман – це художньо оброблений політичний портрет Івана Сірка, перемежований життєвими колізіями інших героїв, а відтак розкривається нова грань назви «Характерник»: здавна в народі побутували перекази про магічні здібності кошового, який буцімто міг перекидатися на хорта, наганяти страх на ворогів тощо.

Важливою деталлю є те, що образ Руїни в романі більшою мірою персоніфікований. Попри те, що В. Шкляр традиційно виявляє глибоку обізнаність із історіографічним матеріалом (наприклад, працями Д. Яворницького), він не захоплюється дослідженням козацького побуту й не заглиблюється в економічні чи будь-які інші аспекти цього періоду. Образ Руїни, з одного боку – схематизований, поданий у вигляді розрізнених деталей мозаїки, як, наприклад, згадка про раптовий спалах чуми на Запорозькій Січі. З іншого боку, цей образ переломлюється через плеяду різних, де в чому романтизованих, образів – того ж Сірка, Івана Міюського, царевича Симеона, Кирика Лупиноса та інших персонажів. Письменник дивиться на художній простір Січі очима кошового: наприклад, послуговується його ж оцінкою становища, в якому опинилася роздроблена, колись могутня гетьманська держава: «Тепер маємо аж чотири гетьмани – Самойловича на лівому березі, Дорошенка, Суховія та Ханенка на правому. І ні від кого пуття немає. Зубами за гетьманство тримаються, за маєтності, за млини та угіддя свої печуться… Дорошенко, кум мій, під зелену хоругву схилився, бо свій хосен у тому побачив. Каже, що під турком нам буде краще, бусурмен не змішає козацький народ із собою… [2, с. 194]. «Багатогетьманство» й різні стратегічні рішення, з одного боку, розхитують і без того тривке становище України, але з іншого боку, парадоксально впливають на внутрішнє бажання людей шукати компроміс і триматися разом у боротьбі проти спільного ворога.

Отже, в історичному романі В. Шкляра «Характерник» представлено новий погляд на період Руїни 1657–1687 рр. Осмислюючи його, письменник артикулює донедавна непопулярну й достатньо неоднозначну думку: те, що Україна перебувала в роздрібленому стані так званого «багатогетьманства», навпаки позитивно вплинуло на формування великої території сучасної держави, а також зумовило бажання нації триматися в єдності, а не осібно протистояти ворогу.

Література

1. Квітка В. Характерник Василь Шкляр. URL: https://uain.press/blogs/harakternyk-vasyl-shklyar-1142003 (дата звернення: 15. 02. 2020).

2. Шкляр В. Характерник : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. 304 с.