Інформацій- ний лист

Збірники наукових праць

пʼятниця, 21 лютого 2020 р.

Менсітов І. І. СОН ЯК ЕЛЕМЕНТ ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ В РОМАНІ В. ЛИСА «І ПРИБУДЕ СУДДЯ»


Менсітов І. І.
студент 1 курсу магістратури
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Костецька Л. О., к. філол. н., доцент

СОН ЯК ЕЛЕМЕНТ ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ
В РОМАНІ В. ЛИСА «І ПРИБУДЕ СУДДЯ»

Здавна природа сну і сновидінь цікавила дослідників у різних галузях науки й мистецтва. В античній літературі таке фізіологічне явище мало своєрідне втілення у міфі про Морфея – бога сновидінь та його батька, бога сну – Гіпноса. Давньогрецькі філософи Геракліт і Платон пов’язували сновидіння з внутрішнім світом людини, а Демокріт і Арістотель з роботою людського мозку.  Використання сновидінь як художнього елемента в літературному творі є розповсюдженим прийомом, що зустрічається в міфах, епосі, релігійних текстах, історичних хроніках, в белетристиці й поезії. Перші захоплення вченням про несвідоме в українській літературі пов’язують з імпресіоністичною манерою М. Коцюбинського (оповідання «В дорозі»), з творчістю Панаса Мирного («Повія», «Хіба ревуть воли як ясла повні?»), Івана Франка («Під оборогом», «Boa constrictor»), котрі наголошували на необхідності особливого чуття взаємозв’язку реального і уявного. Вдаються письменники до картин сну задля формальної побудови і художньої композиції всього твору, його складових частин, а також для психологічної та ідеологічної характеристики дійових осіб. Залежно від епохи сновидіння виступали в літературі як наративне загальне обрамлення (наприклад «Приборкання норовливої» В. Шекспіра), або в ролі основного сюжету: ввесь твір є змістом сну одного з дійових осіб (сон Тетяни з «Євгенія Онегіна» О. Пушкіна, сон Дункана і слуг у «Макбеті» тощо).
Цікавою є думка Н. Фенько [2, с. 11] щодо класифікації уведених у твір снів. Так, науковець виокремлює «сни-потрясіння», що пов’язані з кризою свідомості й призводять до внутрішніх змін персонажа, тим самим сприяють його внутрішньому розвитку. Одним із різновидів снів-потрясінь є сон психологічного конфлікту, що характеризує основу психологізму твору. Письменник наче піддає внутрішній світ героя випробовуванню через «суд совісті», з чого й виникає підтип з назвою «сон-прозріння», який відбиває важкий психологічний злам (сон Чіпки Варениченка «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). Ідейна роль картин сну має свою специфіку: чим складніші зв’язки картин сну зі структурою твору, тим складнішою стає ідейна роль цих картин. Місце розташування картини сну в творі не буває випадковим і завжди пов’язане з його ідейним змістом. За цим критерієм можна виділити три групи сновидінь: 1) картини сну, які розташовані на початку твору (інформаційна база для читача); 2) картини сну, що розташовані в середині твору (кульмінація); 3) картини сну, які розташовані в кінці твору (підсумок).
Вважається, що сон промовляє до людини мовою, тлумачення якої вимагає перекладача. Потреба в тлумаченні сновидінь виникає в людини у зв’язку з потребою самопізнання на інстинктивному рівні, про що говорять відомі практики психології З. Фройд і К.-Г. Юнг, і з тієї ж причини (безпосереднього стосунку до окремої людини) сон ніколи не трактується однозначно. Єдине, в чому збігаються думки дослідників сновидінь – так це в тому, що їх головною функцією є повідомлення (сон Святослава зі «Слова о полку Ігоревім). Дія такого типу сновидінь («пророчі сни») не така сильна і, як правило, реалізується через переживання героїв. Найчастіше це важка тривога, страх, передчуття неминучого. Подібний елемент формування художнього простору активно використовується і в творах сучасних письменників, зокрема, сновидіння головного героя роману В. Лиса «І прибуде суддя» Георгія Лащука. Сни Георгія динамічні й детальні, насичені подіями й стосуються різних періодів його життя. У більшості випадків героєві сниться почуття провини за власні вчинки, наприклад, сновидіння, в яких герой бачить померлу провідницю Людмилу, скривджену його поведінкою колишню подружку Валерію і сусідську дівчину Ґлорію, почуття якої Георгій сплюндрував.
«Сон-катарсис» призводить помічника судді до стану емоційного потрясіння і внутрішнього очищення, за допомогою якого автор передає кардинальні зміни психології персонажа (ефект миттєвого психологічного перевороту). В. Лис відображає суть вини Георгія Лащука – наповнює художній простір роману таємницею й можливістю для самоаналізу: «Я побачив лице Валерії, в її чудових волошкових очах – здивування, біль і образа. Як вона чекала тих кількох слів, які я мав сказати…» [1, с. 16]. Головною справою судді Георгія Лащука стане суд над самим собою, над своїми принципами та ідеалами, що сформувалися у результаті «захисту свідомості» або так званих заперечення й підміни фактів розумом: «Вночі перед сном до мене прийшла мама. Ні, не прийшла, а я побачив її: вона бігла, спотикаючись, по снігу, якого рясно насипало вночі. Бігла, а я стояв біля вікна. Тільки далі все було не так, як насправді колись. Мама зайшла до хати, підійшла до мене і погладила по голові. Тітку Марію вбито? прошепотів я. – Як і тоді, – сказала мама» [1, с. 193]. Картина сну акумулює головну ідею роману – ідею кари, яка розвивається письменником на кількох рівнях.
Особливості розташування В. Лисом картин сну дозволяють зафіксувати момент перелому в ідейно-композиційній структурі твору. До героя повертаються спогади щодо початку його роботи на новій посаді помічника судді й того, хто змусив це почуття провини проявитися. Георгій не міг повірити у те, що вбивцею був його родич, людина, яка виростила його і прийняла як рідного: «Згодом до села приїхала міліція і слідчі з районного центру. Вони й встановили, що на сокирі, яка належала тітці Марії і лежала поруч із убитою, були відбитки пальців дядька Івана» [1, с. 166]. Значна кількість сновидінь у творі – його особливість, що свідчить про певне ідейно-композиційне та смислове навантаження. Виходячи з осмислення відношення людини до світу, в  романі «І прибуде суддя» В. Лис використовує сон-концепцію, що подібно до сну-художнього прийому спрямована на внутрішній світ героя, але підсвідомість тут перестає бути автономним складником особистості, що є більш характерним для модерністичного типу мислення.
Доволі насичений роман В. Лиса і так званими віщими сновидіннями, серед яких більша частина – події недалекого майбутнього, що видно з фіналу тексту. Так, неодноразово Георгій бачить уві сні натяки на наближення біди (падіння будинків, загибель людей), однак його скептичне ставлення від того не припиняє зростати: герой уперто заперечує такий звязок. Із розвитком подій сновидіння набувають все нових образів та сенсу для Георгія: «Буває, що вбивають навіть добрі й чесні люди…» [1, с. 166], – те, що має усвідомлювати справжній суддя. У фіналі роману картини сну набувають такого художнього значення, що через сюжетно-композиційну сферу починають опосередковано впливати на стильові особливості твору, в результаті чого кульмінацією стає внутрішнє одкровення, в якому автор ставить героя в умови психологічного саморозвитку й морального вибору.
Отже, використання такої кількості ірреальних картин сну в романі В. Лиса «І прибуде суддя» є не поодиноким художнім прийомом, воно формує цілісну художну конструкцію. Ніяк не пов’язані картини сну насправді творять у романі єдиний ряд, побудований письменником так, що кожне нове сновидіння стає поштовхом для духовного росту головного героя. Композиційно сон у романі можна розглядати як елемент формування художнього простору.
Література
1.  Лис В. І прибуде суддя : роман. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018. 240 с.
2. Фенько Н. Естетичні функції картин сновидінь у творах українських письменників другої половини ХІХ–ХХ століть : автореф. дис… канд. філол. наук : 10.01.01. Дніпропетровськ, 1999. 19 с.

4 коментарі:

  1. Добрий день! Ілле, Ви не вперше трактуєте функції оніричності в цьому творі. Мабуть, це спричинене невичерпністю теми. Як Ви вважаєте, чи орієнтується В. Лис на світову літературну традицію створення умовного наративу, вибудовуючи художній простір?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Вітаю вас! Дякую за запитання! Певна річ усі ми йдемо (або намагаємося йти) поруч з часом, і бути актуальними - значить бути сучасними. Це стосується і письменників (справа не тільки у масовості літературного твору). У романі, що розглядається нами й в інших роботах В. лиса подібна риса (використання умовного наративу) простежується (не дарма ж "Століття Якова" визнали на світовому рівні).

      Видалити
  2. Добрий вечір! Скажіть, будь ласка, чи ще хтось з українських письменників звертався до теми сну у власних творах?

    ВідповістиВидалити
  3. Дякую за запитання! Зверніть увагу на "Доки світло не згасне назавжди" М.Кідрука!

    ВідповістиВидалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.