Грицун Р. С. ВІДОБРАЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ ІНКЛЮЗІЇ У СУЧАСНІЙ ПРОЗІ ДЛЯ ДІТЕЙ

Грицун Р. С.

студентка 1 курсу магістратури

Міжнародний економіко-гуманітарний університет

імені академіка Степана Дем’янчука (м. Рівне)

Наук. кер.: Овдійчук Л. М., к. пед. н., доцент

ВІДОБРАЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ ІНКЛЮЗІЇ

У СУЧАСНІЙ ПРОЗІ ДЛЯ ДІТЕЙ

У ХХІ ст. українська література характеризується тематичною різноманітністю і дитяча проза – не виняток. Однак серед усього різноманіття мотивів, проблема інклюзії залишається на маргінесах, незважаючи на її актуальність. Проте ця тема не є новою ні для світової, ні для української літератури. Її порушували і за часів античності, але тоді люди з особливими потребами були зайвими в соціумі. «Нехай в силі буде той закон, що жодної каліки-дитини годувати не варто!» – казав Аристотель [цит. за: 2, с. 7]. Іншої думки був філософ Григорій Сковорода, котрий у «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» стверджував, що важливо пізнати внутрішній світ людини, жити в любові з оточуючими, а також акцентував увагу на тому, що абсолютно всі мають право бути щасливими: «Премилосердна природа всім без винятку душам відкрила шлях до щастя…» [цит. за: 2, с. 7]. Характеризуючи еволюцію концепції інклюзії, варто виокремити кілька етапів: спочатку, це питання навіть відмовлялися обговорювати (етап заперечення), згодом – прийняли, але вважали, що проблема не стосується системи, тому вживали заходів з організації окремого навчання. Третій етап – це розуміння сутності проблеми.

Нове бачення проблеми передбачає належне ставлення до людей з інвалідністю, незалежність їхнього життя, визнання їх соціальної значущості як повноцінних громадян. Водночас питання гідного життя людей з особливостями психофізичного розвитку вирішені недостатньо. Саме у теперішніх соціокультурних умовах загострюється проблема соціального інтеґрування дітей з інвалідністю [див.: 1, с. 32]. Вважаємо, що ці проблеми можуть бути вирішеними в тому контексті, в якому суспільство готове змінити свої стереотипи і прийняти людей, котрі мають певні відхилення, у повноцінне соціальне життя. Саме тому так важливо порушувати проблему інклюзії у художній літературі, а особливо, якщо вона призначена дітям. Ми повинні донести до сучасного юнацтва, що наявність певних нозологій – це не вирок і, у жодному разі, не ознака меншовартості.

У вітчизняній літературі цю тему порушила низка авторів, зокрема, Олена Осмоловська («Сонце в озері твоєму»), Вікторія Надикто («Пригоди Даші й Тіні»), Ірина Арчер, Міла Березюк, Ольга Гой, Оксана Драчковська, Ганна Коназюк, Мар’яна Лелик, Ольга Раманська, Людмила Охріменко – збірка інклюзивних оповідань «Terra інклюзія 2018».

 Євгенія Пірог – одна з небагатьох, хто також звернув увагу на тему інклюзії. Повість «Тридцять перший меридіан» розповідає нам про пригоди Петрика з української Семенівки, закоханого в життя, попри важку фізичну ваду, та прагматичної київської старшокласниці Олі, у котрої проблеми із зором, але ці труднощі не завадять підліткам вирушити в експедицію та знайти артефакти трипільської культури. Головний герой показує, що інвалідний візок не є перешкодою для мандрівок та нових звершень, бо головне – знайти себе у цьому світі «…у когось сила в руках, у когось – в голові. Але у всіх має бути й в серці» [3, с. 35]. Неабияк вражає Петра еволюція ставлення оточення до його проблеми: «Петрик вдячно згадав асистента, який видав ліхтарик і йому, Петрику, на рівні з іншими, хоч вочевидь, скористатися ним самотужки хлопець не міг. Це тобі не вчителька, що в далекому першому класі кинула мені на вимолену парту піваркуша і зламаний олівець, бо ж «а воно йому нащо?», – відпустив у вічність гіркий спогад хлопчина» [3, с. 53], разом з цим герой змінює власне ставлення до інших: «Петрик відчув, як його кинуло в жар, щоки почервоніли. Жаліюся, жаліюся в душі на свою безпорадність. А що я знаю про те, як іншим ведеться? Треба сприймати, що маєш, і цим збагачуватися» [3, с. 57]. Через образ Сергія авторка показує, що люди, яких ми називаємо з «обмеженими можливостями», зовсім не такі: «Сергієві двадцять сім, він коротко стрижений і трохи клаповухий. Через важку травму він мусить пересуватися на візку…» [3, с. 23], але хлопець не падає духом, навпаки, він допомагає іншим, створивши веб-сторінку «СЕРЖ: Секретний Енергетичний Ресурс Життя», своєрідну волонтерську інтернет-платформу, за допомогою якої рятує життя інших, тим самим мотивує до дій головного героя, закликає мріяти, ставити собі мету та робити все задля її досягнення.

Повість Є. Пірог «Тридцять перший меридіан» – це путівник у світ інклюзії не лише для дітей, але й для дорослих, це енциклопедія змін у свідомості. Авторка показує, наскільки важливо сучасному суспільству розвиватися не лише у сфері технологій, але й духовно. Адже, «спорідненість душ стверджує єдність людства у прагненнях та мріях, бо кожне наше сходження – рух уперед і крок до пізнання» [3, с. 77].

Отже, сучасна дитяча проза повинна бути зорієнтована і на проблему інклюзії, але не для того, щоб показати страждання і біль людей з особливими потребами, не для того, щоб викликати в нас почуття жалю, а щоб показати, що усі люди різні, і усі мають право бути почутими. А індивідуальності, у котрих є певні вади, потребують, насамперед, сприйняття та розуміння, і тільки тоді адекватної допомоги. Такі твори повинні призвичаїти дитяче та батьківське середовище толерантно ставитися та поважати усіх людей, без винятку.

Література

1. Бондар Т. Теоретичні засади реалізації концепції інклюзивної освіти. Science and Education a New Dimension.Pedagogy and Psychology, 2013, № 37. С. 31–33.

2. Будник О. Інклюзивна освіта. Івано-Франківськ : ПП Бойчук А. Б., 2015. 152 с.

3. Пірог Є. Тридцять перший меридіан / Є. Пірог : повість укр. мовою для серед. та старшого шк. віку. Київ : Видавничий центр «12», 2019. 88 с.