Гринь Ю. В. «КНИГА ПРОРОКА ЄЗЕКІЇЛЯ» ЯК ІНТЕРТЕКСТ ПОВІСТІ Д. МОРДОВЦЕВА «ПАЛІЙ, ВОСКРЕСИТЕЛЬ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ»

Гринь Ю. В.

аспірант

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Павленко І. Я., д-р. філол. н., професор

«КНИГА ПРОРОКА ЄЗЕКІЇЛЯ» ЯК ІНТЕРТЕКСТ ПОВІСТІ
Д. МОРДОВЦЕВА «ПАЛІЙ, ВОСКРЕСИТЕЛЬ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ»

Незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених проблемі інтертекстуальності літератури, багато питань залишається дискусійними. Так, не існує загальноприйнятого визначення понять «інтертекстуальність» та «інтертекст», відсутня їх чітка диференціація, невирішеним лишається питання усвідомленості / неусвідомленості звернення автора до інтертексту, немає єдиної класифікації типів та форм інтертекстуальньних зв’язків.

Проаналізувавши різні підходи до окреслених питань, можемо сформулювати основні положення, якими керуватимемося у цьому дослідженні:

1)  Інтертекстуальність – це міжтекстова взаємодія; для виникнення інтертекстуальності потрібно мінімум 2 тексти (текст-донор та текст-рецепієнт).

2)  Інтертекст – це текст-донор, текст-джерело інтертекстуальності.

3)  Інтертекстуальність може бути як усвідомленою, так і неусвідомленою, залежно від авторських інтенцій.

Дослідниками найчастіше виділяються такі форми інтертекстуальності: цитата, алюзія, ремінісценція. Зважаючи на те, що і ці форми визначаються по-різному, наведемо власне бачення їхнього співвідношення:

1. Цитата – це логічно та граматично завершений та відтворений максимально близько до оригіналу (або до певного варіанту, якщо текстом-джерелом є фольклорні твори) фрагмент тексту-джерела. Вважаємо доцільним запропонований О. Козицькою поділ цитат на експліцитні та імпліцитні [2, с. 34–35]. Перші відмічені у тексті специфічними маркерами цитування (лапки, курсив, розміщення віршованих фрагментів по центру тощо) та/або мають вказівку на автора, твір-джерело, імена головних героїв (прецедентні тексти). Другі ж, відповідно, таких ознак не мають, втім, залишаються впізнаваними у тексті.

2. Алюзії ж, на відміну від цитат, не є цілісними висловлюваннями та найчастіше вводяться у твір у вигляді слів, словосполучень, порівнянь тощо. Їх також можна поділити на експліцитні та імпліцитні (атрибутовані та неатрибутовані – за Н. Фатєєвою [4, с. 133–136]). Алюзії мають такі ж ознаки експліцитності, як і цитати, втім, експліцитні алюзії – нечастотне явище.

3. Ремінісценції ж ми будемо розглядати як особливий функціональний різновид цитат та алюзій, який відсилає до ситуацій, подій з життя автора чи героїв твору-джерела. Залежно від характеру входження ремінісценції у текст можна розрізняти ремінісцентні цитати та ремінісцентні алюзії.

Інтертекстуальність є характерною ознакою всіх творів Д. Мордовцева. Серед найчастотніших її джерел – фольклор, біблійні та християнські тексти, історичні твори. Інтертекст у Д. Мордовцева є засобом характеристики епохи, персонажів, передачі їхнього внутрішнього стану, відображення авторського ставлення або ставлення персонажів до зображуваної особистості чи події.

Назва повісті «Палій, воскреситель Правобережної України» є алюзивним посиланням на Главу 37 «Книги пророка Єзекіїля» про відродження Ізраїлю та воскресіння померлих [1]. С. Палій, подібно до пророка, воскрешає Правобережну Україну після Руїни. Утім, на рівні заголовку ця алюзія є імпліцитною, а її значення сповна розкривається у тексті повісті, де при першій появі Палій молиться про воскресіння України [3, с. 13–14], а пізніше розповідає про свою зустріч зі «святим» Юрієм Крижаничем [3, с. 22–25].

Цікавим є входження тексту-донора («Книга пророка Єзекіїля») у текст-реципієнт (повість). У першій сцені [3, с. 13–14] молитва Палія майже дослівно повторює слова пророка Єзекіїля. Наведемо фрагменти для порівняння: «И рече ко мне: прорцы о дусе, прорцы, сыне человечь, и рцы духови: сия глаголет адонаи господь: от четырех ветров прииди, душе, и вдуни на мертвыя сия, и да оживут» – «Книга пророка Єзекіїля» [1] та «яко рече тобі господь: «Прорцы о дусе, прорцы, сыне чолович, и рцы духови: сия глаголет Адонай господь: от четырех ветров прииди, душе, и вдуни на мертвыя сия, и да оживут» – повість [3, с. 13]. У цьому фрагменті інтертекстуальність представлена ремінісцентною імпліцитною цитатою. Незважаючи на наявність лапок (як ознаку експліцитності), немає вказівок на твір чи персонажа, що суттєво ускладнює ідентифікацію тексту-попередника для сучасного читача, але було зрозумілим для сучасників автора.

У наступній сцені [3, с. 22–25], коли С. Палій розповідає про свою зустріч із Ю. Крижаничем, інтертекстуальність виходить на експліцитний рівень: у цьому фрагменті представлене посилання на текст-попередник («святе письмо», «пророк Ієзекіїля глава тридцять сьома») та наводяться великі за обсягом цитати, що подаються у лапках, а також неодноразово згадується ім’я пророка. У цьому фрагменті зберігається ремінісцентна функція: побачена Ю. Крижаничем та С. Палієм руїна, «пустиня» повторює поле, усіяне кістками, яке бачив Єзекіїль. Розмова С. Палія з Ю. Крижаничем майже дослівно повторює розмову Єзекіїля з Богом. Подібно Богові, який пророкує відродження Ізраїлю, Ю. Крижанич  обіцяє, що відродиться Україна.

Цікавим є порівняння Ю. Крижанича з Богом. Як відомо, Ю. Крижанич був відомим філософом і богословом XVII ст., у працях якого реалізовувалися ідеї об’єднання католицької та православної церкви, а також національного відродження слов’янства. Відповідно, через образ Ю. Крижанича як «наставника» С. Палія утверджується правильність прагнень полковника до відродження України.

На нашу думку, доцільність «Книги пророка Єзекіїля» як тексту-донору найповніше розкривається при повному аналізі інтертексту повісті, представленому також фольклорними творами про С. Палія, зокрема легендами про чудесне народження («од золи народився» [11, с. 17]), його невразливість («ні куля не бере, ні шабля не вруба, мов залізо або тую крицю» [11, с. 20]) та подвиги («чорта спалив» [11, с. 18]; «…од самого Запорожжя та до України проложив великий мертвий шлях, – зараз знати, де йшов Палій: оце тут татарин або і два, і три валяються у степу на здобич звіру, а тут лях порубаний лежить на купині головою…» [11, с. 20]), історичними піснями про С. Палія та І. Мазепу, в яких полковник завжди представлений як позитивний персонаж та антагоніст Мазепи. У сукупності це створює образ С. Палія як обраного (навіть богообраного, враховуючи наділення пророчим знанням та святістю Ю. Крижанича) персонажа, воскресителя України після Руїни, та протиставлячи його І. Мазепі.

Отже, «Книга пророка Єзекіїля» як інтертекст проявляється на двох рівнях: у назві та власне у тексті. Інтертекст розвивається від імпліцитної алюзії до ремінісцентної експліцитної цитати, що свідчить про важливість для автора «впізнавання» читачем цього посилання, адже воно є ключовим для розуміння твору.

Література:

1.Книга пророка Иезекииля. URL: http://www.my-bible.info/biblio/bib_tsek_rus/pr_iezekiil.html

2. Козицкая Е. Смыслообразующая функция цитаты в поэтическом тексте: пособие по спецкурсу. Тверь : Тверской государственный университет, 1999. 141 с.

3. Мордовець Д. Палій, воскреситель Правобережної України. Сагайдачний. Київ : Видавництво художньої літератури, 1966. С. 9–155.

4.   Фатеева Н. Контрапункт интертекстуальности, или Интертекст в мире текстов. Москва : Агар, 2000. 280 с.