Продащук В. С. ХРОНОТОП РОМАНУ С. ЛОБОДИ «ЧАС ЛІЛІТ»

Продащук В. С.

студентка 2 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: к. філол. н., доц. Ніколаєнко В. М.

ХРОНОТОП РОМАНУ С. ЛОБОДИ «ЧАС ЛІЛІТ»

Художній твір – це ніби життя людини – героя – записане на плівку: автор, як і глядач, сам вирішує, коли слід пришвидшити час або пропустити несуттєві події, що можна оглянути побіжно, а який випадок вартий кількаразового перегляду. У творі зазвичай зображено події, важливі для загального розгортання сюжету, ті, що розкривають думки, почуття персонажів. Часопросторові відношення становлять хронотоп художнього твору.

«Хронотоп (грец. chronos – час і topos – місце) – взаємозв’язок часових і просторових характеристик зображених у художньому творі явищ… Художній час твору залежить від його наповненості важливими подіями та їх просторової осяжності. Художній простір у творі також не збігається з місцем розгортання подій чи перебування персонажів: локальний інтер’єр, пейзаж розмикаються у широкий світ засобами ретроспекції» [1, с. 714]. Термін ввів російський літературознавець М. Бахтін, який дослідив цю категорію у праці «Форми часу і хронотопу в романі. Нариси з історичної поетики».

Висвітлення специфіки хронотопу для художнього полотна роману С. Лободи «Час Ліліт» є метою роботи. Завданням дослідження є аналіз твору «Час Ліліт» із точки зору художнього часу та простору в їхній взаємодії.

Представлена наукова розвідка має безперечну новизну, адже дослідженням твору з цієї точки зору ще ніхто не займався.

Події в містичному детективі «Час Ліліт» концентруються навколо головного героя – медика-науковця Дорна Єгора Васильовича. Він уже не перший рік намагається знайти причину низки дитячих смертей і якось цьому запобігти. У ході власного розслідування йому доводиться зустрічати «сюрпризи минулого», розкривати страшні таємниці, знаходити друзів, розчаровуватися в близьких, а в результаті – розплутувати складний клубок із таємниць, почуттів і містики, який скупчився над Україною. 

У романі С. Лободи незвичайний хронотоп, адже сучасне пронизане минулим – біблійною історією, яка поступово тлумачить читачам причини подій сьогодення. Твір починається й завершується зображенням сучасності, але ці два виміри гармонійно переплетені між собою. Рушійна сила цього –Ліліт, оскільки її постать є ниткою, яка наповнює зміст подіями минувшини. Ліліт постає перед читачем уже в першому розділі: «У прочинені двері боксу прослизнула жіноча тінь і торкнулася холодного скла прозорої стіни…» [2, с. 10]. Саме вона, по суті, творить історію і рухає життя Єгора вперед.

Перед реципієнтом постає картина столичного життя. Автор не дає назву міста, але з плином часу читач зустрічає вказівки на реальні населені пункти України – місто Дніпропетровськ, село Мехедівка; а Михайла – друга й колегу Єгора – називає «столичним гостем». Цю площину, за словами М. Бахтіна, можна назвати місцем циклічного побутового часу. У столиці час позбавлений історичної ходи, він рухається вузькими колами днів, тижнів, місяців, років. У Мехедівці ж для Єгора починається новий відлік часу, тобто це новий часопростір. Він відрізняється від дисгармонійного, наповненого громадськими обов’язками міського життя. Тут герой переосмислює деякі речі й відкриває Істину буття. Для Михайла новим часопростором є відрядження в Дніпропетровськ. Це, так званий, перепочинок для героя. Він виринає з буденності, ніби з густої патоки, і відчуває себе звичайною людиною.

Говорячи про місце перебігу подій у цій площині слід зауважити, що воно не є першорядним тому, що не грає великої ролі в розгортанні сюжету. Місце слугує фоном для зображення взаємодії людей і янголів.

М. Бахтін акцентує на переважаючій ролі категорії часу в художньому творі. «Час тут постає як багатовимірна категорія, в якій розрізняють фабульно-сюжетний і оповідально-розповідний час. У такий спосіб виявляють розбіжність між тим, коли описані події відбулись і коли про них повідомив оповідач» [див.: 1, с. 714]. У романі «Час Ліліт» фабульно-сюжетний і нараційний час загалом збігаються, бо автор розповідає про події, які відбуваються тут і зараз. Точна кількість років із моменту першої появи головних героїв і до кінця роману не вказана. Але наприкінці твору читач може зробити висновок, що події охоплюють приблизно чоти–п’ять років. На це вказує сцена з названою дочкою Єгора: «Ліля як підросла», – подумав лагідно, дивлячись на дівчинку, що каталася на триколісному велосипеді. Три роки минуло, як і не було» [2, с. 234].

Кілька позасюжетних ретроспективних елементів, щоправда, порушують лінійний плин часу. До таких можна віднести: спогади Єгора про Риту – померлу дружину, Юру – забутого друга дитинства, згадки Сансанві про його чергове народження тощо.

Новим часопросторовим включенням є також епізоди із життя перекладача Чеслава, зв’язок із основною сюжетною лінією якого, розкривається не одразу. Його ж персонаж «тягне» за собою ще один епізод звернений у минуле – дивний випадок у американському містечку Грінвіч-Віллідж та газетна стаття про нього. «Прибиральниця […] виявила в одному з приватних будинків тіла своїх мертвих працедавців. […] Тіло самого господаря перебувало у вітальні біля роялю. […] всі гості, в тому числі і власники будинку, померли від інфаркту» [2, с. 221]. Завдяки цій ретроспекції читач розуміє зв’язок між рукописом із Кумранських печер, над яким працював Чеслав, та загадковими смертями. Розшифрована за нотним станом мелодія і є вбивчою. А отже, Чеслав повторив долю власників та гостей будинку з містечка Грінвіч-Віллідж.

Паралельно з першою площиною зображена інша, ізольована, – це зображення Раю. Біблійний хронотоп відкривається появою Ліліт: «…І був шостий день. І сказав Бог: сотворяю тебе за образом і подобою своєю» [2, с. 16]. Тому єднальною ланкою між площинами виступають сама Ліліт і три янгола (Санві, Сансанві, Семангелоф). Тут дні течуть неквапливо, час підпорядковано особливому ритму. Цей часопростір є трансцендентним, він лежить поза межами суто раціонального сприймання. Простір у другому вимірі, звісно, фантастичний, але не відходить від реальності. Опис життя й специфічних реалій буденності перших людей надають цьому просторові реальної основи. Картини Раю в тексті з’являються епізодично, тому іноді важко поєднати воєдино час цієї площини.

Різні складові хронотопу у творах часто можуть мати символічний характер. В українській художній літературі говоримо про особливе значення таких елементів, як місто й село, земля і небо, дорога, сад, ліс, будинок, поріг, сходи тощо (просторові) і зміна пір року, перехід від дня до ночі тощо (часові).

Символічні хронотопи є і в романі С. Лободи. Один із них – будинок (за класифікацією М. Бахтіна – це вузький, закритий реальний хронотоп). Дім є символом притулку Великої Матері, замкнутості й захисту; це сходження в темряву перед відродженням. Цей елемент пов’язаний із постатями Єгора та Чеслава. Обидва «сховалися» від суспільства, знайшли притулок у старому будиночку. Для останнього – це засіб знайти себе, відновитися: «Спочатку він облаштовував свій лісовий будиночок, щоб відчувати себе тут комфортно. Утім, будинок був засобом, а не метою» [2, с. 45].

Не можемо залишити поза увагою хронотоп лісу. У творі зустрічаємо фрагмент, який описує життя Чеслава: «Він жив у лісі. Не в такій далечині, як хотілося б, але в достатній, щоб його ніхто не турбував. Краса природи, чисте повітря і помірний дефіцит таких подразників, як люди» [2, с. 45]. У цих рядках йдеться про Чеслава, але справедливо застосувати їх і до Єгора. Для обох ліс став місцем ініціації. Символ цей означає перехід, коли душа зустрічається з чимось невідомим; секрети природи, в які людина повинна зануритися, щоб зрозуміти їх зміст. Тож і для героїв «втеча» в ліс – це символічна смерть перед відродженням в ході ініціації.  

Образ квартири Єгора – також своєрідний символічний хронотоп. За своєю суттю квартира – це замкнений простір, обмежений чотирма стінами, – квадрат. Тож можемо говорити про те, що це символ земного існування, статичної бездоганності й незмінності: «У квартирі стояла тиша. […] Йому подобалися такі хвилини. Коли він належав сам собі. Жодних розмов, телефонних дзвінків, нарад, звітів. […] Начебто і не було нічого, що хвилювало, не давало заспокоїтися» [2, с. 11]. У житті Єгора квартира – це ніби фіксація його смерті, адже життя завмерло в той момент, коли трагічний випадок забрав дружину, і водночас, – протиставлення динамічному циклу життя і руху.

Отже, роман С. Лободи «Час Ліліт» насичений цікавими для опрацювання елементами хронотопу, які часом набувають символічного характеру.

Література

1. Літературознавчий словник-довідник / Гром’як Р. Т., Ковалів Ю. І., Теремко В. І. – К. : Академія, 1997. – 752 с.

2. Лобода С. Час Ліліт / С. Лобода. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.