Раковська А. С. МОДИФІКАЦІЯ БІОГРАФІЧНОГО КАНОНУ В РОМАНІ В. ЄШКІЛЕВА «УСІ КУТИ ТРИКУТНИКА. АПОКРИФ МАНДРІВ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

Раковська А. С.

студентка 5 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

МОДИФІКАЦІЯ БІОГРАФІЧНОГО КАНОНУ

В РОМАНІ В. ЄШКІЛЕВА «УСІ КУТИ ТРИКУТНИКА.

АПОКРИФ МАНДРІВ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

         Автобіографічна проза упродовж усієї історії свого існування користується стабільним читацьким попитом. Не є винятком і твори, у центрі яких виводяться постаті митців, зокрема письменників. Разом із тим, у літературознавчому середовищі час від часу виникають дискусії щодо того, якими мають бути межі між реальними біографічними фактами й авторською містифікацією чи розвіюванням усталених уявлень про історичних осіб? Якою мірою можуть допускатися модифікації історичних фактів заради літературного сюжету? Відповіді на ці питання часом суттєво відрізняються. Метою ж нашого дослідження є аналіз модифікації біографічного канону в романі В. Єшкілєва «Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди». 

         Постать Г. Сковороди є однією з найзагадковіших в історії українського письменства. Тож не дивно, що саме його особа приваблювала і продовжує приваблювати авторів і постає на сторінках різножанрових і різноформатних творів В. Наріжного «Російський Жільблаз» (1814), І. Срезневського «Майоре, майоре!» (1836), В. Поліщука «Григорій Сковорода» (1929), Г. Вовка «Мед з каменю» (1968), В. Чередниченко «Молодість Григорія Сковороди» (1971), І. Ільєнко «Основ’янська повість» (1972), Вас. Шевчука «Предтеча» (1972). Образ мандрівного філософа поставав і в поезії Ю. Клена, П. Тичини, Л. Костенко, Б. Олійника, Д. Павличка та інших. Проте, як стверджує Т. Пінчук, «немає і не може бути остаточно завершеного образу Сковороди у літературі, оскільки спроба створення такого передбачає канонізацію реальної історичної особистості та омертвіння його духовної спадщини» [1, с. 94].

Можливості художнього моделювання образу Г. Сковороди продемонстрував і Володимир Єшкілєв у романі «Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди». За його висловом, цей твір – це «…смілива спроба «вловити» те, що дозволено художній літературі» [2, с. 242]. Після публікації твору у 2012 році, роман став подією серед поціновувачів історичної літератури, адже перед читачем постав не вже звичний образ філософа, а його «деміфологізована» версія. При цьому читач був поступово підготовлений до сприйняття такого образу постмодерною парадиґмою та різноманітними провокаціями, якими насичений творчий доробок В. Єшкілєва.

         Події твору розгортаються паралельно у двох часових площинах: умовному сьогоденні й у 50-х роках XVIII століття. Центральним персонажем сюжетної «сучасної» лінії є вигаданий персонаж вчений-історик Павло Вигилярний, який, спираючись на документи закордонних масонських архівів, вирішує довести причетність Г. Сковороди до участі в одній із масонських лож.

Події «історичної» лінії розгортаються навколо самого Г. Сковороди. У післямові до роману І. Корнелюк зазначила: «Під ретроскопом Єшкілєва вимальовується живий і неоднозначний Сковорода, з людськими страхами й грішними думками, самодостатній і самотній персонаж, котрий переживає як гру «…життя того, хто присвятив себе пошукам Живого Бога…» [2, с. 242]. Зокрема, до Європи молодий Сковорода потрапляє як шпигун російської розвідки й опиняється в колі представників європейського масонства. Більше того, автор подає появу Г. Сковороди як довгоочікуване явище: «…кажуть, що він є тим самим парадоксальним космополітом, прихід якого зі Сходу так влучно передбачив Розенкрейцер…” [3, с. 65]. У В. Єшкілєва моделюється й лінія інтимного життя Г. Сковороди, який навіть порівнюється із Джакомо Казановою. Проте Григорія понад усе хвилює справа здобуття «української вольності», тому він прагне познайомитись із сином Пилипа Орлика і очільниками масонів. Духовною спонукою молодого Сковороди є пошук Андрогіна як Божого створіння, «…яке гармонійно поєднує обидва споконвічні первні – чоловічий і жіночий. Як на тілесному рівні, так і на духовному…» [3, с. 98]. Як порушення біографічного канону можна розцінювати і зміщення часових рамок подорожі Г. Сковороди за кордон: у романі це 1750–1753 роки, хоча в сучасному літературознавстві закріпилася версія Л. Махновця, згідно з якою перебування в Європі окреслюється 1745–1750 роками.  

Образ Г. Сковороди накреслюється в романі фрагментарно – читач відтворює його із розрізнених портретних і психологічних деталей, але при цьому помітним є зміщення образу від народницького канону, згідно з яким той поставав народним філософом чи народним учителем. Герой же В. Єшкілєва тяжіє до містики, пригод, нетрадиційних духовних практик. Проте, навіть у творі, що написаний як пригодницький постмодерний роман, Григорій Сковорода не втрачає своєї філософічності.

         Нетрадиційність запропонованого В. Єшкілєвим образу Г. Сковороди викликала низку як критичних, так і схвальних відгуків. На думку П. Білоуса, «…у романі написано не про Сковороду. Про когось іншого, кого він назвав Сковородою…» [4]. Натомість, М. Микицей не заперечує права на існування такої художньої версії образу Г. Сковороди на тій підставі, що «класичний образ мандрівного філософа („ходив босий селами, грав на сопілці, проповідував сердечну науку”) Володимир Єшкілєв трансформує і продовжує у цілком несподіваний, але такий привабливий образ своєрідного українського Джеймса Бонда, вписуючи його у загальноєвропейський контекст як важливого потенційного фігуранта тодішніх політичних пасьянсів» [5].

         На нашу думку, роман В. Єшкілєва «Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди» розрахований на підготовленого читача, котрий ознайомлений як із фактами біографії, так і з художньою традицією образотворення Г. Сковороди і буде спроможний завершити авторське моделювання життєпису власною рецепцією. Постмодерне розуміння історії, брак інформації про європейський період життя Г. Сковороди, намагання автора кинути виклик академічному середовищу стали підґрунтям для моделювання біографічного канону Г. Сковороди в альтернативному історичному контексті.

Література

1.   Веретейченко І. Григорій Сковорода і світ : навч. посібник / І. Веретейченко, П. Дяченко, Т. Пінчук. – К. : Шлях, 2004. – 208 с.

2.  Корнелюк І. Гра з історією / Інна Корнелюк // Єшкілєв В. Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди. – К. : ВЦ «Академія», 2012. – С. 241 – 244.

3.   Єшкілєв В. Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди / Володимир Єшкілєв. – К. : ВЦ «Академія», 2012. – 248 с.

4.      П. Білоус Спроба похитнути канон [Електронний ресурс] / П.Білоус. –  

Режим доступу : http://litakcent.com/2012/03/01/sproba-pohytnuty-kanon/

5.   Микицей М. Сліпуче коло провокаційного прочитання або Чи трикутник гірший за сопілку? [Електронний ресурс] / Марія Микицей. – Режим доступу : http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/05/09/085500.html