четвер, 22 лютого 2018 р.

Менсітов І. І. ТЕМПОРАЛЬНІСТЬ ДЕТЕКТИВУ Є. КОНОНЕНКО «ЖЕРТВА ЗАБУТОГО МАЙСТРА»


Менсітов І. І.
студент 3 курсу
Запорізький національний університет
Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. наук, доцент

ТЕМПОРАЛЬНІСТЬ ДЕТЕКТИВУ Є. КОНОНЕНКО
«ЖЕРТВА ЗАБУТОГО МАЙСТРА»

Популярність детективу в наш час спричинила появу низки літературознавчих досліджень.  Адже ще донедавна детективні твори вважалися низькопробною, масовою літературою, покликаною задовольняти не надто вишукані читацькі смаки. З цього приводу Г. К. Честертон зазначав: «Неправда, що публіка надає перевагу поганій літературі перед хорошою і зачитується детективними романами, тому, що це погана література. Одна лише відсутність високих художніх якостей ще не робить книгу популярною» [3, с. 16]. Однак, такі погляди  на детектив часто були зумовлені упередженим оцінюванням літературною критикою. Вироблення низки жанрових модифікацій детективного роману, як й інших жанрових різновидів масової літератури, продемонструвало здатність детективу проникати в інші жанрові структури, взаємодіяти з ними. Сьогодні поряд із готичним, психологічним, політичним, поліцейським, шпіонським, фантастичним, філософським, іронічним детективами важливою ланкою детективістики і масової літератури загалом є історичний детектив.   Для творів цього типу властива розробка детективного сюжету в минулому або через поєднання як мінімум двох часових площин, одна з яких співвідноситься з минулим. За історичним детективом також закріпили визначення «ретродетектив», історичний роман із детективною сюжетною лінією.
Авторами детективних творів часто використовується мотив розкриття нашим сучасником злочинів, що відбулися в минулому. Для цього може бути кілька причин: по-перше, відсутність потрібних доказів чи засобів, які б допомогли з’ясувати необхідні деталі злочину в минулому і якими можуть скористатися лише наші сучасники. По-друге, дослідивши зв’язки історичної події чи особи із сучасністю, можна відтворити і проаналізувати чинники, які призвели до злочину.
Історичний детектив на відміну від детективу, побудованого виключно на сучасному матеріалі, за словами Н. Валуєвої, «передбачає більш активний діалог з текстами попередніх культур, минуле в ньому реконструюється з відомих літературних і документальних текстів і меншою мірою з власне історичних досліджень і архівних матеріалів» [1].
Звернення до історії в детективі не завжди повинне бути пов’язане з гостросюжетним матеріалом, погонями, стріляниною, злочинною діяльністю; воно також може стосуватися пошуку втрачених культурно-мистецьких надбань. Саме про такі пошуки йдеться у романі Євгенії Кононенко «Жертва забутого майстра». Читач спробує простежити, разом із головною героїнею Лесею Касовською, життєві й творчі віхи скульптора Іоанна Георга Пінзеля. Але оскільки йдеться про загадкову й маловідому до недавнього часу особу, яка тільки стає об’єктом наукового історичного дискурсу, то авторка не намагається містифікувати читача уведенням у роман біографічних деталей: «Для розуміння мистецтва треба бути ще глибшим містиком, ніж для створення мистецьких виробів» [2, c. 144], «Тут справді потрібен історичний підхід і в нас мало фактів. Таємниця Пінзеля, звичайно ж, залишається таємницею. Тут ми можемо тільки здогадуватися, чим жертвував він, заради кого чи заради чого» [2, с. 157].
Проникнути в духовний зміст творчості І. Пінзеля, як скажімо, і  Мікеланджело чи Сальвадора Далі, не можливо без знання епохи, в якій вони жили. Тому авторка лаконічно торкається історії Львова і Бучача – міст, з якими пов’язана творчість майстра. Але крім доби самого І. Пінзеля і умовної сучасності в романі є ще третій часовий зріз – період Другої світової війни. Власне, зав’язкою роману стає історія випадкової зустрічі солдата німецької армії Ріхарда Адлера і старого єврея, який перед смертю встигає передати давній рукопис. У подальшому, таємниця старого рукопису і почуття провини за злочини нацистської армії, спонукають спершу самого Ріхарда, а потім і його сина, розшукувати невідомий донині трактат І. Пінзеля.
Саме син німецького солдата, відомий скульптор, під псевдонімом  Мішель Арбріє стає клієнтом фірми «Таємних бажань», в якому працює Леся-Маріанна. Особливістю детективної прози Є. Кононенко стало заглиблення у внутрішній світ персонажів, що й дало підстави дослідникам творчості авторки кваліфікувати її детективи як психологічні. В аналізованому творі увага з детективної інтриги пінзелівського рукопису поступово переміщується на загадкового замовника розслідування, в мотивах вчинків якого прагне розібратися героїня. До того ж, у кінці твору виявиться, що все написане головною героїнею, –  результат її роботи з психологом над подоланням емоційних розладів.
У фіналі твору загадка І. Пінзеля так і залишається не розв’язаною, проте Є. Кононенко пропонує читачеві альтернативну можливість осмислення величі скульптора. Так, потрапивши в помешкання фотографа, що тривалий час робить знімки скульптур І. Пінзеля з різних ракурсів, герої твору приходять до усвідомлення того, шо «Пінзель у своєму XVIII столітті працював на майбутнє. І то на далеке майбутнє» [2, c. 94]. Висновок, який став можливим лише в добу цифрових технологій, що дозволили подивитися на твори майстра в прямому і переносному значенні з різних сторін: «світлини Пінзелевих скульптур – це нова мистецька якість, відмінна від оригіналів … навіть скульптури Мікелянджело не дають цього так званого ефекту четвертого фотовиміру, який дають фігури Пінзеля!»  [2, c. 103].
Є. Кононенко пропонує читачеві через категорію пам’яті поціновувати як особу І. Пінзеля, так і власні життєві набутки:  «Чи шукатиме бодай хтось дані про нас за кілька поколінь по тому, як ми відійдемо в інший світ? А може, в тому й полягає сенс життя, щоб залишити по собі таємницю? До того ж таємницю, яка б інтригувала по-справжньому, спонукала б шукати істину?..» [2, c. 30].  Крім того, загадки життя і творчості І. Пінзеля, що рухають романну інтригу, мають змусити читача замислитися над важливістю збереження культурної спадщини, усвідомити цінність втрачених надбань і відповідальність кожної особи за збереження культурно-матеріальних набутків попередніх поколінь.
Література 
1.           Валуєва Н. Ретро-детектив як внутрішньо жанровий різновид детективу / Н. Валуєва [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nauka.hnpu.edu.ua/sites/default/files/fahovi%20vudannia/2010/Literaturoznavstvo_naukovi_zapusku_60_1/20.html
2.        Кононенко Є. Жертва забутого майстра : роман / Євгенія Кононенко. – К. : Грані-Т, 2007. – 180с.
3.        Честертон Г. В защиту детективной литературы / Гилберт Честертон ; пер. с англ. В. Воронин // Как сделать детектив. – М. :  Радуга, 1990. – С. 1619.

6 коментарів:

  1. Добрий день! Дякую Вам за цікаві тези! Наскільки я зрозуміла, Ви обґрунтовано спростовуєте думку про те, що всі детективи є «низькопробною, масовою літературою». Я цілком згодна з Вами з цього приводу. Скажіть, будь ласка, а які жанрові різновиди вітчизняного детективу чи детективу зарубіжжя, крім історичного, полюбляєте читати саме Ви? І чому?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Добридень і вам! Дякую за Ваше питання! Власне обожнюю жанр детективу у всіх його різновидах. Не думав ніколи, що зміг би вибрати якийсь із жанрових варіацій. Завдяки вивченому курсу "Літературного детективу" відкрив для себе майстрів цього жанру у наш час, зокрема таких, як Ірен Роздобудько("Пастка для жар-птиці"), Андрій Курков, Борис Акунін("Азазель"), у яких підкреслено риси психологічного детективу, а в останньому випадку - так званого поліцейського. Стосовно витоків детективу не слід забувати і про класиків, а саме: Агату Крісті з її Еркюлем Пуаро чи Місс Марпл; відомого на весь світ Артура Конана Дойля; і зачинателя детективу Едгара Аллана По. Чому саме детективи? Адже що може бути краще за цікавинку!? Людина живе задля того, аби розкривати таємниці нашого життя, детектив робить те саме, знаходячи відповідь на питання читача, залишаючи по-собі приємне задоволення. Як на мене, цей жанр ще достатньо не оцінений, але всьому свій час.

      Видалити
  2. Дякую Вам за таку ґрунтовну відповідь! Як на мене, Ви абсолютно маєте рацію) Успіхів Вам у подальших наукових пошуках!

    ВідповістиВидалити
  3. Доброго дня, Ілля! У мене до вас таке питання: чи справедливо стверджувати, що детективна інтрига у романі тримається лише на елементах містичного?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Доброго дня! Дякую за питання! Я вважаю, що перед тим, як розглядати "Жертву забутого майстра" необхідно звернутися до теорії класичного детективу, а саме до його визначальних рис. Є.Кононенко створила героїню-детектива(на відміну від попередників цього жанру, які стверджують, що стать має бути лише чоловіча, і пояснюють це ефективністю застосування дедуктивного методу). Авторка з самого початку відходить від встановлених канонів цього жанру. Таким чином протогоніст набув жіночої подоби, характеру, поведінки, а тому не може мати(на мою думку) лише холодний розрахунок і відстороненість. Навпаки, жінка-детектив - золоте джерело, адже на основі такого образу можна створити безліч нових напрямків у творі, тих, що керуватимуться емоційно-вольовим станом персонажу(на відміну від більшості чоловіків із такою ж професією). Ми помічаємо у романі появу великої кількості загадок, зав'язаних на психологічному стані героїні, з'являється та сама інтрига, яка навіть може відсунути основне розслідування на другий план. Однак, з точки зору класичного детективу це не є коректним(проте мова йде не про класику жанру). Тому моя відповідь - ні, стверджувати, що Є.Кононенко зав'язала детективну інтригу лише вузлом містичності - не є справедливим.

      Видалити

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.