Таран О. С. ФОЛЬКЛОРНІ МОТИВИ У ПЕРЕКАЗАХ «МЕСЯЦ И СОЛНЦЕ» ТА «СТРАШНЫЙ ЗВЕРЬ» Є. ГРЕБІНКИ

Таран О. С.

студентка 2 курсу магістратури

Бердянський державний педагогічний університет

Наук. кер.: Новик О. П., доктор філол. н., професор

ФОЛЬКЛОРНІ МОТИВИ У ПЕРЕКАЗАХ «МЕСЯЦ И СОЛНЦЕ» ТА «СТРАШНЫЙ ЗВЕРЬ» Є. ГРЕБІНКИ

Євген Гребінка творив у різних жанрах писав і українською, і російською мовами. В українському літературознавстві не приділяється значної уваги російськомовній творчості Є. Гребінки, зокрема потребує поглибленого перепрочитання його цикл «Рассказы Пирятинца», що й визначає актуальність нашого дослідження. Мета роботи – з’ясувати особливості функціонування фольклорних мотивів у переказах «Місяць і Сонце» («Месяц и Солнце») та «Страшний звір» («Страшный зверь») Є. Гребінки. Для досягнення мети використано культурно-історичний та описовий методи.

Дослідниця Ю. Сирота у своєму дослідженні прозову російськомовну спадщину Євгена Гребінки розподіляє на кілька тематичних блоків: тема України, тема провінції, тема Петербурга [2, с. 7]. Цикл «Рассказы Пирятинца» вона відносить до першого тематичного блоку. У цих оповіданнях помітний вплив Миколи Гоголя на ранню творчість письменника. Як і в збірці Миколи Гоголя «Вечера на хуторе близ Диканьки», у творах Гребінки велику роль відіграють переплетення фантастики з побутовими картинами життя, романтичні пейзажі, синтез християнських та язичницьких мотивів [2, с. 7].

У творах «Месяц и Солнце» та «Страшный зверь» фольклорні мотиви простежуються, насамперед, у визначенні жанру. Сам письменник у підзаголовку визначає жанр як народний переказ. Ю. Сирота зазначає, що у цих творах письменник наслідує стиль фольклорних казок, проте оповідання Євгена Гребінки за своєю структурою є значно складнішими, оскільки автор доповнив їх новими епізодами, другорядними образами, ліричними відступами [2, с. 13].

Твору «Страшный зверь» притаманні основні композиційні елементи казки: зачин, основна частина і кінцівка. При чому у зачині письменник чітко визначає топографічні межі дії, все відбувається у Малоросії на березі Удаю. За традицією казки у головного героя було троє дітей, двоє братів і одна дочка. Саме між двома братами і виникає головний конфлікт, на підставі якого виникає проблема братовбивства через заздрощі. Ю. Сирота зазначає, що в оповіданнях автора, які мають фольклорне походження, знайшли втілення деякі архетипні мотиви та образи, зокрема, образи лісу, відьми, сироти, дороги, братовбивства, мачухи, смерті [2, с. 7]  При описі самого братовбивства використано фольклорний прийом паралелізму з природою, вона немов оживлюється, все розуміє: «Вся природа содрогнулась; полуночный ветер зашумел на проклятой осине; стая воронов спорхнула с ближних деревьев и, злобно каркая, взвилась на воздух; луна покрылась цветом кровавым» [1, с. 23]. Це підтверджує те, що цей твір написано в романтичному дусі. Використовує письменник і традиційні символічні магічні речі, зокрема сопілку, яка і викриває страшний злочин старшого брата. За структурою це оповідання насичене паралелями з природою, саме за змінами картини природи ми дізнаємося про зміни часові «И вот повеял весен ний ветер, снег исчез. Весело зажурчали ручейки, и дикие гуси, с криком радостным, длинными вереницами понеслись с юга на север» [1, с. 26]. Традиційна розв’язка, покарання головного лиходія, також наближує це оповідання до фольклорної казки. Проте кінцівка дещо трансформована у християнському дусі, зокрема йдеться про муки душевні, а не тілесні, наявна відсилка до Бога як судді та пекла як місця кари.

 У переказі «Месяц и Солнце» можна простежити поєднання фольклорних і язичницьких мотивів. Поруч із головним персонажем Іваном Євген Гребінка створює персоніфіковані образи Долі, Сонця, Вернигора, Вернидуба. Всі вони трансформовані у живі істоти, які допомагають Івану подолати свою лиху сестру. При першій зустрічі головний герой просто з ними знайомиться та співчуває нещастю, а вдруге вже вони рятують його від сестри. За фольклорними традиціями головним героєм твору постає людина зі щасливою, доброю Долею. На цьому автор неодноразово наголошує, порівнюючи Долі інших людей, коли Іван починає розчаровуватися у своїй. Перемога добра над злом як фінальна сцена також є ознакою казкового фольклору. Проте шлях цієї перемоги проходить не через фінальний бій, а через мудру пропозицію Сонця поставити на ваги добро і зло. Таким чином Іван перетворюється на Місяць та сумно світить на землю. Такі перетворення українські романтики використовували у баладах. Кінцівка цього твору дає чітке розуміння, що він є дійсно переказом, описує створення Місяця, якого в народі називають Козачим сонцем.

Зовнішній опис головних героїв створено також у фольклорному дусі, автор використовує традиційні епітети та порівняння: «Целует сестра брата в очи соколиные и в малиновые уста: она рада приезду его. А как хороша она сама! черная, как смоль, косы двойным венком обвили её белое чело; как две зрелые терновые ягоды, омытые в утренней росе, блестели глаза из-под длинных ресниц, а над ними двумя стройными дугами расходились собольи брови…» [1, с. 56].

Отже, твори Є. Гребінки «Месяц и Солнце» та «Страшный зверь» мають риси фольклору від жанрової природи до використання фольклорних образів-символів. Для оповідання «Страшный зверь» притаманні риси жанру казки та вкраплення християнських мотивів. Твір «Месяц и Солнце» написано як переказ із переплетенням фольклорних та язичницьких мотивів та образів.

Література

1. Гребёнка Е. Мачеха и панночка. Малороссийские повести / Е. П. Гребенка. – Leo, 2016. – 98 с.

2. Сирота Ю. Російськомовна проза Є. П. Гребінки в контексті російської літератури 1830–1840-х років : автореф. дис. … к. філол. н. : 10.01.02. “Російська література” / Ю. О. Сирота. – Сімферополь, 2008. – 18 с.