Грищенко Г. О. ДОМІНАНТНІ ОБРАЗИ В ПОЕЗІЯХ ІРИНИ ЖИЛЕНКО

Грищенко Г. О.

студентка магістратури,

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаранка

Наук. кер.: Єременко О. Р., к. філол. н., доцент

  

Розкрити зміст поезій І. Жиленко допомагають ключові образи, які «мандрують» від збірки до збірки. У результаті дослідження поезії І. Жиленко виокремлюємо домінантні образи, що розкривають внутрішній світ поетеси, її світорозуміння і світосприйняття.

Образ вікна став знаковим для всієї творчості письменниці.  «Один погляд на вікно був мені ковтком повітря, доторком прохолодної Божої долоні до чола. Виходом із безвиході. Я трималась за вікна. Я була при вікні. Розчиненому» [4], – пише І. Жиленко. Цей образ у збірці поезій «Вікно в сад» є класичним вираженням протистояння двох світів, їх взаємозв’язку і в той же час недосяжності ідеального, туги за ним.

В інтерв’ю кореспондентові газети «Літературна Україна» І. Жиленко розповідала, що були моменти, коли їй не хотілося писати, коли вона ставала ніби бездарною, проте коли бачила освітлені людські вікна, то вони були для неї як таємничою казкою, щастям людського існування, відпочинку, любові й материнства, і мисткині хотілося відкрити очі на глибинну, зачаєну радість буття.

Вікно дає можливість вибору того єдиного ракурсу, що надасть естетичну насолоду. Картина за вікном – багато в чому результат творчості того, хто дивиться. Від його смаку, художніх симпатій та відношення до природи залежить те, який вид виникає за вікном. Пейзаж за вікном існує не сам по собі,  не за волею природи, він будується за законами мистецтва. Вид природи виражає романтичний ідеал, але це ідеал прекрасного в мистецтві.

Вікна постійно виступають в якості символів людського буття, ритму життя, самовідчуття особистості, наповнюються метафоричним смислом. Невипадково, що в поезіях І. Жиленко різні стани людської душі виражаються через образ вікна, що набуває символічного значення.

Домінантним у поезіях І. Жиленко є й образ саду, що виступає поліморфним символом. Він може бути розшифрований як внутрішній світ поетеси, уособлення творчої свободи духу, окультивованої свідомості. Сад – це коханий: «Я вчора йшла крізь яблуневий сад / Він цвів. І сонце відцвітало в нім. / І був над садом малиновий німб, / А я ішла, щоб не прийти назад. / Я вже збагнула: він мене кохав, / Цей сад. І я попалась, бо єдина!»/ [4].

 Сад – це її любов і душа, навстіж розкрита для коханого. «Ніхто у світі не повинен знати, / що в цьому домі, повному досад, /Я не людина, / я – вікно у сад» [3], – усвідомлює себе як жінку й поетесу І. Жиленко. Вона прагне зафіксувати пережиті миті щастя. Чиста душею поетеса вперше відкриває таємницю свого саду, власне те, про що найпроникливіші здогадувались. Недарма «чайну церемонію» в однойменній збірці вона захотіла розташувати саме в саду. Відповідь на питання – «Що ж це за сад, «повний музики і ласки»?» –можемо знайти в таких рядках:  «Три дерева і кущик хризантем був закутком, / захланним, вогким, темним в міськім дворі. // І глухо нависав над ним – балконом – сірий дім старий. //  Три кроки до сарая, три назад. // Оце і все. // В цих межах і твори,  поете, / свій безсмертний вічний сад» [2].

Образ дому з вікнами у творчості I. Жиленко  найбільш частотно вживаний. Він зустрічається  майже в кожній збірці, а все тому, що жінка, дружина, мати, яка сприймає дім не тільки, як житло, родинне «гніздо», а й узагальнений образ «хати природи», з якою людина навік пов’язана: «Дерев’яний домик. // Три вікна. // Дотліває в сонечку стіна» («Дерев’яний домик»); «Я сіла в крісло до вікна лицем. // I милостиво осені кивнула» («Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна»).  У вірші «Гном у буфеті» письменниця стверджує, що казка живе в кожному домі. Треба лише уважно придивитися й пофантазувати: «Ти знаєш, у нашому домі, / в старому буфеті, / давно живе мій добрий знайомий / – старенький буфетний Гном» [1, с. 20].

Цілком сформованим, вічним пристановищем людини є образ дому природи, який найяскравіше виражений у збірці «Вікно в сад». Підтвердженням того, що образ дому для мисткині є більшим, аніж просто чотири стіни, є рядки: «Присяду на сіно поміж дерезою і глодом. // Як блудного сина, прийми мене, хато природи» («Осінь. Копання картоплі»). Внутрішній світ поетеси набагато ширший і глибший, аніж може уявити читач. Для авторки не потрібно голосних слів, вимушених рим і рядків, вона хотіла б, щоб до неї дослухалися й розуміли.

Отже, домінантні образи допомагають відчути настроєвість, психологічний стан І. Жиленко. У своїх віршах вона продовжує традиції духовності української поезії, закладені ще в книзі «Сад Божественних пісень» Г. Сковороди. Одухотворюючи кожен прожитий день, знаходячи красу у звичайнісіньких речах, що оточують нас, поетеса з гідністю несе «земний свій хрест» господині любого її серцю Дому.

Література

1.    Жиленко І. Казки буфетного гнома : поезії / І. В. Жиленко. – К. : Веселка, 1985. – 36 с.

2.      Коцюбинська М. Вікно у сад: «Вибране» Ірини Жиленко / М. Коцюбинська // Мої обрії : у 2 т. – Т. 1. – К. : Дух і літера, 2004. – С. 106–122.

3.   Кучер Н. Вікно у сад  Ірини Жиленко [Електронний ресурс] / Н. Кучер // Українська літературна газета. – 2014. – Вип. 15. – Режим доступу : http://litgazeta.com.ua/articles/vikno-u-sad-iryny-zhylenko/ 
4. Дроздовский Д. Ирина Жиленко: «Я вся – суцільне серце…» [Електронний ресурс] / Д. Дроздовский // Зеркало недели. Украина. – 2011. – Вип. 5. – Режим доступу : http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/irina_zhilenko_ya_vsya__sutsilne_sertse.html