Козка С. В. ОПОВІДАННЯ „ЯК САМІЙЛО КІШКА ВТІК З ТУРЕЦЬКОЇ НЕВОЛІ” ОЛЕКСАНДРИ ЄФИМЕНКО ЯК ЗРАЗОК ІСТОРИКО-БІОГРАФІЧНОЇ ПРОЗИ

 Козка С.В.

студентка 4 курсу,

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Наук. кер.: Єременко О. Р., к. філол. н., доцент

Серед яскравих українських письменників  кінця XIX ˗ початку XX століття провідне місце займає історик, педагог, етнограф О. Єфименко. Дослідницький талант, глибина історичного аналізу, широта діапазону творчих інтересів, блискучий стиль викладення матеріалу ˗ все це здобуло їй заслужену славу не тільки серед учнів, друзів, однодумців, наукових критиків й опонентів, але й серед громадської аудиторії.

Ватро зазначити, що О. Єфименко присвятила своє життя вивченню історії українського народу, його побуту, розробляла у своїх наукових та літературних творах важливі соціальні проблеми. Глибоке занурення в історичні реалії, достовірність наукового документалізму дають змогу уповні оцінити майстерність О. Єфименко  на прикладі історичного оповідання «Як Самійло Кішка втік з турецької неволі» (1901).

 На нашу думку, твір є зразком історико-біографічної прози, оскільки описує реальні події з життя конкретної історичної особи ˗ Самійла Кішки. Так, ведучи розмову про героя історико-біографічної прози Б. Мельничук писав: «У широкому потоці світової історико-біографічної літератури немало творів з відомими своєю одіозністю різного роду пройдисвітами, політичними авантюристами, державними злочинцями тощо. Однак провідною постаттю історико-біографічної літератури був і залишається не «антигерой», а герой у справжньому розумінні слова, діяч, у чиїй особі сконцентрувалися найкращі риси того чи іншого народу» [2, с. 5]. Відповідаючи таким параметрам, героями історико-біографічної прози стають не лише відомі політичні діячі, а й письменники, художники, музиканти, актори. У полі зору нашого дослідження  опинилася  не просто історична постать,  а герой «свого часу», вірний переконанням, поглядам та Батьківщині.   

За основу твору письменниця взяла реальні  факти про перебування кошового отамана Самійла Кішки у турецькій неволі, про що свідчить   брошура, опублікована в Римі 1643 року, в якій розповідалося про цю подію. Однак сучасні вчені  вважають, що гетьман Самійло Кішка брав участь у Цецорській війні 1620 року, де і потрапив  у  полон і через сім років із групою невільників повернувся на Батьківщину. О. Єфименко  прагне викласти  оповідь  так, як вона збереглася в народній пам’яті, в думі про козацького отамана.

Головний герой змальовується як сильна, незламна особистість, яка не зрадила своєї віри: «Чого тільки не робили турки, щоб привернути його до себе, в свою віру; врешті махнули рукою й прикували до галери – нарікай на себе» [1, с. 420]. Цей образ із усіма його чеснотами є втіленням всіх безіменних героїв, які були вірні своїй батьківщині, терпіли муки і не підкорилися чужій волі.

Протилежним образу С. Кішки є Лях-Бутурлак, який не витерпів тяжких мук і зрадив свою віру: «…довго терпів він тяжку неволю; не витерпів нарешті, схибила слабка душа, потурчилася, побусурманився сотник, і тепер він значна особа на галері, клюшник, і ніхто не утискає так бідних невольників, як цей недовірок…» [1, с. 424]. Самійло Кішка забирає хитрістю забирає ключі від кайданів у колишнього побратима і звільняє всіх невільників. Але треба було  зробити так, аби паша не здогадався про задум козаків втекти. І вони залишаються чекати слушної нагоди: «…затаїли дух – ждуть від отамана гасла…» [1, с. 424]. Коли  ж настала темна ніч у Козлові (Євпаторії), «козаки перебили сонних турків і пашу, з ним дав лад сам Кішка…» [1, с. 424].

Самійло вирішує не вбивати Ляха-Бутурлака, бо він знає всі звичаї турецькі, що може знадобитися в тому випадку, якщо вони в морі зустрінуть ворожу галеру. За його порадою, «…на веслярів накинули кайдани, щоб їх за невольників вважали, а решту одягли в турецьку одіж. Тільки встигли все зробити – дивляться швидко йде на них вітром велика галера…» [1, с. 425].

Тут Лях-Бутурлак: «…вбрався у все своє коштовне вбрання, вийшов наверх з турецьким прапором, пояснив по-турецькому, що ця галера трапезондського молодого паші, він справляв своє весілля в Козлові, дуже натомився й спочиває, і він, клюшник, прохає не турбувати свого владаря…» [1, с. 425]. Почувши це, «велика галера рушила далі віддавши честь паші пострілом гармати…» [1, с. 425]. Закінчується оповідання поверненням козаків на Батьківщину: «…обнімаються, цілуються, розпитують, розказують… От була радість бідним невольникам! Здається, тридцять років одсидіти в неволі мало за таку радість» [1, c. 426].

Отже, в оповіданні «Як Самійло Кішка втік з турецької неволі» О. Єфименко є яскравим зразком історико-біографічної прози у якій задіяні реальні факти з життя кошового отамана. Завдяки творам такого типу, читач  може вповні уявити картину зображуваних подій та на інтуїтивному рівні перенестися в епіцентр історичних реалій.

Література

1.   Дерево пам’яті : книга українського історичного оповідання / [упоряд. текстів та іл., автор передм. й прим. В. О. Шевчук ; худож. оформл. І. М. Гаврилюка] ˗ К. : Веселка. – Вип. 1. – 1990. – 607 с.

2.   Мельничук Б. Випробування істиною: проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення) /  Б. Мельничук – К. : Академія, 1996. – 272 с.