Кіцелюк С. А. РЕАЛЬНЕ І ФАНТАСТИЧНЕ В ДИЛОГІЇ «ІВАН СІРКО СЛАВЕТНИЙ КОШОВИЙ» МАРІЇ МОРОЗЕНКО

Кіцелюк С. А.
студентка 3 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Слижук О. А., к. пед. н., доцент

  

Сучасні тенденції розвитку української літератури для дітей і юнацтва є предметом дослідження сучасних літературознавців. Їм присвячені праці У. Баран, Т. Качак, Н. Марченко, Л. Овдійчук, Б. Салюк та ін. На думку науковців, особливе місце в цій царині займають художні твори, в яких відображено історію України, змальовано постаті історичних осіб. До них можна віднести й книгу Марії Морозенко «Іван Сірко» – історичну оповідь, що викликає неоднозначні враження. Насамперед, це твір цікавої сюжетної лінії, доброї композиційної побудови та чітко виписаних характерів діючих персонажів. У ній описані історичні постаті, реальні люди та фантастичні, химерні персонажі. У творі поєднані два різні світи: реальний світ людей та фантастичний, де панує чаклунство, надприродні сили, незвичайні істоти, наділені здатністю змінювати реальність.

У центрі дилогії – образ Івана Сірка, легендарного козака-характерника, художньо змодельований автором для сприйняття юного читача. І в характері героя, і в перебігу подій, в яких він розвиваються, реалістичні й фантастичні риси органічно поєднуються.

Насамперед зауважимо, що у творі досить правдоподібно описана родина Івана Сірка. «Софія Сірчиха – дружина Івана Сірка. Можливо, походила з Полтави. Проживала у місті Мерефа на Слобожанщині» [3, с. 17]. Народила Івану двох синів – Петра і Романа, і двох доньок. У дилогії Софія є волхвинею, яка згадує про свій дар тільки один раз.

Старший син Петро Сірченко – «одружений на доньці молдавського господаря Хінкула. Загинув під час походу на Крим проти османів 1673 року» [3, с. 23]. Але для більшого драматизму автор вирішив його не одружувати і змалював славним, але самотнім козаком.

Молодшого сина Романа Сірченка письменниця хоронить у дитячому віці (він упав з коня), хоч насправді він «одружився з донькою гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького, а після смерті батька опинився у Варшаві» [3, с. 29]. Однак для М. Морозенко його вигадана рання смерть дає змогу глибше зрозуміти життєву драму кошового на схилі літ.

 Імена доньок невідомі, у дилогії авторка називає їх Галею і Катериною. Відомо, що вони вийшли заміж за «Івана Сербина та Івана Артеменка (Артеміва), Мереф’янські сотники Харківського полку» [6, с. 86].

Історичним фактом є загибель всієї родини кошового отамана, яку вирізали татари. Після цієї втрати Іван Сірко перебрався на хутів Грушівка і став відлюдником: «Він, великий характерник Іван Сірко, міг залікувати все на тілі, але страшна рана, залишена підступним ворогом у душі, виявилася невиліковною навіки» [4, с. 351].

З іншою метою М. Морозенко робить Івана Половця сином-одинаком, хоч Сірко мав брата Нестора, який потрапив у турецьку неволю [1, с. 238]. Однак цей домисел дає змогу авторці увиразнити характерницький норов майбутнього кошового, який ще дитиною без дозволу батьків утік на Січ, а, отже, змусити читача перейнятися болем Сіркової матері Марії, яка не мала від єдиного сина бажаної ніжності й турботи, та знайшла їх у взаєминах із невісткою Софією, що несподівано прийшла в Маріїн дім, чим викликала бурю незадоволення серед односельців (мовляв, не була вінчана з Сірком за церковним звичаєм).

Що ж до поселення Мерефа, де теоретично міг народитися Сірко, описане як типове українське село: «Зелені садки зарясніли між білих хат [...]. А на зрошених потом нивах заколосилось жито. До дбайливих рук горнулися щедрі врожаї» [4, с. 7]. Постає питання, чи вірогідне це припущення, тому що справжня Мерефа заснована, згідно з історичними даними, або в 1595-му, або навіть у 1658 році. А Іван Сірко народився між 1605-м і 1610-м. За історичними свідченнями, село постійно страждало від татар, тому доволі швидко перетворилося на форпост і бойову базу козаків [5, с. 24]. А в дилогії М. Морозенко –  Мерефа – пасторальне поселення, взагалі не оточене стінами, без вартових і єдиним частоколом є  той, що навкруг церкви.

Цікавою згадкою є трактовка авторкою Олешківської пустелі: «тривала літня спека вбивала там увесь живий цвіт, в гарячому піску лишень подекуди стирчало кволе зело, спалене на цурку»[4, с. 136]. Саме туди, в піски, йде під час чергового випробування юний Сірко. Але необхідно звернути увагу на той факт, що Олешківська пустеля стала власне пустелею відносно недавно. До вісімнадцятого століття на цих землях був степ, і лише після того, як місцеві магнати почали активно розводити й випасати там овець, степ перетворився на піски [5, с. 92].

Що ж до історичних подій, то тут письменниця послуговується широко легендарними свідченнями. Навіть народження Івана Сірка пов’язане із легендою: маля народилося з зубами і червоною плямкою на нижній губі, а стара повитуха, що приймала пологи, померла; ледь не розпрощалася з життям і його слабка мати. Змалечку Іванко через свої зуби п’є молоко з кров’ю, йому віщують, що тими зубами він рватиме ворогів свого народу, буде славним козаком, що згодом і стається, але до того ще треба дорости.

Все життя Івана пронизане дивовижними подіями, все має сенс: ніж померлої повитухи стає малому оберегом; квітка папороті дається в руки, коли Іванку лише сім років, гори не чіпають, а випробовують і за перемогу над страхом та смертю обдаровують вовченям, яке стане Іванові побратимом і захисником на довгі роки; саме йому довіряють вправлятися зі старою козацькою шаблею, яку більше нікому з хлопців не дають до рук; він неймовірним чином у дуже юному віці сам знаходить дорогу на Січ, долаючи навіть пороги на Дніпрі; дивовижний порятунок в Олешківській пустелі.

Другій частині книги теж не бракує чарівної аури, яку підтримує прогнозуванням майбутнього волхвиня Рода. Прикладом є те, як «Великий Характерник» біжить у ліс шукати траву, що врятує його джуру. «На це він мав три години. [...] Роззирнувшись навкруги, Сірко спантеличено зупинився. Безтямно блукаючи, витрушував з дна серця пекучі, як жар, кавалки болю, але на дорогу не дивився, тож тепер не знав шляху назад» [4, с. 254]. Однак загалом атмосфера оповіді більш життєво наближена, що показує Сірка водночас і як доблесного воїна, і як чоловіка та батька в мирний час.

Ця книжка покликана слугувати стимулом, а не джерелом для здобуття нових знань, тому авторка не в усьому дотримується історичної правди, а дозволяє собі трохи пофантазувати задля художнього експерименту, щоб виявити приховані риси характеру свого героя. На Купала Сірко, перечепившись, падає обличчям у вогонь, – але вже за кілька годин йому нічого не болить. Семирічного хлопчика атакує вовк, той примудряється протистояти, навіть коли «гострі ікла стислися на нозі. [...] Гостре лезо вовчих зубів різко різонуло тіло, обпікаючи ногу аж до кісток. Вовк упивався зубами все глибше, пориваючись потягнути його за собою. Іванко, перемагаючи біль, заледве втримувався на одній нозі»[4, с. 93].

Автор для змалювання головного героя часто використовує фантастичні елементи, робить його непереможним, дещо ідеалізованим. У творі типові життєві сцени людського життя зображені крізь призму фантастичного. Це дає можливість зрозуміти особисте ставлення автора до Івана Сірка та робить образ більш цілісним. Проте більша частина книги – опис пасторального життя українського села, що існує поза фантастичними та історичними реаліями. Через це твір не можна віднести ні до криптоісторії, ні до історичного роману, по суті це  фентезі з елементами історичних фактів.

Жанр фентезі, хоч і новий в українській літературі, але поступово завойовує прихильність читацької аудиторії, бо вражає цікавим сюжетом, неординарним образним світом та водночас, як і будь-яка література, призначена для дитячого сприйняття має великий пізнавальний і виховний потенціал. Завдяки поєднанню реального й фантастичного в дилогії М. Морозенко «Іван Сірко» постає цілком новаторський і доступний для дитячого розуміння образ відомого з історичних джерел кошового отамана.

Література

1.  Історія України в особах: IX–XVIII ст. – К. : Україна, 1993. –396 с.

2.  Маслійчук В. ALTERA PATRIA (Нотатки про діяльність Івана Сірка на Слобідській Україні). – Харків : Харківський приватний музей міської садиби, 2004. – 72 с.

3.  Мицик Ю. Отаман Іван Сірко. – Запоріжжя : РА «Тандем-У», 1999. – 44 с.

4.  Морозенко М. Іван Сірко. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2015. – 368 с.

5.  Яворницький Д. Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська, запорозьких низових козаків / Д. І. Яворницький, пер. з рос. В. Л. Чуйка. – Дніпропетровськ : Промінь, 1990. – 190 с.