Бабійчук Тамара ВІДЕОЛЕКЦІЯ, АБО ЛІТЕРАТУРНА ЖИТОМИРЩИНА: ПИСЬМЕННИКИ-ІНТЕЛЕКТУАЛИ

 

Бабійчук Т.В.

к. пед. н., викладач-методист

Бердичівський педагогічний фаховий коледж

ВІДЕОЛЕКЦІЯ, АБО ЛІТЕРАТУРНА ЖИТОМИРЩИНА:

ПИСЬМЕННИКИ-ІНТЕЛЕКТУАЛИ

Знайомлячи студентів коледжу з літературою рідного краю, пропонуємо відеолекцію як одну з ефективних форм роботи. Як правило, така відеолекція триває 5 хв. На екрані демонструється лише одна світлина (щоб концентрувати увагу, максимально зосередитися на інформації, яку емоційно подає викладач). Під час відеолекції викладач називає кілька цікавих фактів з життя письменника, наголошує на зв’язках митця з рідним краєм (Житомирщина), коротко розповідає про один з творів (так заохочується подальше самостійне читання їх), після відеолекції на екран виводяться використані викладачем джерела (ел.ресурси, книги тощо), а також завдання обов’язкові і на вибір. Серед завдань обов’язкових – а) подумай, що конкретно зробити спонукала тебе відеолекція, б) запропонуй домашнім познайомитися з відеолекцією і зрозумій їхню реакцію на перегляд. Серед завдань на вибір – створи постер, напиши сенкан, візьми інтерв’ю в письменника, запропонуй фотоквест тощо.

Подаємо матеріали для двох відеолекцій.

Юліан Мовчан (с.Зороків Черняхівського району, 1913-2002) – прозаїк, публіцист, журналіст, критик, лікар, культурний і громадський діяч. До 1930-го жив і навчався на Житомирщині. Тут, маючи 14 років, починає друкуватися в газеті «Радянська Волинь». З 1944-го – в еміграції (Німеччина, згодом США).

У відкритих джерелах сказано, що Юліан Мовчан був членом української та американської медичних асоціацій та членом об’єднання українських письменників у вигнанні «Слово»; що ім’я Юліана Мовчана внесено в 24 енциклопедії-довідники різних країн світу, зокрема до міжнародної книги «Хто є хто серед інтелектуалів».

Відомий успішний лікар, Юліан Мовчан став автором понад 1900 статей, ряду книг (оповідання, етюди, гуморески, публіцистичні статті, мемуари).

Степан Радіон (Австралія) про Юліана Мовчана: «Здається, що нема в українській діаспорі діяча на духовній ниві, щоб, окрім професійної праці, був таким популярним між англомовними видавництвами енциклопедичних довідників, як доктор Юліан Мовчан… Доктор Мовчан зі своєю популярністю популяризує й ім’я України, зарізьблюючи його в свідомості сотень тисяч західних та азійсько-африканських інтелектуалів».

У селі Зорокові на будівлі школи відкрито меморіальну дошку Юліана Мовчана. Іменем відомого земляка названа вулиця в смт.Черняхів. Перевиданням книг Юліана Мовчана в Україні опікується його племінник Олександр Батанов.

Події в оповіданні «Іспит» [1] відбуваються одразу після Другої світової на

заході України. Пилип Бовдуренко разом з Петром Заморою, «полонені ідеєю визволити Україну з-під окупації, незалежно від того, якого вона кольору – червоного, брунатного чи ще якогось, як могли, так обороняли рідні села від чужих займанців». Пізніше шляхи бойових побратимів розійшлися, бо совєти окупували Україну. Петро Замора залишився в УПА, а Пилип Бовдуренко пішов до Сидора Ковпака, щоб не конфліктувати з совєцькою владою.

Але хтось доніс на Бовдуренка, і тоді, щоб не бути розстріляним чи висланим у Сибір, Пилип пообіцяв здати іспит на вєрность камуністічєской партії.

Тріждиардєнаносний товариш Блоткін сказав Бовдуренку конкретно:

«Ну всьо ета нічєво. Люді ашібаюцца. Ти, братєц, тожє ашібся – і то ашібся здораво. Но ето можно ісправіть. Как? С завтрашнєва дня ти будєш рукавадіть шльопкой врагов народа – всякіх етіх бандеровцеф, бульбавцеф і прочіх буржуазних українскіх націоналістаф. Понял? Ти должєн сдать екзамєн, ілі, как гаварят хахли, – іспит пєрєд партієй, правітєльством і вєлікім сталіном і тєм самим іскупіть свій грєх пєрєд родіной. Но помні, єслі ти нє сдаш етот іспит – будєш пєнять на сібя – мєч пралєтарскава правасудія бєспащадна падьот на тваю дурную голаву»…

І Бовдуренко старався. Він згубив лік тих, кого власноручно розстрілював…

За вєрную службу і блєстящую сдачу іспита отримав чотирьохкімнатну квартиру, місячну відпустку з безплатною поїздкою до Криму, добру платню, і ще, і ще… Правда, нагород не мав. Не те, що товариш Блоткін, який був нагороджений аж трьома орденами (лєнінградскій рабочій таваріщ Блоткін під час ліквідації Кабардино-Балкарської республіки самолічно ліквідіровал всєх младєнцев, не довіряючи нікому це пачотноє заданіє партіі і правітєльства).

… З очей приречених повстанців завжди «просвічувався пронизливо-убивчий і повний ненависти до своїх катів погляд», але хоча Бовдуренка це мало турбувало, кат все-таки жодного разу не міг глянути в пекучі очі вчорашніх побратимів.

… Сьогодні сталося незвичайне: останній приречений, живий труп, глухо сказав: «Це ти, Бовдуренку, убиваєш нас? …продажний московський собака… Пам’ятай: знайдуться такі, що і тебе заб’ють»…

Пилип Бовдуренко не міг спати: голос розстріляного ним Петра Замори бився в голові.

… Кат наклав на себе руки.

Борис Тен (1897-1983). Не в кожного народу є такі особистости, як Борис Тен. Енциклопедист: перекладач, поет, музикант-диригент, композитор, педагог, мистецтвознавець, мовознавець, церковний і громадський діяч.

Справжнє прізвище – Микола Хомичевський. Псевдонім походить від давньогрецької назви Дніпра – Бористена. Саме під таким іменем Геродот побачив нашу ріку – широку і вічноплинну.

Хоча Борис Тен народився в с. Дермань Здолбунівського району на Рівненщині, однак усе його життя аж до смерти (понад 50 років!) пов’язано з Житомиром. У Житомирі Микола Хомичевський здобув педагогічну освіту; працював учителем української мови в школах і технікумах; почав свою перекладацьку працю (ще студентом став перекладати «Діалоги» Платона); став популяризатором української пісні; брав участь у роботі Волинського хору, що ним керував Михайло Гайдай і акомпаніатором був Віктор Косенко; створив осередок Української автокефальної православної церкви і був його головою; викладав латинську мову в житомирських інститутах; працював у музичному училищі і училищі культури; завідував літературною частиною Житомирського обласного музично-драматичного театру; допомагав становленню обдарованої молоді поліського краю.

Більше двадцяти років Микола Хомичевський очолював об’єднання житомирських композиторів, видав «Посібник для керівника самодіяльного хору», створив низку хорових пісень, писав музику до вистав, був одним із організаторів і першим художнім керівником Поліського народного хору «Льонок»…

Кілька фактів з життя Бориса Тена.

… Совєцька влада одразу почала вести нещадну боротьбу проти церкви. У віці 33 роки священник Української автокефальної церкви Микола Хомичевський був репресований і засуджений до 10 років таборів (Далекий Схід). Він став на Голгофу страждань за Україну. У совєцькому концтаборі створив хор в’язнів…

Було в Миколи Хомичевського велике і світле кохання. Обраницею далекосхідного в’язня стала Аполінарія Ковальчук, яка закінчила Київську консерваторію. Жінка відмовилася від кар’єри столичної оперної співачки і поїхала на Далекий Схід. Спочатку закоханих розділяла річка: Нара на однім березі, Микола Васильович на другому. Щоранку вона співала: пісня линула через річку – і її чув коханий. Згодом табірне начальство дозволило їм одружитися. Поезія 70-річного Бориса Тена, присвячена дружині:

Коли над нами обрієм прозорим / Схиляється вечірня тишина, / Посидьмо, друже мій, біля вікна, / Подумаємо трохи, поговорим.

Чи радістю він повниться, чи горем, / Той день, що вслід за іншими мина, / Стежина перед нами – все одна, / Й не збити з неї нас вітрам суворим.

Біля твойого крісла я стою, / Й, на руку опираючись мою, / Ти проводжаєш день, що тихо гасне.

Ми путь пройшли з тобою не малу, / Й спокійно очі дивляться в імлу – / І вечір цей і ніч – усе прекрасне! [2]

… Для Бориса Тена перекладацтво стало головною справою усього життя. Борис Тен – це Нестор українського перекладацтва. Найголовніший в доробку Бориса Тена – це переклад двох славетних Гомерових поем «Іліада» та «Одіссея». 31 рік життя титанічної саможертовної праці… 16 років тривав марафон з «Одіссеєю», 15 – з «Іліадою». Між іншим, коли починав роботу над «Іліадою», великий подвижник мав 65 літ… Дуже переживав, що не встигне перекласти. Але встиг. Закінчивши переклад, Борис Тен сказав: «Усе, тут свої справи я завершив…» Переклад Бориса Тена вважається найбільш довершеним з-поміж усіх перекладів Гомера у світі.

Література

1.Мовчан Ю. Варто знати: Вибрані твори. Спогади сучасників. Житомир : Вид. М.Косенко, 2013. 248 с.

2.Тен Б. Зоряні сади: сонети. Київ : Радянський письменник, 1970. 103 с.