Синицька Анна МОТИВ СИРІТСТВА У ІСТОРИЧНІЙ ПОВІСТІ О. ВОЛИНСЬКОЇ «КОЛИ СОНЦЕ НЕ СХОДИТЬ»

 

Синицька А. І.

студентка 2-го курсу

Запорізький національний університет 

Наук. кер.: Ніколаєнко В. М., к. філол. н., доцент

 

МОТИВ СИРІТСТВА У ІСТОРИЧНІЙ ПОВІСТІ О. ВОЛИНСЬКОЇ «КОЛИ СОНЦЕ НЕ СХОДИТЬ»

 

Протягом ХХ століття українці були вимушені пережити цілу низку трагічних подій, перебуваючи під гнітом радянської влади. Зокрема, Перша та Друга Світові війни, репресії, розкуркулення, політичні переслідування інакомислячих, концтабори – все це було мало на меті знищення українців як нації, призводячи до невиправних наслідків. Мотив сирітства як одного з найбільш поширених лих протягом ХХ століття виступає в якості провідного у творчості письменників, які описують події того часу. Голод, бідність та жорстокість оточуючих – умови, в яких доводилося зростати сиротам у період Голодомору 1932–1933 років, який визнано найжорстокішим злочином радянської влади проти українського народу. Оскільки трагедії такого масштабу залишають великий слід у світовій історії та колективній пам’яті українців, призвівши до значного збільшення сирітства на території тогочасної України, саме мотив сирітства червоною ниткою проходить крізь історичну повість Олени Волинської «Коли сонце не сходить», якою описано весь жах Голодомору [2, с. 133].

Мотив сирітства у повісті «Коли сонце не сходить» прослідковується в образній системі твору, зокрема в описі життєвої долі основних персонажів. Головною героїнею повісті є дівчина Ірина – бандуристка із села Хлипнівка, яка в одну мить залишається без матері: «За кілька хвилин потому зовсім поряд почувся постріл. Мати, послабивши обійми, мов підкошена повалилася на долівку. Наче та куля потрапила саме в її серце…» [1, с. 16]. Ірина залишається без матері та вимушена самостійно опікуватися молодшими Михайликом і Галинкою, хоча й сама не була морально готовою до дорослого життя. Залишившись наодинці із дорослими проблемами, єдиною найближчою людиною, яка може підтримати Ірину, стає сусідка баба Ганна.

У цьому також простежується мотив сирітства у повісті, своєрідна подібність до умов проживання дітей у будинку для сиріт. Голодомор можливо порівняти із покинутістю дітей у сиротинцях, які відчувають себе непотрібними батькам (у контексті повісті – радянській владі), переживають постійні знущання з боку інших вихованців (в рамках твору такі знущання проявлялися в голоді українського народу), а також пошуку найближчої людини, яка може підтримати в тяжких умовах (для Ірини такою людиною стала баба Ганна). Герої твору в умовах Голодомору 1932–1933 років відчувають себе покинутими, нікому не потрібними, загубленими, що виступає в якості своєрідного «сиротливого фону» розгортання подій: бідність, відчай, зневіра. Проте саме життєві негаразди загартовують характер головної героїні та роблять її сильнішою, надає сили не опускати рук та боротися далі, як сирота у дитячому будинку.

Історична повість Олени Волинської – це своєрідний спосіб зображення та передачі образу людини, яка має досвід перебування під владою Радянського союзу через призму життя персонажів. Авторкою детально «промальовуються» образи персонажів, через життєвий шлях яких передається безнадія та безпорадність населення, яке постійно перебувало в пошуках шансу на виживання.

Ще одним прикладом є Назар, який добре знає, що таке сирітство, оскільки ріс без батьків. Описуючи тяжкість сирітської долі Назара, авторка зазначає: «Хлопець рано став сиротою. Його батьки відійшли в один рік, залишивши єдиному нащадку стару хату, яка вже починала вростати в землю. В ній звікувало не одне покоління Ковальченків» [1, с. 42]. Втрата батьків ставить перед хлопцем тяжке завдання щодо пошуку власного життєвого шляху, внаслідок чого він приймає рішення стати захисником рідного села Хлипнівка – Лісовиком. Отже, образ Назара яскраво відображує те, яким чином сирітство впливає на подальше формування особистості та життєвій вибір людини.

Історія Назара доводить, що навіть у важких умовах, таких як сирітство, можна зберегти моральні цінності і життєві орієнтири. Незважаючи на вплив негативних факторів, він зберігає благородство душі, що свідчить про незнищенність людяності: «Ти не бійся. Я твого не візьму. Повертатиму частинами, щоб не викликати підозри. З голоду не помрете» [1, с. 9]. Отже, авторка демонструє, що сирітство може не лише руйнувати, а й формувати риси стійкості та незалежності особистості, що дозволяють йому долати труднощі й боротися за справедливість, а також знаходити в собі сили допомагати іншим, насамперед дітям.

Дев’ятирічний хлопчик Сергійко, який, не зважаючи на свій малий вік, пережив низку значних труднощів та втрат, також втілює в собі образ сироти. Через смерть батьків він опинився у сім’ї родичів, де відчував свою непотрібність рідним дядьку Миколі та тітці Нелі. Образ Сергійка є проявом соціальної ізоляції, з якою стикаються діти-сироти в реальному житті, переживанням ними голоду та матеріальної незабезпеченості. Залишившись без батьків та любові рідних, Сергійко демонструє велику стійкість та прагнення до подолання життєвих негараздів, знаходячи підтримку в головної героїні – Ірини, яка приймає його як рідного.

Дев’ятирічний Сергійко – це образ дитини, в якому у повній мірі відображено трагедію сирітства, а також голод і жорстокість в умовах тогочасного суспільства. Він є не лише жертвою обставин, але й носієм моральних цінностей, сподівань на краще, готовим до боротьби за справедливість і щасливе майбутнє. Образ Сергійка відображає поєднання двох протилежних категорій: дитячі веселощі та гірке переживання втрати рідних батьків. Його взаємини з Іриною підкреслюють значення підтримки та пошуку «рідної душі» у важкі часи, тоді як його досвід показує, що навіть у найскладніших обставинах можна зберегти людяність і доброту.

Отже, в історичній повісті Олени Волинської «Коли сонце не сходить» центральним мотивом виступає сирітство, через призму якого відображено трагічні наслідки Голодомору 1932–1933 років. Це зосереджує увагу не лише на фізичній втраті батьків, а й на соціальній ізоляції та внутрішніх переживань героїв. Через образи Ірини, Назара та Сергійка авторка показує незламність людського духу та важливість моральних якостей у складних для людства часи випробувань.

Література

 

1.       Волинська О. Коли сонце не сходить. Київ : Ліра-К, 2023. 200 с.

2.       Рудницька К. С., Лисенко О. А. Проблеми порушення прав людини у творі О. Волинської «Коли сонце не сходить». Духовна культура України перед викликами часу : матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю (м. Харків, 23 травня 2024 р.). Харків : Право. 2024. С. 133–135.