Малецька Вероніка, Федоренко Ольга СИЛА МАТЕРИНСЬКОЇ ЛЮБОВІ ГЕРОЇНЬ ТВОРІВ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

 

Малецька В. В.,

здобувач освіти 1 курсу

Федоренко О. Б.

кандидат філологічних наук

викладач української мови та літератури

Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів № 1, м. Кривий Ріг

 

СИЛА МАТЕРИНСЬКОЇ ЛЮБОВІ ГЕРОЇНЬ ТВОРІВ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Тарас Шевченко – геніальний Кобзар українського народу, який у своїх художніх і живописних творах на віки оспівав долю українського народу, його емоції, почуття, прагнення вільного і щасливого життя.  

І. Франко високо цінував творчість «великої людини духу» і «поета національного відродження» Тараса Шевченка. «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури» [4, с. 255]. Цим висловом І. Франко наголошує на унікальності поетичного таланту, завдяки якому Т. Шевченко зміг розкрити трагічну долю рідного народу і здобути всесвітнє визнання в літературі та культурі. Іван Франко відзначив глибину та символізм створених Шевченком жіночих образів – сильних, відданих та люблячих.

Образ жінки-матері Т. Шевченко змальовує з особливою теплотою, адже поет з любов’ю згадує свою рідну матір, яка пішла з життя молодою, важко працюючи на панщині, і Тарас зі своїми братами й сестрами залишилися сиротами:

Там матір добрую мою,

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила [5, с. 542].

Т. Шевченко з надзвичайною художньою майстерністю створив образи жінок-матерів як символи самовідданої любові. Жінки у творчості Тараса Шевченка відображають важке життя українок ХІХ століття. Поет показав своїх героїнь у різних життєвих обставинах, на прикладі їх особистих трагедій, розкриваючи суспільні проблеми того часу.

У поемі «Катерина» (1838) Т. Шевченко розповідає про дівчину, яка закохалася в москаля, завагітніла від нього і, покинута, зазнала осуду суспільства та родини. Залишившись без підтримки, Катерина сама, з маленьким сином на руках, вирушає на пошуки коханого солдата-москаля, сподіваючись на примирення або допомогу. Дівчина ладна навіть бути в нього наймичкою, терпіти його зради – аби він піклувався про їхнього сина. Натомість коханий відповів їх з байдужістю, глузуванням і презирством. Це ще більше поглиблює її душевні страждання, відчуття самотності і втрати сенсу життя. Доведена до відчаю, Катерина втрачає розсуд, полишає цей світ, залишивши дитину на дорозі. Митець розкриває глибину болю й самотності, з якими молода жінка-мати не змогла впоратись.

Розповівши історію Катерини, Т. Шевченко закликає дотримуватися українських народних звичаїв моралі й честі, а можливо, і закликає до співчуття й розуміння, до переосмислення суспільних норм, які прирікають жінок на страждання й загибель:

То не вітер, то не буйний,

Що дуба ламає:

То не лихо, то не тяжке,

Що мати вмирає;

Не сироти малі діти,

Що неньку сховали:

Їм зосталась добра слава,

Могила зосталась [5, с. 63 – 64].

Катерина постає як символ зневаженої й покинутої української дівчини-селянки, яка не змогла витримати осуд навіть найрідніших людей – батьків, суспільства, а найбільше – зневагу і зраду коханого солдата-москаля.

Поема Т. Шевченка «Наймичка» (1845) – це зворушлива історія про Ганну, молоду жінку, яка після народження позашлюбного сина змушена прийняти важке рішення. Щоб уберегти дитину від осуду суспільства та забезпечити їй краще життя, Ганна віддає сина на виховання чужій родині. Проте її материнське серце не дозволяє залишити дитину – і жінка стає наймичкою в цій родині, приховуючи своє материнство.

Ганна жертвує власним щастям, молодістю і правом бути матір’ю заради добробуту сина. Багато років вона приховує правду, терплячи важку працю та випробування, аби тільки бачити свою дитину забезпеченою і щасливою. Усе життя жінка відчуває душевні муки, але любов до сина надає їй сил жити.

Перед смертю Ганна відкриває синові свою таємницю:

Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати» [5, с. 297].

Образ наймички Ганни уособлює велич материнської любові, здатної подолати всі випробування заради щастя своєї дитини. Тарас Шевченко розкрив глибину материнських почуттів і соціальну несправедливість, через яку жінка змушена пройти крізь неймовірні страждання. Образ матері Ганни – символ самопожертви та безмежної відданості власній дитині навіть у найважчих обставинах, упродовж усього життя.

У поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала») (1858) Т. Шевченко зображує селянку, яка тяжко працює на панщині, мріючи про кращу долю для свого сина. Поет застосовує художній прийом сну задля реалістичності зображення майбутнього і такого омріяного матір’ю життя хлопця:

І сниться їй той син Іван

І уродливий і багатий,

Уже засватаний, жонатий –

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

І на своїм веселім полі

Удвох собі пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть [5, с. 585 – 586].

Т. Шевченко змалював епізод з життя матері-кріпачки, якій важко від страждань і виснажливої праці, але її серце залишається сповненим надії та любові. Під час короткого відпочинку їй сниться, що син виріс вільним і живе щасливо. Проте пробудження повертає жінку до суворої реальності, де панщинна праця, втома та безправність визначають її існування. Митець показав, що навіть у важких умовах материнська любов залишається джерелом сил і прагнення змінити на краще майбутнє для дітей. Цей образ матері символізує незламний дух, який допомагає подолати найважчі випробування заради мрії про добре життя для своїх дітей.

Т. Шевченко прославляє жертовність матерів, засуджуючи тогочасний суспільний лад, що прирікав жінок на страждання, поневіряння, важку долю наймички або кріпачки, чи навіть на загибель. Поет закликає своїх читачів бути співчутливими та людяними. Жінки у творах Т. Шевченка – це втілення високих моральних цінностей і величі національного духу українського народу. Виховне значення створених Шевченком жіночих образів залишається актуальним і сьогодні, і для наступних поколінь українців, адже Кобзар оспівав почуття людської гідності, самовідданості та любові.

Література

1.     Бовсунівська Т. Художня концепція жінки у творчості Тараса Шевченка. Дивослово. 1999. № 11. С. 2 – 6.

2.     Бойко О. В. Трагічна доля жінки-матері у творчості Тараса Шевченка. Все для вчителя. 2006. № 3 – 4. С. 19 – 23.

3.     Колесникова Є. Слово «мати» в поезії Кобзаря. Дивослово. 1995. № 5–6. С. 9–11.

4.     Франко І. Я. Зібрання творів: в 50 т. / редкол. Є. П. Кирилюк (голова) та ін. Київ: Наукова думка. Т. 39: Літературно-критичні праці (1911 – 1914). 1983. 618 с.

5.     Шевченко Т. Твори: в 3 т. Т. 1: Поезії / Критико-біогр. Нарис О. Є. Корнійчука. Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1955. 687 с.