Лущій Микола ІСТОРИЧНА ПРОЗА Р. ВОЛОДИМИРА: ВЗАЄМОДІЯ ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВА

 

            Лущій М. В.

                                                                                         учитель історії та права

Київський ліцей № 34 ім. Віктора Максименка

Наук. кер.: Лущій С. І., д. філол. н., с. н. с.

 

ІСТОРИЧНА ПРОЗА Р. ВОЛОДИМИРА: ВЗАЄМОДІЯ ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВА

 

Протягом 1960-1980-х рр. в літературі української діаспори активно розвивалася історична проза. Власне, ці три десятиліття стали періодом розквіту цього жанру. Про це свідчать історичні романи та повісті В. Волкова, Ю. Косача, М. Лазорського, Л. Полтави, Б. Полянича, Ю. Радзикевича, С. Фостуна, Р. Володимира.

Р. Володимир - справжнє ім’я Роман Михайлович Кухар - надзвичайно багатогранна постать української діаспори. Він людина багатьох талантів:   поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, публіцист, співак. Р. Володимир народився 21 лютого 1920 року у Львові. У рідному місті навчався  на філологічному факультеті Львівського університету, а також протягом 1941-1943 р. - у Музичному інституті ім. Миколи Лисенка. Із 1943 по 1945 рр. здобував музичну освіту у Віденський консерваторії. До 1948 - студіював славістику в Гайдельберзькому університеті (Німеччина). 1951 року із Німеччини він  емігрував до США, де активно продовжив навчання на факультеті бібліотекознавства Інституту Пратта (США), отримавши ступінь магістра бібліотечних наук.  Із 1962 року Р. Володимир викладав  англійську, латинську та німецькі мови в Університеті в місті Гейс (США). Із 1975 також керівник Департаменту іноземних мов цього ж університету. У 1962 в Українському вільному університеті (Мюнхен) захистив докторську дисертацію «Драматичні поеми Лесі Українки».

У 1990-х роках твори письменника почали повертатися в материкову Україну. Про нього з’явилися цікаві наукові розвідки О. Астаф’єва [1] та П. Сороки [4]. Однак і сьогодні «велика проза» письменника невідома широкому читацькому загалу. Повісті Р. Володимира «Тиверська провесінь» [3] та «Андрій Первозванний»[2] стали яскравою сторінкою історичної прози діаспори. В обох творах письменник звертався до надзвичайно віддалених у часі епох, які  не були осмислені та оприявлені прозаїками діаспори. Так, у повісті «Тиверська провесінь» автора зацікавили події 513-512 року до Різдва Христового. У згадуваному творі йдеться про похід царя Дарія на слов’янські землі та відчайдушну боротьбу наших предків, тиверців, із завойовниками. Р. Володимир проводить історичні паралелі із сучасністю, зокрема з боротьбою українців за Незалежність. Сьогодні, у часи рашистської навали «Тиверська провесінь» звучить особливо актуально. Назву  роману легко пояснити, адже саме весною Дарій із великою армією та флотом напав на слов’янські землі. Попри чисельну перевагу, Дарій так і не зміг підкорити й приєднати ці землі до своєї імперії. Разом із військом він безславно вирушив додому.   

У повісті надзвичайно тонко виписані побутові деталі, майстерно зображено звичаї та обряди слов’янського племені тиверців. Елементи пригодництва тримають читача в напрузі від першої сторінки й до останньої. Хочеться відзначити мовно-стильову майстерність автора. Колорит далекої епохи передано також і за допомогою мовних засобів - архаїзмів.

Р. Володимир згадував, що ретельно готувався до написання обох повістей, вивчаючи наявні історичні джерела про згадувані події. Він прагнув правдиво та зримо відтворити кожну подробицю: деталі одягу, взуття, зачіски, жіночі прикраси, зброю. У повісті «Тиверська провесінь» поєдано епічність та ліризм. У тексті вміщено багато пісень. Це своєрідні стилізації прадавніх язичницьких текстів, які написав сам Р. Володимир.

 Елементи імпресіонізму відчуваються в майстерно змальованих, надзвичайно рухливих та кольорово насичених пейзажах. Звертають на себе увагу численні філософські роздуми героїв про сутність людського існування, про нерозривний зв’язок людини і природи.

Зацікавлення історією привели автора до написання ще однієї історичної повісті - «Андрій Первозванний». Р. Володимир згадував, що роботу над твором завершив  11 жовтня 1982 року. У 1984 році повість була опублікована спочатку у Буенос-Айресі, а згодом у Києві.

У центрі уваги прозаїка - місіонерська діяльність апостола Андрія Первозванного. Ця повість -  один із найкращих творів у творчого доробку Р. Володимира. Твір вирізняється стрункою досконалою композицією, стриманістю й лаконічністю оповіді, а також філософізмом  і психологізмом. Повість починається із кульмінаційного моменту - розп’яття апостола Андрія - учня Ісуса Христа. Апостола Андрія було страчено за наказом проконсула Еґеата в Ахаї. А далі сюжет розгортається в зворотному напрямку: святий Андрія згадує події, які передували розп’яттю. У центрі його спогадів - часи перебування в Руській землі. У книзі відтворено шлях апостола до Києва, Новгород-Сіверського, потім у країну варягів та скіфів і до Риму, подорож і по Чорному морю, і по Дніпру.

Прозаїк під час роботи над твором  використав багато різних джерел як вітчизняних, так і зарубіжних: історичних, релігійних, літературних, фольклорних. Про них Р. Володимир розповів у науковій розвідці «Шляхами апостольської місії в Україну св. Андрія Первозванного у світлі джерельної літератури». Ця розвідка стала своєрідною післямовою до книжки. Вона не лише завершує книжку, а й дає читачам інформацію про перебування апостола Андрія на українських землях та називає джерела, із якими працював письменник. Післямова додає художньому твору відчуття історичної правдивості та переконливості.

До тексту повісті письменник долучив також карту, на якій відображено маршрут апостола, фрагмент мозаїки «Євхаристія» у Соборі святої Софії та фото Собору святого Андрія Первозванного у Києві й резюме англійською мовою. У повісті дуже багато епіграфів. Кожен розділ (а їх у творі 16) Р. Володимир розпочинає епіграфом. Це уривки з народних легенд, із літописів, зокрема «Повісті минулих літ», літопису Самійла Величка, із візантійського тексту «Narratio», із Євангеліє від Матвія, із Діянь святих апостолів, із «Книги буття українського народу», із «Історії Русів», із «Синопсису» І. Гізеля, «Жаління Богоматері зі Слова на Велику П’ятницю» К. Турівського, із апокрифа про подорож святого Андрія до братчика-апостола Матвія, уривок із промови Папи Римського Урбана VIII, віршовані рядки М. Філянського, Л. Могилянської, І. Ірлявського, Д. Донцова, уривок із драми Ф. Прокоповича «Володимир». Цим повість «Андрій Первозванний» нагадує історичні романи Ю. Косача - видатного майстра історичної прози в діаспорі. У романах цього прозаїка, зокрема «Володарка Понтиди» та «Чортівська скеля», також зустрічаємо численні епіграфи, які є ключем до прочитання кожного розділу: це уривки з художніх та філософських творів, а також фрагменти з історичних документів.

Відчуття історичної достовірності подій, зображених у творах Р. Володимира, не залишає читачів ні на мить. У повісті «Андрій Первозванний», як і в повісті «Тиверська провесінь», ретельно відтворено обряди та звичаї язичників, життя і побут змальований у найдрібніших деталях.

Філософізм обох повістей надзвичайно зближує історичні повісті Р. Володимира з історичними романами його славетного земляка - Ю. Косача. Загалом Ю. Косач орієнтувався на оповідні традиції української та європейської прози, зокрема французької, про що свідчить поглиблений психологізм та філософізм його творів.

1999 року в київському видавництві «Гранослов» вийшов роман Н. Дзюбенко «Андрій Первозванний». У згадуваному творі авторка також осмислює цю непересічну постать, зображає прихід апостола на давньоруські землі.

Повісті Р. Володимира «Тиверська провесінь» та «Андрій Первозванний» повертаються до українського читача. Прозаїк досліджував і осмислював яскраві сторінки прадавньої історії України. Тому його твори зацікавлять і літературознавців, і істориків, і просто шанувальників української літератури.

 Література

1. Астаф’єв О. Лірична націософія Р. Володимира. Визвольний шлях. 1997. Кн. 9. С. 1091-1100.

2. Володимир Р. Андрій Первозванний : історична повість. Київ : Україна, 1997.  220 с.

3. Володимир Р. Тиверська провесінь. Київ -Ніжин, 1997. 320 с.

4. Сорока П. Р. Роман Кухар (Р. Володимир): Літературний портрет. Тернопіль : Тайп, 1999. 206 с.