Конєв Владислав АНТИТОТАЛІТАРНИЙ ДИСКУРС У ПОВІСТІ А. ДІМАРОВА «САМОСУД»

 

Конєв В. В.

аспірант 2 курсу

Запорізький національний університет

Наук. кер.: Горбач Н. В., к. філол. н., доцент

 

АНТИТОТАЛІТАРНИЙ ДИСКУРС У ПОВІСТІ А. ДІМАРОВА «САМОСУД»

 

Літературна спадщина А. Дімарова представлена десятками томів: від збірок оповідань до роману-епопеї «І будуть люди». У творах письменника постають як побутові історії життя українців в умовах дійсності СРСР, так і трагічні події 1920–1930 рр. та Другої світової війни. Видання нецензурованих рукописів та їх частин стало можливим напередодні розпаду СРСР та після здобуття незалежності. Одним із таких творів є повість «Самосуд», у центрі якої оповідь про спустошення українського села.

Сутність тоталітарної системи та протидії їй окремого індивіда оприявнюється у творах таких українських авторів, як Т. Осьмачка, І. Багряний, Є. Гуцало та ін. Це зумовлює інтерес науковців до пошуку, аналізу й оцінки проявів тоталітаризму в художній літературі. Творчий доробок А. Дімарова є об’єктом літературознавчих розвідок. О. Гандзюк дослідила докази вияву системи тоталітаризму в повісті «На коні й під конем» [2].

Вивченню причин виникнення та сутності тоталітаризму присвячено ґрунтовні праці Х. Арендт, Е. Фромма, Т. Снайдера, С. Кульчицього, Г. Почепцова та ін. Політолог В. Розумюк констатував відсутність загальноприйнятої наукової теорії тоталітаризму, а також те, що «втрата чіткості критеріїв оцінки і перетворення самого терміну на загальновживаний емоційно забарвлений негативний епітет поставили під сумнів наукову цінність самої концепції тоталітаризму» [4, с. 21–22]. П. Вознюк під тоталітаризмом розуміє «форму взаємодії суспільства й влади, за котрої політична влада прагне цілковито (тотально) контролювати людей і суспільство» [1, с. 16].

О. Гандзюк виокремила такі докази вияву системи тоталітаризму в повісті «На коні й під конем»: зверхнє ставлення до інтелігенції; ненависть до всіх, хто має кращі статки; заохочення доносів; деперсоналізація особистості та неможливість довести невинуватість; страшні події Голодомору; витіснення релігії з життя селян [див.: 2, с. 66–68]. У повісті «Самосуд» частково репрезентовано їх.

Данько Данилович Сокал – антагоніст повісті, що тим дужче «утверджувався у своїй святій ненависті до кожного, хто насмілювався жити краще од нього» [3, с. 88], чим більше підростав і ставав класово свідомим. Злету його партійної кар’єри посприяли доноси на односельчан-куркулів Василя Коваленка та його батька. До суду було долучено ще чотирьох найбагатших селян, бо міліції було мало відправити на курорт одного обвинуваченого. Вони не мали можливості захистити себе в суді, оскільки класовий ворог не мав права на невинуватість. Куркулів було засуджено до розстрілу з конфіскацією майна. Крім згадки в газеті та запрошення до партії, Данько отримав й конфісковану зінгерівську швейну машину. Партійне зростання полягало не тільки в отриманні благ, а й у хабарях, бо «не підмажеш – не поїдеш» [3, с. 109]. Колгоспними гостинцями не гребували ні партійні функціонери, ні представники міліції, прокуратури і судів. Постійною загрозою для партійників була можливість потрапити під увагу слідчих органів за контакти з ворогами народу. Данькові пощастило не підпасти під репресії після арешту тестя, тому відсутність подібних ризиків була врахована при обранні другої дружини.

Діяльність Сокала не обмежувалася доносами. Він намагався знищити хрест, який поставив його пращур. Оскільки селяни продовжували вірити в Бога, приходили до хреста та залишали рушники, то Данько вирішив встановити червоний прапор на його місці. Образи на покуттях його хати були вже замінені на портрети Карла Маркса. Отож після розправи над батюшкою та розоренням церкви Данько розпочав процес колективізації в селі.

Агітація «впертюха – дядька, якому краще головою в петлю, аніж у ту чортячу артіль» [3, с. 97] полягала в створенні умов, за яких ні він, ні його сім’я не мали змоги вийти з хати навіть до двору. Агітбригада, що складалася з підлітків, комсомольців та комнезаможників, встановлювала фанерну постать Чемберлена та влаштовувала бойкот. Після кількох днів «умовлянь» хазяїн погоджувався на вступ до колективного господарства. Данько ніколи б не пробачив тих селян, які повиходили з колгоспів відразу після статті Сталіна «Запаморочення од успіхів». Саме вони й стали першими жертвами хлібозаготівельних бригад.

Станом на 1932 р. Сокал пройшов багато щаблів кар’єрною драбиною. На партійних зборах, де обговорювалося єдине питання хлібозаготівлі, Данько був у першому ряду та добре чув позицію секретаря ЦК щодо можливого голоду: «Так хай поголодують хоч раз, може, стануть не такі пузаті…» [3, с. 99]. Навіть дітей було затавровано клясовими ворогами та петлюрівськими недобитками. Партійник проголосив, що розмови про можливу масову голодовку – це контрреволюційна пропаганда, бо таке неможливо в СРСР. Самій хлібозаготівлі було надано ваги історичного завдання, про виконання якого слід було рапортувати перед ЦК ВКП(б) та Сталіним особисто. Після промови високий гість впевнився, що серед присутніх не було маловірів. В умовах тоталітарної пропаганди Сокал відчував, що виконання плану хлібопоставок державі було черговою можливістю зайняти нову посаду, тому запевнив присутніх у тому, що перевиконає план удвічі. А. Дімаров однозначно ствердив, що планування голоду було здійснено в Москві, а його виконання доручено партійним кар’єристам на місцях, котрі були «накачані» пропагандою боротьби проти класового ворога.

Данько розумів, що для виконання плану помсти над «індусами» буде замало, тому доведеться забрати врожай і в колгоспників. Ще не встиг коваль змайструвати щупи для пошуку схованок зерна, а по селу вже ширилися чутки про майбутню виїмку. Селяни, «які за роки радянської влади вже звикли до того, що в будь-який час до них можуть удертись і підмести все» [3, с. 103], хапали мішки та шукали якомога надійнішого місця для схованки. Бажання хазяїна Зачепіжного зберегти хоч трохи кукурудзи Сокало сприймав як навмисну спробу зганьбити його в очах секретаря ЦК. Без жодних вагань він наніс удар, у результаті якого Зачепіжний сконав. Після того, як вигребли все і в «індусів», і в колгоспників, вимерла половина села – Данько не виконав антилюдського плану.

Події повісті «Самосуд» відбуваються у селі Червона Комуна. Топоніміка важлива для контексту подій, бо з моменту заснування села воно мало назву Хрестище, оскільки пов’язано з історією про козака, який встановив хрест для спокути гріхів. Прикметно, що саме Данько Сокал, прапраправнук того січовика, й перейменував поселення. Уже з початку оповіді А. Дімаров окреслює мотив втрати пам’яті, що пов’язаний із дистанціюванням від козацького минулого українського села. Події самосуду над Даньком, що спричинив під червоним прапором так багато горя для селян, було висвітлено берлінським кореспондентом. У системі тоталітарної держави згадки, а тим більше газетна стаття, були неприйнятні. Людина, вуса якої знав увесь світ і яка вершила терор на просторах радянських республік, задоволено оголосила вирок: «Наказат беспощадно! Сравнят с землей!» [3, с. 120]. Опис старезної верби, що мала б усохнути біля колишнього ставу знищеного села, завершує мотив втрати пам’яті: сучасники письменника втратили пам’ять про злочини тоталітарної держави, бо залишають свої «поганські» імена на дереві. Автор емоційно закінчує повість, що свідчить про травму, яка спричинена замовчуванням спогадів про трагічні події.

Отже, антитоталітарний дискурс у повісті А. Дімарова «Самосуд» має такі ознаки: депорсоналізація; заохочення доносів; знищення інституту церкви; колективізація; організація голоду. Перспективою подальших досліджень є аналіз повістей про Голодомор інших української авторів.

Література

1.          Вознюк П. Поняття тоталітаризму в суспільно-політичному дискурсі ХХ–ХХІ ст.: до постановки проблеми. Тоталітарний спадок пострадянських країн як виклик демократизації суспільств : збірник наукових праць / за заг. ред. д. і. н., проф., чл.-кор. НАН України А. Кудряченка, 2022. С. 15–23.

2.          Гандзюк О. Зображення системи тоталітаризму в повісті Анатолія Дімарова «На коні й під конем». Тоталітаризм як система знищення національної пам’яті : збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю (11–12 червня 2020 року) / за ред. Т. Єщенко. Львів : Друкарня ЛНМУ імені Данила Галицького, 2020. С. 65–68.

3.          Дімаров А. Самосуд : повісті, оповідання, етюди. Київ : Український письменник, 1999. 221 с.

4.          Розумюк В. Тоталітарний спадок пострадянських країн : теоретична рефлексія проблематики тоталітаризму. Проблеми всесвітньої історії. Київ : ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2022. № 4 (20). С. 7–26.