Ковтун Вікторія ПОЕЗІЯ ШЕВЧЕНКА ЯК ДУХОВНІ ЛІКИ

 

Ковтун В. М.

студентка 3 курсу

Національний університет «Запорізька політехніка»

Наук. кер.: Онуфрієнко Г. С., д-р філос. у філол. науках, доцент

 

ПОЕЗІЯ ШЕВЧЕНКА ЯК ДУХОВНІ ЛІКИ

 «Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється — ожива, Як їх почує! Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди!» [1, с. 203]. Різні покоління знають ці геніальні у своїй зовнішній простоті поетичні рядки Тараса Шевченка. У чому ж  секрет їх невмирущості, натхненності і потужної сили?

Актуальність обраної нами теми статті  вмотивована багатьма взаємопов'язаними чинниками. В цитованих рядках поет сфокусував увагу на парадоксальній сутності вербальної творчості в комунікації: як звичайнісінькі вимовлені або ж написані слова спроможні справляти могутній енергетичний вплив на етичний й інтелектуальний стан індивіда, його мислення, наскільки вони здатні торкнутися потаємних глибин його душі, пробудити й відновити в ній переживання, шляхетні почуття, доброчесність, милосердя, прагнення до життя? Шевченкова поезія  довела цю істину багатьом поколінням, ставши безцінним дороговказом на різних етапах життя людини. Вірші Кобзаря постали як сила національного збереження, коли українська ідентичність зазнавала систематичного знищення. Шевченкова творчість діє як духовний бальзам. У віршах поет звертається до глибоких психологічних ран, завданих українському народові впродовж надважких століть колоніального гніту та спроб нищення української культури і мови як її першоелемента. Виразною й потужною мовою поет створив поезію, цілющий вплив якої не згасає з часом.

Творчість  Т. Шевченка є об'єктом багатьох сучасних наукових студіювань і літературознавців (О. Боронь, В. Кравченко,  А. Яхімович та ін. ), і письменників (О. Забужко, Т. Конончук, Л. Красицька та ін.), і мовознавців (С. Єрмоленко, Н. Рєзнікова, В. Русанівський ін.). Шевченкознавство впевнено й масштабно розвивається. Дослідники  розширюють, поглиблюють й оновлюють діапазон візії титанічної постаті національного генія, обґрунтовано уточнюють біографічні дані [2]. До наукових спостережень долучаються і здобувачі вищої освіти, зокрема студентська молодь запорізьких університетів, беручи участь як у наукових конференціях різного масштабу [3], так й у всеукраїнських та міжнародних мовно-літературних конкурсах імені Тараса Шевченка, а також у Квест-марафонах, що ініційовані Всеукраїнським благодійним культурно-науковим Фондом Т. Г. Шевченка спільно з Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Щорічно з 2020 року в Києві ГО «Інноваційні обрії України» публікує  збірку  «Мій Шевченко» з есеями переможців всеукраїнського конкурсу молоді. У збірку до 210-ої річниці від дня народження поета ввійшли есеї від студентства  нашого прифронтового міста і вперше в їх числі з НУ «Запорізька політехніка» [4]. Шевченкознавство останніми роками постає й актуальною тематичною локацією для участі студентів у кафедральних НДР та подальшого оприлюднення напрацьованих спостережень.  на наукових конференціях. Зокрема, в контексті окремих завдань  кафедральної НДР 06211 «Текст у сучасній професійній комунікації українською мовою» (2021-2024 рр.; керівник НДР 06211 — доктор філософії, доцент Галина Онуфрієнко) висвітлено духовні актуалітети у творчій спадщині Тараса Шевченка і життєдайність поетичних текстів Кобзаря попри плинність часу в просторі [5-6].

Історичний вимір творчості Шевченка є вирішальним для розуміння її терапевтичного потенціалу. В епоху жорстокого імперського панування українська ідентичність систематично руйнувалася через офіційні мовні заборони та культурне стирання. У цьому контексті колективної травми твори поета набули більшої ніж мистецтво сили — вони перетворилася на вельми потужний вербальний ресурс виживання, стійкості, мужності, героїзму. Тож чи не найглибшим терапевтичним ефектом Шевченкової поезії є її роль у збереженні та зміцненні української національної ідентичності. У часи, коли навіть розмовляти українською не рекомендували та офіційно забороняли, він писав: «Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України!» [1, с. 202],  «Не одцуравсь того слова, Що мати співала, Як малого що повивала, З малим розмовляла» [1, с. 225], «Я на сторожі коло їх поставлю слово» [1, с. 202].  Шевченко розумів, що мова — це не просто засіб спілкування, це вербалізований національний код.

Шевченкова творчість створювала сакральний простір, де українська ідентичність могла процвітати, попри зовнішній тиск: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра» [1, с. 174], «Любітеся, брати мої, Украйну любіте І за неї, безталанну, Господа моліте» [1, с. 81].  Це зберігало життєвий зв’язок між людьми, рідною мовою та батьківщиною. Неослабною надією й енергією духовного живлення народу, культурна ідентичність якого перебувала під постійною загрозою, сповнені ось ці рядки поета:  «І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній, Тихо засіяє…» [1, с. 126]. «Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля» [1, с. 122]. Таке підтвердження ідентичності має унікальний лікувальний ефект, і це  протидіє психологічній шкоді примусової асиміляції та культурного стирання.

Вірші Тараса Шевченка діють як рятівна протиотрута від важких душевних ран. «Церков-домовина Розвалиться... і з-під неї Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!» [1, с. 126], — це пророча візія відродження України, поет прямо промовляє до душі нації, обіцяючи визволення та пропонуючи шлях до духовного й національного оновлення. «Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда, І чиї ми діти» [1, с. 71], — поет проголошує, що правда є одвічною і незнищенною, вона обов'язково проросте крізь замовчування, імітації та фальсифікації. Терапевтична сила  поезії Тараса Шевченка діє на багатьох рівнях. Визнаючи біль національного поневолення, поет порушує мовчання, нав’язане репресивними системами. Однак ще важливішим є те, що поет перетворює ці страждання на бачення надії, трансформуючи відчай у рішучість. «Минуть, Уже потроху і минають Дні беззаконія і зла» [1, с. 118], — нагадування про те, що етична рівновага зрештою буде відновлена. Кобзар переконаний: «Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть» [1, с. 18]. У нинішньому контексті тривалої російсько-української війни поезія Тараса Шевченка виявляє своє пророче звучання. Вірші, написані майже 200 років тому, служать духовною амуніцією, зміцнюючи національний опір і надають психологічну підтримку. «Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте. І вражою злою кров'ю Волю окропіте» [1, с. 122] — це позачасовий в алгоритмізованій моделі заклик до стійкості, витримки, незламності. Поезія Тараса Шевченка  — надійна й потужна  вербальна  зброя в боротьбі українського народу за незалежність: і так було за життя поета, і так є нині, коли вже понад 10 років виборюємо свою державність і територію від нападу російського агресора. Тож вірші Кобзаря — це наші щоденні духовні ліки, які допомагають не згасати бажанню жити в правді й свободі на рідній землі, спілкуватися рідною мовою: «Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!» [1, с. 123], «І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі» [1, с. 113]. І не згасає, і не згасатиме  націєтворчий потенціал  творів Тараса Григоровича Шевченка.  Невичерпність  ідей і смислів його поезії надихає, єднає нас, допомагає підніматися у своїх прагненнях у височінь людської духовності,  загартовує  наш бойовий дух у боротьбі за  право будувати і зміцнювати  незалежну країну — той самий райський «садок вишневий», який зримо поставав у мріях великого і знаного в усьому світі поета.

Отже, невпинно торуючи свій шлях через важкі і тривалі випробування, українці підтримують, лікують й загартовують енергію душі й ментальність поетичними творами Кобзаря. І кожному новому поколінню Тарас Шевченко щедро дарує своєю поезією цілющі вербальні ліки, зміцнюючи духовний імунітет української нації. Життєдайні властивості його віршів є такими ж потужними нині, як і в час їх написання. І саме зараз, під час тривалого й виснажливого воєнного стану, поетичне слово Кобзаря надихає  на перемогу, самовіддану щоденну боротьбу за честь і совість, озброюючи своїми  цілющими й оптимістичними настановами. Хист Тараса Шевченка вбачаємо в його здатності перетворювати колективний біль на спільну духовну силу. Багатогранну творчу спадщину поета-бунтаря для кожного покоління в різні історичні часи розглядаємо як рятівні духовні ліки, цілюща сила яких в унікальній і натхненній гармонії нефальшивого вербального естетизму з етичним каноном, яка присутня у закликах до об'єднання нації в боротьбі за самобутність, незалежність, правду і до обстоювання шляхетних принципів та ідей. А сильних духом не злякає ніхто і ніщо. У цьому життєдайність і невмирущість пророчої творчості Тараса Шевченка, від якої серця  б'ються в натхненні, душі зцілюються й оживають.

Література

1. Шевченкова Криниця: Збірник афоризмів із творів Тараса Шевченка / Вступ, слово Л. І. Андрієвського. Упорядн. В. Дорошенко, Т. В. Майданович. Київ: Криниця, 2003. 288 с.: портр. (Сер. «Скарби Тарасової Гори»).

2. Боронь О. В. Ані титли...: нові студії над Шевченковою біографією і творчістю. Київ: Krytyka, 2024. 392 с.

3. Сучасні наукові парадигми мови, літератури, юридичної лінгвістики та документознавства: матеріали V Міжнар. студ. наук.- практ. конф., присвяченої 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка  [редкол.: О. І. Левченков, Г.С. Онуфрієнко, В.П. Барбашов]. Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2014. 429 с.

4. Кротова Н. В., Онуфрієнко Г.С. Мій Шевченко. Мій Шевченко: збірка есе учнівської та студентської молоді (до 210-річчя від дня народження Тараса Шевченка) / Редкол.: Т.М. Шарова, А.В. Землянська. Київ, 2024. С.160 - 164.

5.  Ковтун В. М, Онуфрієнко Г.С. Духовні пріоритети Шевченкового поетичного всесвіту. Українська література в просторі культури і цивілізації: зб. наук. праць студентів, аспірантів і молодих вчених /відповід. ред. Н. В. Горбач. Запоріжжя: ЗНУ, 2024. С.63 - 65.

6. Онуфрієнко Г.С., Ковтун В. М. Шевченків всесвіт як позачасове джерело творчого натхнення дизайнерів української медійної сфери. Збірник тез доповідей «Тиждень науки-2023». Гуманітарний факультет. Запоріжжя: НУ «Запорізька політехніка», 2023. С.120 -122.