Існюк Ірина «КАЙДАШЕВА СІМ’Я» І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО В ДИНАМІЦІ КУЛЬТУРИ: ВІД ТЕКСТУ ДО ФІЛЬМУ

 

Існюк І. С.
студентка 4  курсу

Національний університет кораблебудування
імені адмірала Макарова (м. Миколаїв)

Наук. кер.: Гурдуз А. І., к. філол. н., доцент

 

«КАЙДАШЕВА СІМ’Я» І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО
В ДИНАМІЦІ КУЛЬТУРИ: ВІД ТЕКСТУ ДО ФІЛЬМУ

 

У сучасних умовах глобалізації важливо досліджувати та осмислювати унікальні риси української народної культури, які представлені у художній літературі та кінематографі. Репрезентативним аспектом тут є динаміка фольклорного колориту в оригінальному тексті «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького та його екранізованій версії як певне семантичне ядро в розумінні адаптації показового літературного твору до кіноформату. Класична повість в останнє десятиліття з’єднує все більший інтерес для митців як літературного поля (зокрема, в мешап-прозі), так і кіно. Підключення цих міжкультурних площин вважаємо безумовно важливим у процесі моделювання сучасного уроку в середній школі чи іншого типу заняття – у вищій, тим більше у світлі зацікавлення нині т. зв. неофольклорними проявами.

Аналіз кіноадаптації «Кайдашевої сім’ї» дозволяє зрозуміти, як режисерські рішення та візуальні засоби можуть передати й переосмислити фольклорні мотиви, роблячи їх зрозумілішими і ближчими для сучасного глядача. У співвідношенні літературної матричної версії повісті та її кіноадаптації спираємося на однойменний двосерійний телефільм (1993–1996) режисера Володимира Городька (тривалість першої серії – 65 хвилин, другої – 74 хвилини), котрий  є класичним типом екранізацією, що відтворює життя українського села XIX століття та сімейні стосунки родини Кайдашів. Принциповим уважаємо простеження того, як фольклорні мотиви, образи та колорит загалом трансформуються в іншому художньому форматі. Повість І. Нечуя-Левицького є яскравим прикладом української реалістичної літератури, що розкриває багатогранний колорит національного селянського побуту.

У повісті І. Нечуй-Левицький уповні використовує арсенал народної мови, пересипаної фольклорними перлинами на рівні лексики, фразеології, а також синтаксису, зокрема приказки, прислів’я, фрагменти народних пісень. Це створює відчуття автентичності українського сільського життя, особливу образність мовлення. Мова стає не лише засобом спілкування, а й полем для суперечок між персонажами, особливо між Марусею та Мотрею [1].

Відповідно піднесені в тексті описи елементів весільного обряду (сватання, випікання короваю, весільний поїзд тощо), святкувань та елементів побуту, які є невід’ємною частиною народної культури. Згадано і прокоментовано Зелені свята, Різдво та інші обряди, що інтегрують героїв у календарний цикл сільського життя [1]. Зв’язок людини з рідною землею підкреслено в співпереживанні мальовничих краєвидів та відповідній системі образів. Важливу роль відіграє при цьому сміхова культура, вивищуючись часом до гротескних форм.

Екранізація зберігає автентичність мови повісті І. Нечуя-Левицького, але може доповнювати або скорочувати фольклорні елементи через специфіку мистецького формату. Скороченими є, приміром, вступні пейзажні замальовки й ліричні відступи письменника, що в кінострічці динамізує розгортання подій із фокусуванням на поворотних моментах сюжету. Часто фольклорний колорит у кіно передається через інтонацію, жести персонажів або візуальні елементи. Згідно з завданнями телефільм відтворює народний одяг, специфіку інтер’єру хат, а також у цілому пейзажних картин. Національні традиції, зокрема обрядові, підкреслені режисером у сполученні монтажних сцен і динамізму побутових декорацій, великого й малого планів. Окреслені в повісті дійства кіно версія дозволяє побачити в дії, й значна роль у цьому належить також музичному супроводу, котрий працює подвійно: і як організуюче тло з передаванням особливого духу доби, і як ілюстрація до змальовуваних подій. Побудований на народних мелодіях саундтрек підсилює емоційне сприйняття, а ефекту присутності сприяють вплетені в канву екранізації звуки трудових процесів, церковних дзвонів, природні звуки та звуконаслідування.

Подібно до фентезі-опрацювання повісті О. Деканем у «Кайдашевій сім’ї vs зомбі», у стрічці В. Городька варіюється пропорційність у творі комічного і драматичного через оригінальність акторського підходу, своєрідність прийомів невербальної комунікації та навіть (ненавмисного) осучаснення оригінального твору в силу нового погляду на нього. Свідома ж хроноадаптація в переосмисленні повісті у кіносфері також необхідна й реалізована, що відчувається в акцентованому символізмі низки образів і подій. Об’єктивно виграшними з погляду динамізму й емоційної передачі є саме кінорішення, оскільки візуалізація впливає на реципієнта в безпосередній пропозиції йому готових сформованих образних та сценарних рішень.

Безумовно, екранізація режисером В. Городьком «Кайдашевої сім’ї» є прикладом того, як фольклорний колорит відомого літературного твору можна мистецьки перекодувати та адаптувати хронологічно до умов сприйняття новою авдиторією (не дарма після аналізованої екранізації кіноспроби з повістю продовжуються в серіальному та інших рішеннях. Версія В. Городька, крім іншого, аспектно осучаснює показане І. Нечуєм-Левицьким фольклорне полотно, робить його доступнішим для сучасного глядача при збереженні принципів зображення в повісті.

Наведені роздуми органічні актуальним нині інтермедіальним студіям, перспективні з погляду методики викладання історії національної літератури та можуть бути розширені в масштабі більшого дослідження кіноадаптацій української класики.

Література

1. Земляна С. Сучасне телепрочитання роману І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»: семіотичний аспект. Питання літературознавства. 2024. Вип. 19. С. 92–116.