Головащук Аліна, Гаврилюк Максим НОВАТОРСТВО П. ТИЧИНИ У КОНТЕКСТІ «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ»

 

Головащук А. О.

вчитель української мови та літератури

СЗШ №235 імені В. Чорновола

Гаврилюк М. С.

Учень 7-В класу

СЗШ №235 імені В. Чорновола

НОВАТОРСТВО П. ТИЧИНИ У КОНТЕКСТІ «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ»

Павло Тичина – митець, що підкорив ниву літератури. Поет, перекладач, публіцист, політик, громадський та державний діяч –  усе це лише тільки горизонти його діяльності, що мають більш широкий спектр у новаторстві. Він належав до покоління митців «Червоного ренесансу», яке було практично знищене владою через репресії, засудження та вбивства. Хоч «барда національної революції» було врятовано, проте душа занепала у пітьмі.

Особистість, що мала лише найгірші сценарії свого життя: бути репресованим або морально знищеним. Воно розділилося на «до» та «після».

В 1951 році Ігор Костецький написав у статті «Михайло Орест», що «ранній Павло Тичина зробив те, чого культурні нації на етапах свого становлення досягають протягом півсторіч і цілих сторіч. Тичина ж бо в один мент – дослівно – блиснув українським футуризмом, дадаїзмом, експресіонізмом – у тій модерній мові, що її щойно здобували й закріпляли Зеров, Ніковський і люди їх типу»[3]. Його найменували «князем української поезії» та одним з найкращих європейських ліриків.

Збірка «Сонячні кларнети» 1918 року започаткувала новий напрям в літературі, що поєднав новаторське світобачення, класичні мотиви та музичну ритміку. Його вірші випромінюють оптимізм, єдність і віру в відродження нації. Він ще з ранньої юності був яскравою особистістю, до нього прислухались,
за ним ішли. Юрій Лавріненко аналізує геній Тичини таким чином: «він наче новатор-модерніст у західному розумінні, але з другого боку – це модернізм нетиповий для Заходу, ренесансовий – а не декадансовий, сповнений радості та світла, відтіненого тьмою у многості нюансів і переходів»[1]. Він був надзвичайно обдарованим – крім літературних талантів, був поліглотом, адже знав майже два десятка іноземних мов.

Літературне об’єднання «ВАПЛІТЕ» стала духовним центром українського відродження, інтелігенції. Лідером цієї організації був Микола Хвильовий, а П. Тичина став активним учасником. Вони виступали за самовизначення українців та проти великомосковського шовінізму. А спілка пролетарських письменників «Гарт» була місцем, де П. Тичина, М. Хвильовий і В. Еллан-Блакитний «стверджують нову радянську літературу». Але міцну плеяду влада руйнувала[1].

У 1930-х роках все змінилося. Незважаючи на те, що митець не зазнав репресій, проте він був змушений адаптуватися до ідеології партії. Його поезія перетворилася на офіційну радянську поезію, втратила свою незалежність і музикальність. Бо новатору довелося написати твір «Партія веде» та «Високо знялись ми ввись», що мали задовільну ідеологію для влади. Хоч автор врятував своє життя, проте перестав існувати душею[4]. Олесь Гончар показує його невимовно трагічну життєву деформацію: «Тичина періоду сталінщини – це хвора, зацькована людина, поет глибоко нещасний, з травмованою тонкою психікою»[2].

Незважаючи на складне життя в період «Розстріляного відродження», Павло Тичина є зачинателем нового напряму – «кларнетизму». Його синтетична поетика була головним поетичним відкриттям, яке поєднувало:

1.     Символізм (містичні образи, ритмічні повтори, уявлення про гармонію світу).

2.     Імпресіонізм (миттєвість емоцій, насичення звуками та кольорами).

3.     Експресіонізм (сильна емоційність і загострене сприйняття реальності).

Збірка «Сонячні кларнети», яка стала вершиною української модерної поезії, демонструє ці особливості найкраще. Автор створив унікальний стиль, який базується на музичності слова, глибоких філософських роздумах і складних асоціативних зв’язках.

Отже, Павло Тичина є зачинателем нової течії – «кларнетизму». Його ранні роботи продемонстрували гармонію символізму, імпресіонізму та експресіонізму. Але він втратив свою творчу автономію у 1930-х роках, коли йому довелося пристосуватися до безпощадної ідеології. Він є не тільки відомим митцем, а й нещасною людиною, яка глибоко десь у душі прагнула до власної свободи.

Література

1.              Ємець Б. В. Український культурний підйом 1920 – 1930 років: Розстріляне відродження. Курсова робота. Вилучено з https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/d45b7e3d-b634-4d30-90b3-22186164498a/content (дата звернення 16. 02. 2025 рік).

2.              Жила С. О. Митці розстріляного відродження у «Щоденниках» Олеся Гончара. Вилучено з http://erpub.chnpu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/5604/1/%d0%9c%d0%b8%d1%82%d1%86i_%d1%80%d0%be%d0%b7%d1%81%d1%82%d1%80i%d0%bb%d1%8f%d0%bd%d0%be%d0%b3%d0%be_%d0%b2i%d0%b4%d1%80%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f_%d1%83_%d0%a9%d0%be%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%b8%d0%ba%d0%b0%d1%85_%d0%9e%d0%bb%d0%b5%d1%81%d1%8f_%d0%93%d0%be%d0%bd%d1%87%d0%b0%d1%80%d0%b0.pdf (дата звернення 16. 02. 2025 рік).

3.              Соловей О. Павло Тичина і Володимир Свідзінський у науковій рецепції Василя Стуса. Актуальні проблеми української літератури і фольклору. Вилучено з file:///C:/Users/Asus/Downloads/2825-%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D1%81%1%82%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96-5692-1-10-20161122%20(1).pdf (дата звернення 16. 02. 2025 рік).

4.              Турчина Л., Мозуленко Д., Коломієць К. «Червона ганчірка» для бика, або будинок «Слово» (розстріляне відродження). Вилучено з https://aphn-journal.in.ua/archive/75_2024/part_3/5.pdf (дата звернення 16. 02. 2025 рік).